Навесні історія "Хатинки Пекаря" облетіла перші шпальти багатьох газет: пекарня, хоча й була пошкодженою, дивом вціліла після російської окупації. І команда пекарів на волонтерських засадах тут почала випікати сотні паляниць для місцевої громади у Бучі.
Майже за рік в житті «Хатинки Пекаря» багато чого змінилося: тут відновили зруйновану під час обстрілів піч та побудували млин, аби робити власне борошно. Тут готують пиріжки та хліб на заквасці, варять каву, допомагають сусідам і так само як і раніше, вірять у власні принципи: чистоту та повагу до навколишнього світу.
«Я згадав, що колись пік хліб на продаж вдома. Вирішив розвиватися в цьому напрямку. Друзі порадили мені хлібну »Майстерню Птах" (пекарня Сергія Граура в Горенці – БЖ). Я познайомився з її засновником, напросився до нього в учні. Згодом ми вирішили зробити спільний проєкт: побудували мазанку з піччю у Бучі, почали пекти хліб. Але наші шляхи та цінності розійшлися", – розповідає Ярослав.
Повномасштабну війну Ярослав зустрів в Києві. Не встиг виїхати в Бучу і тривалий час не знав, що відбувається з пекарнею.
«До 1 березня я просто спостерігав. А потім мені сказали, що пекарні більше немає. Сусіди бачили пожежу в тій частині міста і передали, що, ймовірно, від хатинки нічого не залишилося. Сенсу чекати на щось далі вже не було: треба було діяти та знову починати все наново», - згадує Ярослав.Тієї ж ночі подруга написала, що одному добровольчому батальйону потрібен хтось, хто буде пекти хліб. Вже зранку я був так і став до роботи: ми випікали по 200 хлібин, пиріжки та солодкі пироги щодня.
Але команда вирішила це зробити. Суттєво допоміг волонтер Яцек Полевський. Він дізнався про жахи, які відбувалися в Бучі. Тож вирішив допомогти: приїхав в Україну і закупив борошно. «Хатинку Пекаря» знайшов, коли просто ввів в Google запит «Пекарня. Буча».
Вже за кілька днів він з командою «Хатинки Пекаря» випікав хліб для людей у місті.
«Тут було тоді дуже небезпечно: усюди розтяжки та міни. Можна було просто трохи з’їхати з дороги та позбутися життя. Це якась неймовірна вдача, що окупанти в самій хатинці не залишили сюрпризів. І ось ми бачимо, як Яцек бере на себе всі ці ризики і їде до Бучі. Він для багатьох людей став яскравим прикладом, як можна брати на себе відповідальність та не боятися», – згадує Ярослав.
Відновлювалися поступово. Так, про історію «Хатинки пекаря» одного разу дізнався зі ЗМІ колумбієць Маноло. Колись він тікав в США від громадянської війни у Колумбії, і з того часу він дуже співчуває людям, які страждають від бойових дій. Він знайшов команду «Хатинки» і надіслав гроші, на які вони змогли побудувати нову піч на вулиці.
Згодом відремонтували й ту, що була всередині. А ще побудували млин і самі потроху почали виробляти житнє та гречане борошно. Олію також чавлять самі.
Один з пекарів – Юрій, колишній айтівець. Напередодні 2022 року звільнився і почав шукати себе. Коли розпочалася повномасштабна війна, став пекти хліб для сусідів, але йому потрібно було більше ресурсів та знань. Тоді він згадав про контакт Ярослава: вже за день вони разом пекли хліб для добровольчого батальйону, а у квітні приїхали до «Хатинки Пекаря» у звільненій Бучі та стали до роботи.
Ярослав говорить, що місце, яке будується на цінностях, саме знаходить правильних людей: залишаються лише ті, хто ці цінності поділяють. Одна з них: відмова від використання тваринних продуктів, пов’язаних із жорстокістю.
«Ми не хочемо робити продукт, пов’язаний зі стражданням. Так, коли хтось купує м’ясо в магазині, він не бачить вбивства, не думає про нього. Але воно все одно відбулося», – каже Ярослав.
І додає: «Хліб – це базова потреба. Настільки невіддільна частина життя, що потрібно було, аби він зник, щоб люди знову зрозуміли його цінність. Ми хочемо робити його в чистоті. Ми печемо паляницю – традиційну хлібину, в якій немає нічого зайвого: тільки закваска, борошно, вода та сіль. Хтось з господинь ще додає мед або варення. В кого які традиції. Цей хліб цінний якраз тим, що він дуже тісно пов’язаний з українськими традиціями. Небагатьма, які збереглися і під час радянської окупації».
В «Хатинці пекаря» готують паляниці, житній хліб з насінням соняха, льоном та кунжутом, а ще пиріжки з капустою та картоплею, з абрикосами та вишнями. Замішують тісто о 8 ранку, о 12 ставлять в піч, а потім протягом дня продають те, що випекли сьогодні.
Хоча людей в Бучі залишилося менше, ніж було до вторгнення, гості приходять часто. Хтось по хліб, хтось по свіжі пиріжки з кавою. Зараз команда думаю над новими шляхами для розвитку і мріє запустити онлайн-продажу хліба.
Фото: Руслана Олексієнко