Віддалений режим роботи, карантин та локдауни змушують людей замислитись про свій ритм життя, спосіб відпочинку та побут. Дехто зрозумів, що мегаполіс забирає занадто багато часу на дорогу, надмірно шумний, подекуди небезпечний та некомфортний.
Ми поспілкувались із людьми, які переїхали з Києва до Івано-Франківська, про те, чому вони наважились на такий крок та як змінилося їхнє життя.Тоня Панісова,
працює в українському бренді одягу «Black Ficus», переїхала 1,5 років тому
Я народилась, навчалась і жила в Києві. Два роки тому, коли почала працювати віддалено, зрозуміла, що не прив’язана до міста.
У Києві дуже прості речі через масштаб міста можуть ставати складними, постійно не вистачає часу, а коли він є – хочеться просто відпочити.
Спочатку не було думки переїжджати надовго. Я поїхала в Івано-Франківськ восени, щоб відзимувати. Подумала, що можна поїздити покататись на лижах. Але після трьох місяців усвідомила, що не потрібно повертатись назад, бо мене все тут влаштовує.
Це було пряме попадання. Мені хотілось жити у західній Україні, але Львів не розглядала через велику купу туристів. До цього я була у Франику вже двічі проїздом. Мені сподобався розслаблений ритм та центральна вуличка цього міста.
Коли зараз буваю в Києві, то хочеться пошвидше повернутись у Франик. Батьки та знайомі здивувались, коли почули, що поїхала у Франківськ, але підтримали мене. Спочатку було лячно прощатись з друзями, та зрозуміла, що бачу їх лише раз на місяць. У перший місяць з такою ж регулярністю я приїжджала в столицю, зараз же вистачає однієї поїздки на два місяці. У мене почала формуватись тут маленька компанія. З деким познайомилась на волонтерстві, декого знаю через те, що часто прихожу працювати на «Промрилад» (простір з коворкінгами, ресторанами та майстернями на місці колишнього заводу – БЖ).
Хлопці тут більш обережні та закриті, рідко знайомляться перші. Певно тому, що всі один одного знають. Раніше думала, що я – закрита людина, але зрозуміла, що значно відкритіша у порівнянні із містянами. Коли була на день народженні громадського ресторану Urban space 100, то помітила, що всі просто стоять та не розслабляються. Якби такий концерт проходив у Києві, то всі відривались би.
Взимку я двічі їздила кататись на лижах в Буковель, декілька разів їздила до друзів в Яремче та підіймалась влітку на Говерлу. Проте мріяла, що буду кожні вихідні їздити в гори. Тому цього літа планую частіше там бувати.Катерина Балашовa,
працює в компанії Global IT Support, переїхала в грудні 2020 року
Я народилась в Хмельницькому, а в Києві навчалась та працювала 7 років. Минулого вересня була в гостях у своїх друзів в Івано-Франківську.
Тоді озвучила думку про те, що було б непогано тут пожити.
Мені імпонує західна Україна. Коли мене питають про те, чому не обрала Львів, то відповідаю, що яким би класним, урбаністичним і насиченим подіями він не був, в ньому немає великої водойми. А Франківськ розташований між двома Бистрицями, а ще є купа озерець. Як жартує моя подруга – в якийсь момент гуцули втомились жити в горах, спустились і викопали собі місто.
Працюю на міжнародну компанію, вона має офіси лише в Івано-Франківську та Чернівцях.
У міста вже є хороша репутація, яка приваблює інвесторів. Іноземці не бояться вкладати сюди гроші.
У Франківську та на околицях багато андеграундних тусовок, тому тут не нудно.
Я досі схвильована і закохана в це місто. Не вірила, що наважусь на такий крок і абсолютно не шкодую про своє рішення. Живу поблизу озера. У мене прекрасний краєвид з вікна. Приходжу в заклади і дивуюсь, що можу поїсти на 80 грн. У Києві за таку ціну випила б каву і скуштувала маленький сендвіч. Коктейлі тут коштують на 50-60 грн дешевше, ніж в столиці.
А ще було незвично, що люди у громадському транспорті хрестяться біля капличок та церков.
Темп життя тут повільніший. Київ біжить уперед, і за ним треба встигати. Я не очікувала, що зміню власний ритм. Проте протягом довгого періоду місто було у “червоній зоні” (під час епідемії Covid-19), і це відбулось само собою.
працює в онлайн-школі «Unicorn school», переїхала у вересні 2020 року
Я народилась на Житомирщині, а в Києві навчалась і працювала 4 роки.
Вже на другому курсі університету пройшов ентузіазм до великого міста. Я зрозуміла, що це не моє: постійний шум та відчуття “мурашника”. Усвідомила, що мені потрібно менше місто.
У той же час я їздила в гори з друзями, була можливість заїжджати в Івано-Франківськ. Спало на думку, що всі блага міста, які потрібні мені, є тут. Думала ще про переїзд до Львова, але там теж купа людей і метушня. Коли вже закінчила навчання і отримала диплом, то вирішила остаточно переїхати у Франківськ.
Спочатку було складно без друзів та знайомих. Але цей період я використала для того, щоб перелаштуватись. У Франику мала лише одну подругу. Та інтернет таки зробив свої дива. Я познайомилась з другом, а він мене представив своїй компанії. Таким ланцюговим методом змогла соціалізуватись. Тут легше роблять перший крок і проявляють ініціативу.
Завдяки переїзду почала більше приділяти увагу літературі, своєму здоров’ю, відпочинку. Змогла відновити бігові тренування, які закинула ще після школи. В Києві був інший графік, велике коло спілкування, тому не вистачало на все часу.
Франик значно дешевший, ніж Київ. Я орендую однокімнатну квартиру в новобудові з хорошими умовами за 5 тисяч гривень. У Києві знайти таке житло за такі ж гроші просто нереально. Окрім цього, приємно дивують ціни в закладах. Я стала витрачати менше коштів.
Я не відчуваю дефіциту розваг. Просто щоб знайти якісь івенти, треба мати більше інформаційних ресурсів. У Франику проводять багато локальних заходів. В закладах влаштовують тематичні вечори. Інколи стендапи організовують навіть на квартирах. Тут є також техно-тусовки – на виступи запрошують діджеїв з інших міст. Приємний бонус, що ціни на концерти українських виконавців значно дешевші, ніж в Києві.
Фото: надані героями,unsplash.com, Promprylad.Renovation, Urban Space 100