Доки хтось мріє про те, аби переїхати у столицю, деякі кияни пакують валізи та починають нове життя подалі від метушні та хмарочосів. БЖ розповідає про трьох людей з різним досвідом, які захотіли жити ближче до природи, і що з цього вийшло. Екопоселення - це спільнота людей, які вирішили переїхати з міста до сільської місцевості та яких об'єднують екологічні цінності. Екопоселення можуть існувати на базі наявного села або окремо від нього.
Виникло бажання вирощувати їжу самій та змінити місце проживання на здоровіше.Ми з чоловіком розуміли, що якщо просто переїхати в село, то нам ні з ким буде спілкуватися. Тому вирішили переїхати у екопоселення. Поїздили по декількох та зупинили свій вибір на молодому поселенні в Богуславському районі Київської області, у якому тоді були дві сім’ї. Найбільше нам тут сподобалась місцевість: мальовничі пагорби та великий ставок.
У нашої сім’ї повноцінний переїзд зайняв сім років. За ці роки ми побудували будинок та господарські будівлі, перетворили свій гектар землі на пермакультурний сад та город та на цій базі відкрили центр пермакультури, де кожного літа проводимо семінари. У мене не було жодного досвіду городництва, тож усьому вчилася з нуля. У екопоселенні ми живемо уже вісім років.
Ми трохи розкидані один від одного і живемо поруч із місцевими жителями. Наразі у нас 9 сімей, всі із дітьми. Чотири сім’ї зимують, інші в процесі будівництва та переїзду.
У нас є цінності, які нас об'єднують: здоровий спосіб життя, вегетаріанство, екологічний побут.Наприклад, для того, щоб не втрачати воду з будинку, а використовувати її повторно, ми створили біоплато - це невелика водойма, в яку витікає сіра вода з будинку (вода з кухні та душу). У водоймі ростуть рослини, які цю воду очищають, і потім вона використовується для поливу городу. Запаху з водойми немає, виглядає вона привабливо, особливо коли влітку квітнуть водяні гіацинти, і до неї прилітають птахи пити воду. Ось така пермакультурна технологія.
На спільних зустрічах у нас немає м'яса та алкоголю. Але хто що робить у себе вдома - їхня справа, ми не догматичні.
Є спільний бюджет, що складається зі вступних (5000 грн) та щомісячних (200 грн) внесків. Він йде переважно на розвиток спільної землі, на якій ми висаджуємо сад та вирощуємо гречку.
Є статут, у якому прописані принципи прийняття спільних рішень та прийому нових сімей.Ми просимо кандидатів заповнити анкету у нас на сайті, яку читають всі наші поселенці. Якщо кандидата схвалюють, ми запрошуємо його в гості для знайомства. Після цього знову всі наші сім'ї голосують. І тільки потім ми приймаємо людей.
Можливо, комусь така процедура здасться прискіпливою, але для нас важливо, щоб ми із сусідами стали друзями і потім не було конфліктів.Новим сім’ям також важливо впевнитися у тому, що саме з нами вони хочуть постійно спілкуватися в майбутньому.
Тому тим, хто шукає екопоселення, раджу в першу чергу обирати людей, а не місце.Будинок можна побудувати, пейзаж - покращити, а з цими людьми вам спілкуватися щодня.
Комунікація - найслабше місце українських екопоселень. Я бувала в закордонних поселеннях, вони використовують такі методи як соціократія та ненасильницьке спілкування. Я беру активну участь в роботі Global Ecovillage Network Ukraine, що є частиною європейської мережі. Ми намагаємось привнести цю культуру спілкування та прийняття спільних рішень у наші поселення.
Щодо місцевого населення, то нас сприймають як диваків: якщо ти не їси м'ясо та не п'єш горілку, то ти чужий. А ще коли й сміття ходиш прибираєш та дерева саджаєш всюди, то точно чужий. Бувають конфлікти через паління трави.
Я почала замислюватися над тим, який простір створюю для своїх дітей.Головним поштовхом стали книги Мегре, на них зараз базуються всі поселення родових помість. Коли я їх прочитала, то вже не могла сидіти склавши руки.
Один чоловік взяв на себе організацію охорони, бо у послення почали красти будівельні матеріали.Наша сім’я побудувала спочатку маленький будинок, щоб переїхати в нього якомога швидше.
Коли я зараз про це згадую – життя в чистому полі з маленькими дітьми, без багатьох предметів побуту, то це здається неможливим. Проте тоді було натхнення, були однодумці, які проходили через той самий досвід, тому і працювалося легко. Вчилися садити, будувати, з нуля облаштовувати побут, робили багато помилок і на них вчилися.
Пам’ятаю, як це все виглядало, коли ми переїхали: викопана криниця, недобудований будинок, і працює пральна машина посеред поля. Воду в неї заливала вручну.Проте зараз у нас є все – електроенергія, гаряча і холодна вода, інтернет. Зовні можна подумати, що це котеджне містечко з великими площами і живими зеленими парканами. Однак є велика відмінність – світла ідея, яка об'єднала людей, добрі устремління, спільні справи і підтримка один одного.
Ми постійно взаємодіємо з сусідами. Правил та команди управління у нас немає: усе вирішуємо спільно.Є групи у вайбері по електроенергії, дорогах, жіночих справах. Якщо хто відчуває у собі сили почати якийсь новий проєкт, то йде і робить, а хтось підхоплює.
У нас діє такий собі центр розвитку – Школа поселення. Ми там регулярно влаштовуємо різні уроки, семінари, майстер-класи, вчимося самі та ділимося досвідом.
Діти з поселення ходять або у сільські школи, або їздять до Києва, або вчаться на екстернаті.Проте від міста ми не відмежовуємося – озеленюємо кедрами школи та дитсадочки з моєю ГО “Кедри України”, організуємо і проводимо там екологічні соціальні проєкти, відвозимо дітей на гуртки. У місті також є такі чудові люди, як і у нашому поселенні.
У кожної родини різне відношення до екології, тому говоритиму лише про свій досвід. Ми сортуємо, купили піролізний котел, щоб спалювати пластик для опалення будинку, органіка йде на компост. Я вже 20 років вегетаріанка.
Ще у нас є мережа всіх поселень родових помість. Вони виробляють свої товари, і ми з задоволенням купуємо у них екологічно чисті продукти, різні натуральні вироби, так підтримуючи один одного. Влаштовуємо ярмарки, фестивалі, та й так знаємо, у кого що можна придбати.
Зараз разом з сусідкою вирощуємо кедри в нашому розпліднику та активно займаюся соціальною діяльністю.
Завжди коли заспокоюєшся, не шукаєш постійно житло та їжу, і не женешся за грошима, то у тобі відкривається творча сторона.Ми помітили ще одну тенденцію. Коли жінка переїжджає на землю із світлими устремліннями, коли вона задоволена своїм життям та спокійна за майбутнє, то вона хоче народжувати. У родових помістях 3-4 дитини - це практично норма. Ключовою причиною переїзду стало народження дитини. Хотілося, щоб син хоча б перші декілька років прожив на землі. З іншого боку, хотілося внутрішнього спокою для себе. Я вважаю, що людині більш притаманно бути ближче до природи. Не дарма ж ми їздимо на дачі і садимо цибулю на підвіконні. Спілкування з природою заспокоює, знімає стрес, люди стають добрішими і усміхненими, більш впевненими у собі та своєму майбутньому.
Не пам’ятаю уже, чому саме ми з дружиною обрали Чернігівську область, але так вже якось вийшло. У 2009 році в області було тільки одне поселення, де уже проживали люди. Отож ми поспілкувалися з людьми, які жили у Безикові, і дуже скоро переїхали на хутір. Ми живемо не відокремлено від села, а на його базі.
Спочатку до нас ставилися насторожено - ми все-таки чужі. Але за весь цей час вони зрозуміли, що ми нормальні, тому все налагодилося.Було важко на початку. Наприклад, у місті я можу відкрутити кран і біжить вода: я не замислююся, звідки вона береться. Якщо не тече – то я дзвоню кудись, ще й злюся, якщо довго лагодять. А тут доводиться робити все самому: організовувати воду, опалення. Багато часу займає обслуговування себе.
З самого початку у нас не було правил, і досі вони не сформувалися. Була ідея, що ось у нас є земля, хто хоче – доєднуйтеся, а коли нас досить набереться, то ми встановимо правила. Коли вже зібралося сім сімей, то про ніякі статути мова вже не йшла. Це було б дивно: ось я два роки тому переїхав сюди на вільний проєкт, а завтра – ми еко, і у нас є правила.
Не мати правил було добре на початку, тому що ми вчилися спілкуватися по-нормальному, без головних та нав’язування.Якщо хтось хотів щось організувати, то говорив сусідам, а охочі просто підключалися. Але зараз всі роз'їхалися. У нас залишилося всього чотири господарства з числа приїжджих.
У місті ми просто розійдемося з цією людиною у своїх справах, а тут на цьому ґрунті можуть розгортатися конфлікти.
Живучи у поселенні, очевидним став взаємозв’язок між моїми діями та наслідками для навколишнього середовища.Наша каналізація – це яма, куди все стікає, а потім вода йде в грунт. Я розумію, що якщо я туди наллю якусь хімію, то вона пошириться по всій ділянці.
А ще я прихильник помірного споживання – полагодити, використовувати ще раз. Але слідувати екотрендам буває дуже дорого. Я більше користуюся розрахунком ціна-якість.
У книгах Мегре, на яких базуються родові поселення, усе дуже красиво прописано, але там не все працює. Прихильники книги кажуть, що це просто ми не так щось робимо, але насправді не існує одного рішення, яке підійшло б для всіх. Тут потрібен індивідуальний підхід.
Читайте також: Як компостувати сміття в квартирі: Лайфхак киянок
Фото: надані героями