Гумовий човен причалює до пірса. Червона уніформа людей у ньому — єдиний спалах теплого відтінку посеред чорних вулканічних порід та льоду.
Не маючи на що дивитися, крім льоду, поступово стаєш його знавцем. Зернистий, як крупна гречка, лід прозвали ферном. Продовгуваті, витягнуті вітром і ніби вирізані бритвою гребні — застругою. Вивчати лід — робота Анжеліки Ганчук. Вибравшись із човна, вона певний час пристосовується до землі під ногами після п’яти днів ходіння океаном. Вона стоїть недалеко від 16-поверхової брили — льодовика Вузл Гілл, що покриває західну частину острова Галіндез. «Перебуваючи поруч із льодовиком, розумієш, що порівняно з ним ти — лише три секунди на цій планеті», — пізніше згадує вона.
Вузл Гіллу близько 20 тисяч років. З-під його білої шапки визирає базальтова скеля — в 1970-х учені помітили її лінією, аби позначити, де закінчується лід і починається порода. 2022 року, коли Ганчук уперше ступила на острів у складі 27-ї експедиції, рівень сповзання криги становив 9,7 метра. Льодовик, який стояв тут, коли Чингісхан захопив півсвіту та коли на трон зійшов Цезар, можливо, розтане за її життя.
На вході до Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) у Києві стоїть опудало пінгвіна. Воно пахне креветкою, аміаком та соломою — так, за твердженням полярників, пахне льодовий континент. В одному з кабінетів, серед шаф зі скам’янілостями, карт островів та портрету академіка Вернадського з графіті «In science we trust», висить 29 рамок — знімки кожної української експедиції. Чим далі, тим гіршою стає якість зображення. Фото, де обличчя полярників майже не видно, — перша експедиція.
1993 року Велика Британія оголосила про готовність передати антарктичну станцію «Фарадей» іншій державі — у фінал конкурсу пройшли Південна Корея та Україна. Станцію отримала друга. У 1994 році стало зрозуміло, що країна не готова — в держбюджеті не вистачало грошей ані на укомплектування полярників, ані на логістику. Збір коштів, необхідних для того, щоби поїхати та перейняти станцію, довірили самим дослідникам.
2,9 мільярда карбованців, або ж $20 тисяч, при зарплаті науковця в $10, збирали протягом двох років — допомогли небайдужий народний депутат, благодійна фундація та бізнесмен, який надав $5 тисяч в останній день подачі коштів. За 10 хвилин до дедлайну гроші надійшли до каси британського посольства.
6 лютого 1996 року о 18:45 британські дослідники зробили останній запис у науковому щоденнику станції. «Фарадей» перейменували на «Академіка Вернадського», британський стяг замінили українським. Так Україна стала членкинею «антарктичного клубу» з 29 держав, які вирішують подальшу долю Антарктики.
Антарктида — п’ятий за розміром континент. Його площа сягає 14 мільйонів квадратних кілометрів, і стає вдвічі більшою, коли взимку замерзають прибережні води. За оцінками науковців, тут може зберігатися до 10% корисних копалин у світі. Як для країни, що частково контролює стратегічно важливий материк, розмір установи, котра очолює цей контроль, є кумедно малим. Розташований у центрі Києва НАНЦ займає шість невеликих кабінетів. Його тісний коридор стає ще меншим від скупчення медикаментів, каністр, коробок і сумок — приміщення заповнене півтори тоннами обладнання, яке зараз пакують майже 20 людей.
Серед тих, кого відволікають найчастіше, — перша бейскомандерка Анжеліка Ганчук. Ганчук, дівчина з русявим довгим волоссям, стала першою в історії України жінкою-керівницею антарктичної експедиції. Їй 31 рік, вона ровесниця української місії на континенті й наймолодша очільниця за всю історію інституції. До Ганчук жінки мали куди менше шансів керувати станцією — доступ для них був закритим протягом 21 року. Табу на участь жінок в антарктичних дослідженнях з’явилося після другої експедиції — чоловіки були незадоволені присутністю чотирьох компаньонок. Неформальну заборону зняли тільки в 2019-му.
Доступ до антарктичних експедицій для жінок був закритим протягом 21 року.
Щоби потрапити до складу експедиції, Ганчук, як і інші учасники, вклалася в норму полегшеної версії тесту Купера на фізичну витривалість, розробленого для армії США, пройшла психологічне оцінювання та медичне обстеження. Це необхідно: якщо у членів експедиції почнуться ментальні проблеми чи їм знадобиться операція, доведеться викликати найдорожче таксі у світі — криголам (наприклад, день роботи українського корабля «Ноосфера» обходиться в $40-50 тисяч залежно від погодних умов та цін на пальне). Прецеденти вже були: 2018 року через апендицит з «Академіка Вернадського» довелося евакуювати в Чилі біолога. «У мене немає ейфорії від призначення командиркою, — каже Ганчук, утрамбувавши у здоровенну валізу чоботи. — Це край світу. Усе завжди може піти не за планом».
Зліва направо: Анжеліка Ганчук, метерологиня, бейскомандерка 31-ї експедиції, Сергій Філіппов, дизеліст-електрик, Кирило Суліма, біолог.
Заради експедиції полярники йдуть на багато жертв. Погоджуються на ізоляцію на цілий рік, вимушені жити пліч-о-пліч з десятком колег, жертвують взаєминами, та, як каже Ганчук, свідомо відтерміновують шлюб. Перше питання — навіщо?
«Це наука. І це спроба спрогнозувати й мінімізувати шкоду від великих проблем, які чекають на людство, — відповідає вона. — Ти знаєш, на що йдеш, як знає космонавт, котрий отримує дозу радіації в космосі».
У грудні 2019 року монітори кліматологів NASA передавали зображення із супутників з космосу в реальному часі: помаранчево-червоний континент почав укриватися червоним висипом. Протягом дев’яти місяців увага кліматологів була прикута до Австралії, де то вгамовувалися, то спалахували нові пожежі.
— Це було передбачувано, — каже Геннадій Міліневський.
Міліневський — очільник першої антарктичної експедиції і та сама людина, що занесла до британського посольства гроші за 10 хвилин до дедлайну, щоби згодом підняти український стяг серед льодовиків. У свої 74 роки він продовжує вивчати стихійні лиха та керує дослідженням озонового шару в НАНЦ. У 2018-2019 роках Міліневський розробив кліматичну модель, що, як стверджують у центрі, може спрогнозувати стихійні лиха за шість місяців до їх початку.
Міліневський називає події в період із 2018 по 2020 роки «звіром, що прийшов зі сходу». 2018 року метеорологи на станції «Академік Вернадський» зафіксували потепління у верхній стратосфері. Науковці встановили, що збурення планетарних хвиль зруйнувало полярний вихор — потік холодного повітря зі швидкістю двісті метрів на секунду, який рухається на висоті 40 кілометрів над Землею. Повітря — продовжує Міліневський — «розтеклося» Антарктикою, потім іншими континентами, допоки не нагрілося під час циркулювання планетою. Це призвело до аномально холодної зими в Британії в 2018-му, коли повітря ще не встигло нагрітися, і до спеки в Австралії, коли його температура підвищилася. Ефект метелика: проблеми в Антарктиці — проблеми в будь-якій точці світу.
НАНЦ розробив модель, що може спрогнозувати стихійні лиха за шість місяців до їх початку.
Здебільшого робота метеорологів експедицій — рутинна, виснажлива 16-годинна зміна. Вони чергують добу через добу, заміряючи погоду вісім разів на день, та передають до відповідних інстанцій. Більшість даних, зібраних на «Вернадському», упаковується у звичні прогнози погоди. Але вони слугують й важливішій меті — програмувати кліматичні моделі, які передбачають появу все нових Звірів зі сходу. Тим паче, що ті починають наближатися вже з усіх сторін світу.
У 1950 році ENIAC, комп’ютер розміром із шафу, згенерував перший прогноз погоди. Він виявився приголомшливо точним. Єдиний мінус — на те, щоби зробити передбачення на найближчі 24 години, машині знадобилася доба. Сьогодні комп’ютерні нащадки ENIAC в Європейському центрі середньострокових прогнозів (ECMWF), куди передають дані й полярники з «Вернадського», вимахали до розмірів невеликого автобуса та роблять прогноз погоди на 10 днів протягом двох годин і 25 хвилин. Складати прогноз — лише частина їхнього функціоналу. Суперкомп’ютери ECMWF здатні робити кліматологічні моделі — передбачити, коли на людство насувається щось справді погане.
2010 року вони передбачили пожежі в Росії за тиждень до того, як ліси охопило полум’я. А в 2012-му спрогнозували наближення урагану Сенді за шість днів до того, як він ударив по американському штату Флорида, Кубі, Ямайці й Гаїті та призвів до смерті 254 людей, завдавши збитків на $98 мільярдів. У 2025-му кількість днів із прогнозованою погодою збільшилася із шести-семи до десяти.
Наближення урагану Сенді спрогнозували за шість днів, пожежі в Росії — за тиждень.
У 2015 році журнал Nature опублікував статтю «Тиха революція числового прогнозування погоди», де зазначалося, що за останні сорок років точність три-десятиденних прогнозів зросла на один день на десятиліття. «Сьогоднішній шестиденний прогноз такий само точний, як і п’ятиденний прогноз десять років тому», — пишуть автори статті.
Зліва направо: Яна Лєсна, метеорологиня, Борис Лутава, кухар, Сергій Якущенко, озонометрист.
— Щоби прогнози були ще точнішими, низка досліджень, у тому числі й на станції «Вернадський», мають продовжуватися постійно, — зауважує Євген Дикий.
Дикий — кремезний чоловік із сивуватою бородою, еколог і колишній військовий — став четвертим директором Антарктичного центру у 2018 році. Саме він скасував неформальну заборону на участь жінок в експедиціях. Дикий сидить навпроти великої, майже на всю стіну, фотографії «Вернадського» з висоти пташиного польоту — місця, де намагаються знайти відповіді на питання планетарного масштабу. Дикий порівнює Антарктику та Арктику з точками пульсу Землі, головними барометрами планети. Якщо вчені хочуть з’ясувати, що коїться з кліматом, відповіді треба шукати саме там.
Дослідження метеорологів — це архів, який має наповнюватися, каже Дикий. Заміри погодних умов протягом року не дадуть результату. 20 років — уже можуть навести вчених на гіпотезу, чим зумовлені різкі кліматичні зміни. Заміри на «Вернадському» — найдовші в регіоні. Якщо врахувати дані, зібрані британцями, спостереження за погодою тривають 79 років. Дикий наполягає на тому, що перервати дослідження значить пригальмувати пошук рішення, як протидіяти глобальному потеплінню.
Таке могло статися двічі — у 2020-му та 2022-му роках. Перший раз — через пандемію COVID-19, коли керівництво НАНЦ планувало вмовити 25-ту експедицію залишитися на станції на другий рік, адже не знало, як доставити перезмінку через закриті кордони (це вдалося завдяки приватним джетам). Другий — коли полярники хотіли повернутися в Україну через повномасштабне вторгнення, а центр не знав, чи зможе зібрати нову команду в умовах війни.
Дикий каже, що залишити станцію без полярників не можна з двох причин. Перша — архів має поповнюватися. Друга — якщо станція залишиться без наглядальників хоча б на один-два тижні, її можна демонтувати. Погодні умови в західній Антарктиці суворі, каже він. Станція — це вогнище, в яке постійно треба підкидати дрова.
Денис Пішняк, за словами коллег, — один з найбільш песимістично налаштованих працівників НАНЦ. Медіа цитували два його прогнози: на людство чекає велика міграційна криза, а через три покоління воно виживатиме в кліматі, схожому на той, в якому жили динозаври.
Пішняк — невисокий чоловік із зачесаним назад волоссям — був учасником 16-ї експедиції, а зараз очолює відділ фізики атмосфери та геокосмосу НАНЦ. Здається, він не виправдовує статус головного песиміста. Він часто жартує і посміхається, допоки не показує на комп’ютері RCP — чотири сценарії того, що може відбуватися з кліматом Землі до 2100 року. Пішняк швидко скролить звіт, на очі потрапляють слова «глобальне потепління», «підйом рівня води», «затоплені узбережні міста». Одразу стає зрозумілим, чому вчений заробив цей титул.
Зліва направо: Павло Младьонов, геофізик, Єлизавета Підгаєцька, лікарка, Олександр Мацібура, сисадмін.
RCP, каже він, — це футуристичні моделі, які калькулюють, що буде з кліматом, якщо промисловість знизить рівень викиду вуглецю до нуля, мінімізує його в рази чи продовжить гнути лінію business as usual. Сценарії називаються 2.6, 4.5, 6.0, 8.5 — цифри позначають рівень радіаційного впливу, спричиненого потеплінням; чим вища цифра, тим приреченішим є людство. За найгіршого сценарію воно продовжує видобуток копалин, відмовляється від екореформ — температура підвищується на 3-5°C. За найоптимістичнішого (і найменш правдоподібного) сценарію 2.6 людство прийде до зниження викидів вуглецю в 2070 році, але це не призупинить потепління — повітря все одно потеплішає на 2°C. Пішняк розводить руками: «Природа інерційна. Якщо локомотив запущений, то він рухатиметься далі ще століття», — каже науковець.
Те, що розповідає Пішняк, здається навіть оптимістичним порівняно з тим, що бачить у своїх дослідженнях Ганчук. Один із напрямів її роботи — гляціологія, вивчення льоду. Під час 31-ї експедиції вона видобуватиме керни (проби з шарів льоду) та замірятиме темпи танення льодовиків. Океан і льодовики, якими ми їх знаємо, можуть суттєво змінитися вже за нашого життя, каже науковиця.
Океанічні течії діляться на поверхневий та придонний типи, продовжує Ганчук. Поверхнева течія несе теплу воду на північ, де охолоджується, набирає солі, від цього густішає і опускається на дно — так вона стає придонною. Далі течія повертається на екватор, нагрівається і піднімається знову. Цей процес курсування, нагріву й охолодження води вчені називають петлею. Але петля може уповільнитися чи навіть розірватися. Гольфстрим, течія, що несе теплу воду в Північний океан, стрімко нагрівається. Через це порушується баланс температур, вода не опускатиметься на дно — це припинить циркуляцію і призведе до ще більшого потепління.
Швидкість та потужність петлі вимірюють в одиницях під назвою свердруп. Наприклад, Гольфстрим має 20 свердрупів — що в сто разів потужніше за течію Амазонки. Останнє дослідження показало, що швидкість петлі знизилася на 15%. Оцінки щодо того, коли петля зупиниться, різняться. Найгірша — між 2037 та 2064 роками. Найоптимістичніша — у XXII столітті. «Це може статися в умовному завтра, а може через кілька десятків років. У будь-якому разі ми не встигнемо адаптуватися», — каже Ганчук.
Якщо Антарктида розтане, рівень підйому води сягатиме 60-70 метрів.
Тут вступає гляціологія. Через зупинку петлі Північну півкулю накриють аномальні морози, Південна — нагріватиметься ще швидше. Результат: Арктика та Антарктика почнуть танути ще стрімкіше. Якщо одна тільки Гренландія — частина Арктики — розтане, рівень води підніметься на 6 метрів. Якщо те саме станеться з Антарктидою — континентом, де в льодовий кубик спресовано 61% усієї прісної води на Землі, — рівень підйому сягатиме 60-70 метрів.
Зміни помітні вже зараз. Тільки за останні 30 років Антарктида і Гренландія сумарно втратили понад 7,5 трильйона тонн льоду, і швидкість танення зросла вп’ятеро з 1990-х. Водночас 2023 року Антарктида втратила 1,6 мільйона квадратних кілометрів морського льоду — площу, зіставну з Аргентиною. Ймовірно, що через 100-200 років, якщо не раніше, гляціологам, таким, як Ганчук, не буде чого вивчати.
Предмет дослідження Кирила Суліми, біолога 31-ї експедиції, теж може зникнути. Суліма, чоловік з довгими волоссям і бородою, як у хіпі, досліджує зміни поведінки пінгвінів через потепління. Біолог спостерігатиме за колонією — близько 11 тисяч субантарктичних пінгвінів, що гніздяться на Галіндезі (аби встановити їх точну кількість, чоловік рахуватиме птахів вручну, роблячи піший обхід острова або спостерігаючи за ними з дрона).
Зліва направо: Владислав Хрещенюк, біолог, Олег Горяінов, біолог, Андрій Волощак, механік.
Проблема, яку вивчає Суліма, — це міграція пінгвінів. 11-тисячна колонія на Галіндезі — рекордна для острова — свідчить, що птахи переміщаються сюди через різкі зміни погоди й нестачу здобичі в їхньому звичному ареалі. У 2020-му на Галіндезі перебувало три з половиною тисячі особин, у 2024-му — вже сім. Це також потісняє їх сусідів, пінгвінів Аделі — всього дві пари біля «Вернадського». Новина про рекордну кількість колонії на Галіндезі може здаватися милою, втім, це призводить до того, що один вид пінгвінів витіснятиме інший, як показує приклад Аделі.
У той час як число субантарктичних пінгвінів суттєво не зменшилося, їхні сусіди на островах поруч переживають не кращі часи. Суліма також спостерігатиме за тим, що англомовні науковці називають global weirding — дивний розсинхрон природи та фауни. Наприклад, упродовж останніх 14 років у західній Антарктиці, де й розташований «Вернадський», антарктичні пінгвіни та їхні трохи менші родичі, пінгвіни Аделі, відкладають яйця на 13 днів раніше, ніж зазвичай. Зсув у два тижні не здається катастрофою, але, ймовірно, це саме вона.
Птахи почали висиджувати яйця в період, коли їм бракувало здобичі, — дорослим не було чим годувати пташенят. Через потепління морський лід формується пізніше, тане раніше, що звужує період утворення фітопланктону — головного раціону криля, котрим, своєю чергою, харчуються пінгвіни. Не вистачає фітопланктону — не вистачатиме й криля, не вистачатиме й раціону для птахів.
Криль цікавить не тільки пінгвінів. Антарктичні води розсікають великі кораблі, які вакуумують цей креветкоподібний організм для продажу — і роблять це із залишком. З 1970-х років популяція крилю в регіоні зменшилася на 70%. Крім того, через глобальне потепління кислотність океанічних вод зростатиме. Якщо рівень іонів водню досягне критичних показників, безхребетні, в тому числі й криль, не зможуть відрощувати панцирі й навряд чи пристосуються до змін.
З 1970-х кількість антарктичних пінгвінів зменшилася майже вдвічі. Пінгвіни Аделі ще в гіршому становищі — їхня кількість тільки на семи островах біля «Палмера», станції-сусіда «Вернадського», знизилася приблизно на 80% за останні 50 років. Якщо антарктичний пінгвін комфортно почувається у воді, то його родич надає перевагу твердій поверхні. Але з таненням льоду Аделі доведеться пробиратися вглиб островів та материка — далі від берега, харчової зони пінгвінів. Уже в 2010-х середній час пошуку їжі в пінгвінів збільшився з восьми годин на день до 13-ти. Ймовірно, тривалість й надалі зростатиме.
Інша проблема — колонії зникають через високу смертність пташенят. Як би парадоксально це не звучало, деякі види пінгвінів не дуже люблять сніг. Вони намагаються висиджувати яйця подалі від нього — на каменях чи скелях. Однак через швидке танення та підвищену кількість опадів — ще одного наслідку потепління — пінгвіни висиджують яйця в холодних калюжах. Пташенята вмирають через переохолодження або взагалі не народжуються.
Суліма намагається залишатися оптимістом. «Це антропоцентрична думка, ніби можна так легко зламати природу», — каже він. Утім, його іноземні колеги налаштовані фатальніше: згідно з моделюванням, деякі види пінгвінів можуть зникнути наприкінці століття.
Суліма спеціалізується на птахах. Кити — тварини, яких він ще не споглядав. Серед його нових зобов’язань — вихід у море на гумовому човні та забір проб з китів для аналізу, які він збиратиме, користуючись спеціальним арбалетом. Проте, за словами науковця, тварина цього майже не відчує.
Зліва направо: Ігор Губар, геофізик, Олександр Афтенюк, метеоролог.
Суліма в захваті від того, що побачить китів. Це дивовижні створіння. Коли вони видихають повітря через дихало, пара настільки щільна, що утворюється веселка. Мозок цих тварин має більше, ніж у людини, нейронів фон Економо, які відповідають за емпатію. Вони можуть копіювати людську мову — не ідеально, але краще за людей, котрі намагаються імітувати звуки китів. Це неймовірний вид, який ми ледь не втратили.
Частини туші, органів та органічні відкладення з китових організмів використовували для вироблення найрізноманітніших речей: парфумерії, помади, корсетів, зубних щіток, поліцейських дубців, трансмісійної олії, маргарину та навіть міжконтинентальних ракет. 1964 року незалежний комітет біологів попередив, що кити Південної півкулі, де саме зараз працює Суліма, стикнулися з ризиком повного вимирання. За XIX та XX століття китобійний промисел суттєво знизив популяцію горбанів та знищив 99,85% синіх китів — залишивши усього 2000 особин (через десять років кількість скоротилася аж до 360; зараз популяція збільшилася). Ці царі океану стали заручниками ефекту пляшкового горла — різкого скорочення популяції, що межує з повним знищенням виду.
У 1986 році Міжнародна китобійна комісія заборонила полювання на тварин, зробивши виняток лише корінним народам — інуїтам Аляски, екскімосам Чукотки, гренландцям, мешканцям островів Бекія в Карибах та Фарер біля Шотландії. Хоча гарпун вже не представляє загрозу для китів, вони зіткнулися з новим ворогом.
2017 року на березі норвезького Бергену знайшли тушу дзьоборилового кита. В його шлунку виявили близько 30 шматків пластику — від української упаковки для курки до британського пакету чипсів. Щороку в океан потрапляє від восьми до 12 метричних тонн пластику — це якби у воду скидали вміст двох тисяч сміттєвозів щодня. І значна частина сміття — 10 мільйонів частинок мікропластику на день — опиняється в організмі китів. Тривалий час Антарктика вважалася захищеним від мікропластику регіоном. Але минулого року 30-та експедиція почала аналіз вод біля Галіндеза і вже виявила кілька фібр мікропластику.
На березі Бергену знайшли тушу кита. В його шлунку виявили близько 30 шматків пластику.
Ще одна небезпека — в самій поведінці тварин. Кити теж розсинхрувалися з природним циклом, каже Суліма, — як пінгвіни, що почали відкладати яйця раніше, тим самим створивши небезпеку для колоній. У жовтні минулого року біля Галіндеза встановили антирекорд: біля берегів острова помітили горбанів, які не мали би перебувати в цій місцевості в цей час. Однією із задач Суліми буде спостерігати за ними та виявляти нові закономірності у світі, де старі закони природи перестають працювати. Можливо, як і у випадку з пінгвінами, порушення маршруту та біоритмів китів теж може призвести до непередбачуваних наслідків, про які вченим тільки доведеться дізнатися.
«На жаль, ми можемо впевнено говорити, що на планеті вже перестали існувати кілька видів тварин, які вимерли виключно через глобальне потепління і людську діяльність, — каже він наприкінці. — Я би дуже хотів, щоб мої діти зростали серед тварин, а не посеред порожніх урбаністичних пейзажів».
Антарктида — єдиний континент, який не зачепила жодна війна. Ситуація може швидко змінитися, адже, як каже Євген Дикий, це «одна з найбільших заначок планети». На відміну від Арктики, Антарктида погано вивчена — втім, це не заважає науковцям припустити, що під нашаруваннями льоду приховується близько 10% корисних копалин Землі.
«Антарктика — унікальний випадок: під льодом зберігається нульова температура, це відмінно від мінусової арктичної мерзлоти. Через тепло там утворилися осадові породи — мільярди й мільярди доходу», — каже Ганчук. У відповідь на питання, що ще ховається під льодовою шапкою, вона нахиляється і змовно шепоче: «Ніхто не знає».
Ймовірно, це стане відомо вже за 22 роки. Бурові роботи на континенті заборонені до 2048-го згідно з Договором про Антарктику, підписаним 56 державами. Укладанню документа передували не стільки далекоглядність і екологічна свідомість політиків, скільки бажання оминути війну. В 1957-1958 роках взаємини між Чилі, Аргентиною та Великою Британією — країнами, що претендують на територію континенту, — загострилися і до Антарктики почали прибувати військові кораблі. Договір, каже Дикий, немовби не допустив Третьої світової.
На його думку, вона цілком може початися. Через заданий президентом Дональдом Трампом курс на відмову від кліматичних політик США може приєднатися до Китаю та Росії, які, на думку Дикого, відмовляться від продовження Договору. «Почнеться drill, baby, drill. А, може, й щось гірше», — розмірковує науковець.
В Антарктиді міститься близько 10% корисних копалин Землі, за які розпочинатимуть війни.
Ганчук та Дикий вважають, що світова еліта не розуміє, куди рухається планета. Єдиний випадок, коли науковій спільноті вдалося вплинути на велику політику та корпорації, стався 1987 року після підписання Монреальского протоколу. Тоді вчені переконали політиків інвестувати мільярди у відмову від фреонів — насичених вуглеводнів, які вироблялися через промисловість та збільшували озонову діру. Озонова діра була відкрита 1985 року британськими науковцями станції «Фарадей» — саме там, де зараз перебувають українські полярники (станція розташована під західним краєм діри). Завдяки відмові від фреонів рівень озону зменшився і може остаточно зникнути в 2035-му. «Це єдиний випадок, коли політики прислухалися до науковців, а людство полагодило те, що зламало», — каже Дикий.
У більшості ж випадків учені залишаються з власними відкриттями сам на сам, щороку бачачи на моніторах дані, які все частіше свідчать про насування апокаліптичного майбутнього.
24 лютого, на четверту річницю повномасштабного вторгнення, 31-ша експедиція відправилася до Чилі. Звідти на криголамі «Ноосфера» науковці вирушили до протоки Дрейка, звідки дісталися Антарктики. 3 березня о 17:10 за місцевим часом полярники прибули до острова Галіндез. Острівний льодовик Вузл Гілл осів ще на 30 сантиметрів порівняно з 2022 роком.