Раніше я навіть не знав, що таке акторська майстерність, де її отримати, де добра освіта, а де погана. Але мені пощастило. Потрапивши в театральний, я зрозумів, що перебуваю в потрібному місці і в потрібний час.
У рубриці «На власному досвіді» розповідаємо про незвичайні професії, цікаві хобі та досліди, які не кожен зважиться повторити.
Вадим Доценко вже шість років працює актором у Київському академічному театрі ляльок.
Нам він розповів, скільки потрібно вчитися, щоб стати «лялькарем», як реагують на спектаклі діти та що робити, якщо під час вистави у ляльки відірвалася голова.
На особистому досвіді: Викладач, який живе в гуртожитку зі студентами
У дитинстві я мріяв бути космонавтом, потім єгиптологом і не виявляв бажання бути актором. Перша моя освіта – соціолог. Але вже в університеті мені захотілося займатися творчістю. Друзі та знайомі говорили, слухай, йди в театральний, тобі туди зелене світло.
На той час я зовсім не уявляв, що таке театр ляльок. По-моєму, навіть у дитинстві я там не бував.
Після третього курсу соціології все-таки подав документи на факультет театру ляльок у Харківський національний університет мистецтв. Мені сказали: «Ви маленького зросту, а у нас великий конкурс, багато хлопців, можете не пройти. Для страховки подайте документи на лялькаря». В результаті мене взяли і туди, і туди.
Мій вибір був майже наосліп. Тоді я знав дуже хорошого педагога, актора і режисера Степана Пасічника і хотів потрапити саме до нього. А він викладав тільки на ляльках. Таким чином, недовго думаючи, я пов'язав своє життя з театром ляльок, і до сьогоднішнього дня абсолютно не шкодую.
Мама була в шоці. Який взагалі театр ляльок? Вона не дозволила б мені отримувати акторську, якби я не закінчив, як вона говорила, «нормальну» освіту.Тому два роки я вчився паралельно – на лялькаря і на соціолога.
В один з останніх років мого навчання в театральному мама прийшла на мій спектакль і розплакалася. Сама не очікувала, що син здатний на таке. Надалі, коли я знімався в серіалах, був радіо- і телеведучим і мене почали впізнавати, мама раділа: «Звісно, це я йому говорила, йди вчитися на акторський».
Раніше я навіть не знав, що таке акторська майстерність, де її отримати, де добра освіта, а де погана. Але мені пощастило. Потрапивши в театральний, я зрозумів, що перебуваю в потрібному місці і в потрібний час.
Я був не підготовлений. Починав все з нуля. У мене не було музичного слуху, відчуття ритму, я ніде не танцював і не виступав. Але мені подобалися всі предмети, я отримував задоволення від навчання і закінчив виш з відзнакою.
Навчання тривало п'ять років, весь цей час ми були неймовірно завантажені. Пропадали в театралці днями й іноді ночами.
У лялькарів більше предметів, ніж у звичайних акторів.Це і жонглювання, і пантоміма, і технологія виготовлення ляльок, і, звісно, танець, вокал, сценрух.
Я не одразу потрапив у театр. Після закінчення навчання я продовжував ходити в університет, допомагав педагогам, мене запрошували в спектаклі випускників. Додатково працював на радіо, оскільки у мене був голос, поставлений в театралці, та й перша освіта допомогла.
Але мені шалено хотілося потрапити в столицю. Все оточення, мої друзі вже були в Києві. Кілька разів намагався переїхати, знайти роботу, але приїжджав, тусив і, нічого не знайшовши, їхав.
Одного разу моя одногрупниця з акторської майстерності розповіла мені про набір студентів у Київський академічний театр ляльок. Вона хотіла спробувати себе і просила їй допомогти. Ми з нею в парі грали Тутті та Людвіга [з однойменної казки – БЖ] на випускному.
Приїхав до Києва, ми прорепетирували, але в день конкурсу моя подруга каже, що не піде на перегляд. Це був розпал Євро-2012, і я займався спортивною темою на радіо. Було дуже складно відпроситися навіть на кілька днів. Але я вирішив піти на конкурс сам. І мене взяли.
Моя перша роль була у виставі «Нові пригоди Піфа». Я грав негативного персонажа, кота Геркулеса.
Потрібно добре зіграти, щоб діти повірили, що ти поганий. Іноді вони кричать «Йди!», або коли б'ють Геркулеса: «Правильно, бий його».Негативних героїв грати цікавіше, не однією фарбою. Можна бути і добрим, і водночас хитрим.
Кайфувати в спектаклі можна тоді, коли ти вже відрепетирував, пройшла прем'єра. Але в процесі репетицій задоволення – справа дуже рідкісна. Підготовка нервова і складна. Це скрупульозний процес. Робиш одне і те ж кожен день, відпрацьовуючи точні рухи ляльок, інтонації та голос свого персонажа.
Тебе можуть лаяти, робити зауваження, але все заради того, щоб отримати хороший результат. Люди думають, що театр ляльок – це просто. На що там витрачати сили і час? Але, наприклад, підготовка до останнього спектаклю тривала місяць.
Репертуар у театрі стверджує головний режисер. Ми постфактум дізнаємося, кого і що ми граємо. Це інтрига.
Мені завжди підшукують шкодних персонажів.У театрі дуже велика команда тих, хто займається створенням ляльок. Ескізи до кожного спектаклю створює художник. А декорації, костюми та самі ляльки створюються в спеціальних цехах. Ляльок намагаються підганяти так, щоб вони були зручні всім акторам.
Для мене актор театру ляльок синтетичний. У ньому є і вміння тримати себе на драматичній сцені, і вміння володіти лялькою. Ти вкладаєш в неї душу, оживляєш.
Тіло для актора – це та ж лялька, матеріал, з яким можна працювати. Ми часто «відходимо» від ролі – дивимося на персонажа з боку і думаємо, як він міг би рухатися.
У театрі я навчився користуватися маріонеткою. У мене був хороший режисер Михайло Яремчук. Він – бог маріонеток.
Актори дуже залежні від ляльок і від того, хто їх робить. Важливо, щоб ляльку зробила людина, яка вміє, любить і розуміє, як нею повинен працювати актор. Щоб він під час вистави не замислювався про те, як же підняти або повернути ляльку. На жаль, таких майстрів мало.
Два рази за мою професійну практику під час прем'єри ламалися ляльки.Перший – під час вистави «Мрія маленького Ослика», де я працював маріонеткою. Прямо на початку вистави ламається вага (це те, чим тримаєш ляльку). Стрес, шок. Протягом всієї вистави, а це 50 хвилин і лялька практично не йде зі сцени, ти намагаєшся тримати дві частини ваги й при цьому керувати ниточками: смикати за ручки, ротик, хвостик.
На прем'єрі «Гусеня» теж був сюрприз – відірвана голова у головного маленького персонажа. У ті моменти, коли ляльки не було на сцені, ми швидко передавали її в цех, і буквально під час вистави її полагодили.
Поза робочим часом я працюю мімом на весіллях, святах.Дуже приємно, що в останні роки активізувалися кастинг-менеджери, почали запрошувати на зйомки.
Я брав участь і в художніх фільмах, серіалах, рекламі. І озвучка мені подобається. За три роки роботи на радіо звик працювати з мовленням, записами. Але з театром залишається дуже мало часу.
Як кажуть у нас в театрі: «Де у вас трудова? В театрі. Так що які можуть бути зйомки? На репетицію».
Дуже складно відпрошуватися, бо я залучений практично у всьому репертуарі.
В останні роки граю головні ролі, де у мене практично немає дубля. Захворію, помру – вистави не буде.Якось під час репетиції спектаклю я отримав травму голови. Ми відпрацьовували бійку, партнер не розрахував силу, я впав і вдарився. Наступного ранку мені потрібно було грати головну роль у виставі, а під ногами все крутиться.
Кажу своїм партнерам, якщо впаду на сцені, ви якось обіграйте цей момент.
Тиждень мені було погано, але я ходив на роботу. Мене так вчили: «Актор не прийде на виставу тільки тоді, коли він помер!»Фото: надані героєм, а також Weekend Today.