БЖ знайшов тих, хто не посоромився розповісти про дурні татуювання, зроблені в молодості, і про те, як позбавлявся їх.
У 15 років ми з подружкою вирішили зробити тату-напис на шиї Never to parts, тобто — «Ніколи не розлучатися». У неї на шиї був початок фрази — Never t, а у мене закінчення — O parts. Робили у випадкового і дешевого майстра. Тату вийшло негарним і розмазаним. Слава Богу, що хоч на шиї — можна волоссям прикрити.
Я його ховала і нікому не показувала.
Вивести тату захотіла одразу ж, але тоді у мене не було грошей. Взялася за це лише через кілька років. Виводила лазером, у професіонала, вибирала його відповідально, а не так, як майстра тату. Шрамів після процедури не залишається, а коли її роблять, здається, ніби тебе б'ють струмом. Триває це лише кілька хвилин.
Інших татуювань у мене немає, але хочу зробити. Цього разу вони будуть красивими і продуманими.
Тату я зробив у 16 років під впливом друга, який переконував, що це круто і саме те, що мені потрібно в житті. Я повірив. Малюнок самостійно не підбирав, а довірився майстрові-початківцю з саморобною машинкою, що жив у нашому під'їзді. Він порадив набити павука.
Сказав, що якщо щось не сподобається, малюнка можна позбутися в будь-який момент і без проблем. Це виявилося неправдою.
Почав замислюватися про виведення тату десь у 25 років, коли шукав нову роботу. Татуювання було трохи вище передпліччя на правій руці — дуже помітне, особливо влітку. У мене всі питали про його значення і про обставини, за яких я його зробив. Це почало напружувати, захотілося позбутися тату. Здавалося, що оточуючі вважали мене причетним до криміналу.
Зводити тату почав два роки тому, пройшов уже 12 сеансів — по одному сеансу на два місяці. Потрібно ще кілька.
Перше татуювання я зробила в 19 років. Тоді працювала в клубі PJ і познайомилася з хлопцем. У той час він тільки починав займатися нанесенням татуювань, а я погодилася стати однією з перших його клієнток. Набила на попереку напис латиною Per aspera ad astra, що означає «Через терни до зірок». Зараз звучить смішно, але я залишила це тату як нагадування про молодість.
Потім я набила кота між лопатками, а останнє і найдурніше татуювання було на зап'ясті.
Я тоді закохалася в хлопця, а він — у мене, і ми зробили тату з іменами одне одного на знак вічної любові. Але вже через вісім місяців його довелося перекривати іншим.
Вибрала для цього маленький соняшник у техніці «акварель». Думаю, мій колишній теж видалив тату — зараз він одружений, і не з Катею.
У 22 роки вивела тату кота — відчула, що малюнок обраний невдало. Це не дуже приємно, але не боляче і досить швидко, сеанс триває п’ять-сім хвилин. Мені таких процедур знадобилося десь шість чи сім: усе залежить від розміру малюнка. Трохи болить уже після процедури, але шрамів не залишається.
Зараз у мене три татуювання: той латинський напис, соняшник і чорно-білий ірис. Хочу більше.
У 19 років з'явилося бажання зробити татуювання. Просто стало цікаво, як це відбувається. Робив тату не для того, щоб виділитися, а щоб випробувати щось нове і побачити, як воно буде виглядати на мені. Набив за вухом свої ініціали — красивим шрифтом і з завитками.
А через шість років я змінив ставлення до власного тіла. Тепер вважаю, що чисте тіло естетичніше, а татуювання — не мій спосіб показати себе світові. Тату вже почав зводити. Робити це не болючіше, ніж набивати його. Але часу йде набагато більше. Я зробив уже шість чи сім процедур, зникло майже 60% малюнка.
Наколку (вживаю це слово принципово, тому що тату — це те, що професійно роблять у салонах) я набив ще за радянських часів, коли служив на Північному флоті. Це не було чимось особливим: тоді наколки робили всі. Але мені, як напівінтелігентові, хотілося чогось оригінального, а не шаблонного. Тому малюнок придумав сам: вовк із написом Para Bellum, тобто — «Готуйся до війни». Майстра вибирати не доводилося: він у нас був один — Саня Назаров із Москви.
Бив саморобним інструментом — електробритвою з приладнаною до неї заточеною гітарною струною, вставленою в порожній стержень від кулькової ручки.
Після служби, особливо перед вступом у Могилянку, думав вивести наколку. Але вирішив, що це не варто часу і зусиль. Перекривати новою теж не хотілося. Думав трохи освіжити, але потім вирішив залишити як є — татуювання, що розпливлося і вицвіло, буде нагадуванням про дурощі молодості. Я про нього не шкодую, але і не пишаюся.
Ілюстрації: Ольга Ліскевич