Антоніо Гауді виріс у католицькій родині й був глибоко віруючою людиною. Своє благоговіння перед Богом він виражав в архітектурі, надихаючись живою природою. Якщо природа — творіння Бога, вважав зодчий, то найкращий спосіб ушанувати Господа — будувати за її законами.
Гауді ретельно вивчав будову органічних форм, щоби перенести їхню красу й логіку в архітектурні елементи та конструкції. Гострі, ніби витесані вітром, вентиляційні шахти на будинку Міла нагадують вершини гори Монтсеррат, вежі Саґрада Фамілія — квіти лаванди, а керамічні плитки будинку Вісенс розписані гвоздиками, які Гауді знайшов прямо на місці будівництва.
Так погляд архітектора природно вписався в естетику ар-нуво, що наприкінці XIX століття ширилася Європою. У відповідь на зародження індустріалізації будівництва — а разом із нею стандартизації та масовості — багатії прагнули підкреслити відмінність своїх помешкань та інших споруд. Тож архітектори й запропонували новий стиль, який назвали ар-нуво (з французької — «нове мистецтво»). Щоб дистанціюватися від фабричної геометрії, вони відмовлялися від прямих кутів і тяжіли до округлих, плавних ліній — форм, які неможливо виробляти в промислових масштабах на заводі та які потребують ручної роботи ремісників.
Натхнення шукали в природі — тобто у майстрині чудернацьких і досконалих форм. Ар-нуво-фасади були вкриті мотивами стебел, листя і квітів, вікна набували обрисів пелюсток, а металеві дашки над входами та сходові перила нагадували переплетене гілля плюща чи винограду. Чим менше прямих кутів, тим розкішніший вигляд мав будинок.
У Каталонії, де працював Гауді, кінець XIX століття став періодом економічного буму. Усе завдяки державному миту, яким захищали іспанських і зокрема каталонських виробників від британської конкуренції. Місцева буржуазія також замовляла будівлі у стилі ар-нуво, але з унікальними деталями, які мали підкреслювати прагнення регіону до культурної і політичної автономії від Іспанії. Щоб знайти цю унікальність, архітектори звернулися до місцевої традиції й зрештою прийшли до еклектичного поєднання середньовічної готики та арабського мудехару — відлуння мавританської епохи Іспанії, часу мусульманского панування берберів і арабів («маврів»).
Архітектура каталонських майстрів — Жузепа Пуч-і-Кадафалка, Луїса Доменек-і-Монтанера та Антоніо Гауді — багато в чому подібна між собою. Та саме Гауді довів свої ідеї до межі фантазії і складності. Він неначе перетворював свої будівлі на живі рослини, а в одному з пізніх проєктів — будинку Бальо 1906 року — звернувся до форм людського тіла: стегнових і тазових кісток, хребців, суглобів та м’язів. «Будинок з кістками», як називають його місцеві, навіть може здатися трохи моторошним через натуралістичність елементів.
Головна робота Гауді — Саґрада Фамілія — підпорядкована законам рослинного світу, але також насичена безліччю християнських символів.
Якщо верхівки веж храму нагадують квітки лаванди, то внизу його структуру формують потужні колони, схожі на стовбури дерев. Зала всередині нагадує ліс і створює відчуття спокійного й усамітненого молитовного простору. Світло пробивається крізь зіркоподібні люки у склепінні, наче крізь крони дерев.
Цей кам’яний ліс став ще більш містичним у 2000-х, коли його прикрасили численними вітражами каталонського художника-вітражиста Жоана Віла-Грау. Він створив роботи з абстрактними візерунками, які протягом дня залежно від положення сонця змінюють простір усередині Саґрада Фамілія.
У місцях, де колони розгалужуються, Гауді додав вузли у формі еліпсоїдів — витягнутих сфер. Вони, як і рослинні вузли, з яких проростають нові пагони, посилюють міцність у точках розгалуження колони, тоді як самі «гілки» підтримують склепіння.
Саґрада Фамілія має 18 веж, фасад вівтаря і три головних фасади: Різдва, Страстей і Слави. Дванадцять веж, розташованих уздовж кожного з цих фасадів, присвячені апостолам. Уздовж фасаду Різдва це вежі святих Варнави, Симона, Юди Тадея і Матфія. Уздовж фасаду Страстей — святих Якова Алфеєва, Варфоломія, Фоми й Філіпа. Уздовж фасаду Слави — святих Андрія, Петра, Павла і Якова Зеведеєва. В основі кожної вежі — скульптура відповідного апостола.
За рік до своєї смерті Гауді завершив вежу святого Варнави. Архітектор розумів, що храм не буде збудований за його життя, тому поспішав зробити хоча б одну вежу як приклад для наступних.
Головну вежу Ісуса Христа оточують чотири вежі, присвячені євангелістам. Кожну 2023 року увінчала символічна крилата фігура, пов’язана з їхніми сюжетами чи ідеями Євангелія. Їх за проєктом Гауді виконав каталонський скульптор Хав’єр Медіна-Кампені.
На вежі Матфея (не плутати з апостолом Матфієм) встановлено образ людини, оскільки його Євангеліє розпочинається з родоводу Ісуса, наголошуючи на його людському втіленні та приході у світ. На вежі Марка — лев, бо він описує Христа як могутнього Царя та починає розповідь із проповіді Івана Хрестителя, що звучить як «голос лева в пустелі». На вежі Луки — тілець, жертовна тварина, бо в Євангелії він розповідає про жертовне служіння Ісуса. На вежі Іоанна — орел, тому що його високе богословське вчення про божественність Христа немов підносить людину до самих небес.
Над алтарем височіє вежа Діви Марії. Її верхівка вкрита блакитною мозаїкою — кольором Богородиці — й увінчана дванадцятикінцевою зіркою, символом Різдва Христового.
Вежа Ісуса Христа була завершена цьогоріч. Вона й зробила Саґрада Фамілія найвищою церквою світу. Її висота — 172,5 метра. Гауді вважав, що творіння людських рук не повинно перевищувати творіння Бога — гору Монтжуїк, найвищу точку Барселони, висотою 173 метри. Тому він навмисне спроєктував вежу на 50 сантиметрів нижчою.
Вершину увінчав величезний об’ємний шестикінцевий хрест — типова деталь архітектури Гауді. Схожі хрести прикрашають будинок Бальо, будівлю в Парку Ґуель, вежу Балясґуард та коледж Святої Терези. Через особливу форму такий хрест помітний з будь-якої точки, на відміну від плаского.
10 червня, в день смерті Антоніо Гауді, з вежі Ісуса Христа знімуть усі риштування й представлять її публіці. Однак сама Саґрада Фамілія ще не завершена.
Тривале будівництво пояснюється не лише складністю проєкту, а й паузами під час воєн — громадянської та Другої світової. Перший камінь заклали 19 березня 1882 року, і за 44 роки, поки Гауді був живий, храм завершили лише на 10–15%.
20 липня 1936 року з початком громадянської війни в Іспанії анархісти $i">увірвалися до Саґрада Фамілія, прагнучи вбити капелана храму Мосена Хіля Пареса. Не знайшовши капелана, вони підпалили його кімнату над майстернею Гауді. Дерев’яні перекриття впали, розбивши гіпсову модель храму, а всі креслення і рисунки згоріли. Учні Гауді винесли уламки моделі і після війни за ними відновлювали проєкт. Цим займалася група архітекторів під керівництвом Франсеска де Паула Кінтана-і-Відаля, який працював ще з Гауді.
Нині проєктом керує каталонський архітектор Жорді Фаулі. Вежі храму майже закінчені, але фасад Слави та його скульптурне оздоблення досі залишаються незавершеними. Очікується, що Саґрада Фамілія буде повністю готова до 2034 року.
З 1986 року скульптурним оформленням фасадів займається Жозеп Марія Субіракс. Перед ним стоїть завдання втілити задум Гауді, згідно з яким кожен із трьох фасадів докладно розповідає про різні етапи життя Ісуса Христа.
Перший — фасад Різдва Христового зі східної сторони храму. Його будували у 1894–1930 роках, і Гауді встиг побачити його завершеним. Фасад ділиться на три портали: зліва — портал Надії, присвячений Йосипу, справа — портал Віри, присвячений Діві Марії, а посередині — портал Милосердя на честь Ісуса. Портали настільки рясно прикрашені скульптурами, що храм здається побудованим навиворіт — усе різноманіття декоративних елементів, зазвичай відведене для інтер’єрів, винесене назовні.
На фасаді Різдва Христового, окрім сцени народження Христа в оточенні вівчарів, є також безліч тварин, що символізують життя. Тло прикрашене рослинними мотивами настільки щільно, що портали нагадують печери з мінеральними сталактитами.
Скульптури фасаду Страстей розповідають про хресний шлях і розп’яття Христа. Субіракс створював їх у 1986–2005 роках за проєктом Гауді. На відміну від фасаду Різдва, тут немає такої орнаментальної рясності — Гауді хотів показати спустошення, біль і смерть Ісуса. Драматизму оздобленню надають нахилені опори, які наче тягнуть храм до землі.
Незавершений фасад Слави має стати головним — із парадним входом і великими сходами. Скульптури на фасаді Слави зображуватимуть історію створення світу. Перед входом збудують колонаду із семи колон. Знизу зроблять скульптурні символи гріха: гордині, заздрості, гніву, зневіри, жадібності, обжерливості і похоті. А зверху — семи дарів Святого Духа, що протистоять гріхам: мудрості, розуму, поради, сили, знання, побожності і страху Божого.
Над колонадою розташують три елементи, що представляють Святу Трійцю: голуб як Дух Святий, фігуру Сина, а над ними напис “Deum”, символ Отця. Самої фігури Бога не буде, адже його зображати не можна.
Деякі критики вважають, що точне відтворення проєкту Гауді — це радше мінус, бо архітектура Гауді була живою й чутливою до змін, тоді як посмертне відтворення його ідей робить їх застиглими й безжиттєвими. Хтось, навпаки, критикує Жорді Фаулі за недостатньо точне відтворення. На це Фаулі відповідає коротко: критики погано вивчили задум Гауді.
Але церкву критикували увесь час її будівництва. Наприклад, Гауді звинувачували в занадто показній розкоші. Пабло Пікассо навіть якось порадив «відправити Гауді та Саґрада Фамілія до пекла». У 1965 році група архітекторів, серед яких був Ле Корбюзьє, написала відкритого листа з проханням зупинити будівництво, вважаючи проєкт занадто кітчевим.
Попри всю критику, архітектор однозначно обезсмертив своє ім’я цим magnum opus. У стінах Саґрада Фамілія він і похований.
Гауді щодня працював у храмі й носив простий брудний одяг. Тож коли архітектора збив вуличний трамвай, постраждалого прийняли за бідняка і доставили до шпиталю де ла Санта Креу для бідних. Оскільки там йому не надали належної допомоги, у віці 73 років архітектор помер. На похороні були присутні близько 30 тисяч людей. Газети писали: «У Барселоні помер святий!».
Якщо тоді це був лише гучний заголовок, то 2003 року у Ватикані розпочався процес канонізації Антоніо Гауді як людини, що сприймала кожну свою роботу як служіння Богу. Архієпископ Барселони зібрав необхідні документи, зокрема твердження про те, що звивисті вежі та ексцентричні прикраси Саґрада Фамілія здатні навертати невірників до католицизму. Процес ще триває, але Ватикан готовий відзначити Гауді за те, що він «перетворив камінь на гімн хвали Господу».