Ми продовжуємо розповідати про те, як кияни проживають війну, поєднуючи роботу та волонтерську діяльність. Ми вже писали про ювеліра, який створює прикраси для військових, та про власників кав’ярень, які поєднують бізнес і волонтерство.
Цього разу герой статті – Віталій Ушаков, власник стоматології "Клуб 32", яка з початку повномасштабного вторгнення на волонтерських засадах прийняла вже кілька сотень пацієнтів.
У 2008 році я відкрив власну клініку «Клуб 32». Спочатку був і ортопедом, і головним лікарем, і директором. З роками команда зростала, а я все більше займався саме менеджментом. Зрідка приймав кількох постійних пацієнтів.
24 лютого все змінилося.
Напередодні ми купили дуже дорогий апарат для знеболювання закисом азоту та нову форму. В ніч з 23 на 24 в клініці був клінінг, тож я не спав: підрядники весь час дзвонити уточнювати якісь деталі. Закінчили вони близько шостої, за кілька хвилин до того, як я почув перші вибухи.
Звісно, був дуже розгублений. Всі мої працівники – лікарі та асистенти – евакуювалися з Києва. 25 лютого я прийшов в клініку, і був там абсолютно один. Було боляче дивитися на нерозпакований апарат і думати про всі зруйновані плани на майбутнє.
Але треба було якось діяти. Я вирішив займатися тим, що вмію: лікувати зубиТим паче, що запитів було дуже багато.
Була холодна погода. У бійців ТРо та інших людей, які мали чергувати, багато часу проводити на морозі, загострилися всі стоматологічні проблеми.
З’явився Telegram-канал, в якому лікарі, готові працювати безоплатно, залишали свої координати. Я розмістив там інформацію: перші пацієнти прийшли звідти. Якщо чесно, дуже багато людей, черги були нереальні. Було досить важко. Перший тиждень мені асистував мій 16-річний син: я знайшов для нього форму, показав, що робити, він швидко призвичаївся і дуже мені допоміг. Вже згодом почати звертатися інші лікарі і пропонувати участь: їхні клініки зачинилися, вони були готові, як і я, працювати без грошей, тільки щоб якось допомагати.
З такою волонтерською командою я пропрацював аж до кінця квітня, допоки не почали повертатися мої співробітники, а стоматології в Києві не почали масово відчинятися знову.
Зазвичай «стоматологічну відпустку» у командира беруть 5-6 людей відразу і відправляються до нас. Більшість – із загостреннями. Ситуація типова: на регулярні огляди не ходили, нічого не турбувало, зуб почав боліти в самий недоречний момент.
Це поширена проблема, тож я ще раз наголошую на обов’язкових оглядах у стоматолога, особливо перед відправкою на фронт, щоб потім не було сюрпризів.
Ситуації були різні. Якось я підходжу до клініки, а поряд – поліція. Я вже злякався, що щось трапилося, а це вони просто чекали на прийом. Поліцейських та рятувальників, звісно, лікую також.
Іншого ранку приходжу, дізнаюся план на день, а там вже записано 14 воїнів батальйону «Азов»Видаляв зуби, чистив канали, ставив пломби власноруч – тобто робив те, чим не займався багато років. Але мене це дуже підтримувало: робота завжди допомагає зібратися.
Якось я вибіг з клініки на перерву без халату, коли поряд вже стояли бійці. Дорослі, видно, що з бойовим досвідом. Прийняли мене за пацієнта і питають: «Як лікар? Хоч не дуже боляче робить?». Такі сильні мужні чоловіки, а все одно стоматолога трохи бояться.
Були випадки, коли військові не знали, що для них послуги безкоштовні – ніяковіли на касі. Намагалися якось підтримати. Один чоловік, який в цивільному житті володів спортивним клубом, приніс нам безкоштовно шовний матеріал. Ще одна жінка-парамедик, щоб віддячити, пообіцяла для команди провести тренінг з тактичної медицини.
Зараз ми приймаємо всіх пацієнтів, але продовжуємо на особливих умовах лікувати військових. Якщо до нас звертаються з гострим болем, лікування безкоштовне, все оплачую я особисто. Якщо ж воїн хоче зробити щось не дуже термінове – наприклад, поставити імпланти – я роблю 50% знижки, аби грошей вистачило хоча б на необхідні матеріали.
Будемо продовжувати стільки, скільки треба. Це чи не найменше, що ми можемо зробити для хлопців та дівчат, яким ми безмежно вдячні просто за можливість жити.
Фото надані героєм