Ростислав Грищенко, перший стриптизер Житомира, останній провідник мертвих

Ростислав Грищенко не каже, що любить свою роботу — любити її складно. Вранці він виходить з квартири в центрі Житомира, завжди дивиться в обидва боки, переходячи дорогу, й сідає в маршрутку до моргу.

Там знімає окуляри, футболку й джинси, вдягає гумові чоботи, костюм з міцного поліетилену, фартух, маску та захисний екран для обличчя. На металевому столі лежить тіло. Ростислав наносить на обличчя померлого макіяж, тихо підспівує Мадонні й мимоволі думає, яким було життя цієї людини.

За кілька годин він повертається до центру міста — у спортивний клуб, де його чекає тренерка Надя. Знову знімає окуляри та роздягається, залишається в трусах і шкарпетках, натирає руки магнезією й підходить до пілона. У колонках знову звучить Мадонна. Він легко підстрибує, обхоплює метал ногами й за мить вже висить униз головою.

Лице чоловіка червоніє від напруження, але рухи залишаються напрочуд плавними, він здається зосередженим і відсутнім водночас. Тут він забуває про те, що бачить та які розмови веде протягом дня: нерідко це понівечені тіла і спілкування з морально розчавленими родичами загиблих. Грищенко каже, що не часто думає про власну смерть, але тут, на пілоні, він танцює так захоплено, ніби вона постукає в двері вже завтра.

Перший стриптизер Житомира

Грищенку 47 років. Невисокий, але міцно збитий, дрібні зморшки біля очей виказують людину, яка багато сміється. На ногах — масивні чорно-білі черевики. Ростислав купив їх задешево та пишається, адже всі вважають, що це Balenciaga.

Він ніколи не думав про роботу в морзі. Після школи хотів вступити до педагогічного коледжу, завалив диктант з української, пішов до медучилища, але коли проходив практику в моргу, дійшов висновку, що це заняття, напевно, не для нього.

Якось, у 1997 році, сусідка по гуртожитку покликала Ростислава до щойно відкритого клубу «Атлантіс». Це був перший нічний клуб у Житомирі — з неоновим світлом, баром і довгим пілоном посеред сцени. Ростислав протанцював там усю ніч. За кілька днів сусідка нагадала про себе знову — до клубу шукали танцівників. Сімнадцятирічний Грищенко пройшов кастинг і потрапив до шоу-балету, який проіснував лише кілька місяців: хореограф посварився з власницею клубу, і колектив розпустили. Ростислав запропонував вийти на сцену самому — зі стриптизом. «Давай», — відповіла власниця.

Ростислав купив у секонд-хенді вузькі штани, сорочку й черевики, поставив трек The Prodigy й вийшов до гостей. До цього він ніколи не займався ні стриптизом, ні професійно танцями. Від першого ж виступу публіка була в захваті. Юнак почав танцювати майже щодня. В 1997-му закінчив медучилище, але працювати за фахом відмовився. «Мені медицина тоді взагалі не була потрібна, — згадує він. — Нащо сидіти десь у фельдшерсько-акушерському пункті за сто гривень, якщо є нічні клуби? Я так і сказав головному лікарю: я танцюю, в мене зарплата вдесятеро більша, ніж у вас».

В «Атлантісі» платили мало. Але нічних клубів у Житомирі ставало дедалі більше, і майже в кожному хотіли, щоб Грищенко виступав саме тут. Ростислав був єдиним стриптизером у місті. Іноді за вечір через обмаль часу доводилося у трусах перебігати з одного клубу до іншого. Він швидко став місцевою зіркою, але й відчув зворотний бік популярності.

Ростислав був єдиним стриптизером у місті і майже в кожному клубі хотіли, щоб він виступав саме тут

Його намагалися побити в клубі, у сцену кидали пляшки, показували факи, кричали «підар». Можна було би списати на атмосферу 90-х, але Грищенко не згоден — тодішні недопиті пляшки пива, кинуті в артиста, сьогодні змінилися образливими коментарями під його відео в TikTok. «Люди не сприймають те, що бачать, — каже він. — А вони бачать напівголого чоловіка, який вичваряє на пілоні якісь кренделі. І для них це….».

У нульових Грищенко об’їздив зі своїм стриптиз-шоу всю країну. Влітку працював у Криму — місці з лояльнішою, розкутою від випивки та спеки публікою. Інколи відвідувачі напідпитку самі просили, щоб чоловік витягнув їх на сцену.

Ростислав був упевнений, що танцюватиме все життя. Але у 29 років зрозумів: у стриптизі, як і в будь-якому сценічному ремеслі, рано чи пізно настає момент, коли публіці потрібен хтось інший — ще 5-6 років і можна закінчувати кар’єру. Він вирішив піти до того, як цей момент настане.

Тоді Грищенко згадав, що має медичну освіту — і повернувся до моргу.

Зустріти смерть при параді

Коли Грищенко тільки прийшов на тренування і сказав, де працює, перше, що зробила Надя, — принюхалася. Житомирський морг — одноповерхова цегляна будівля з облущеною білою фарбою та решітками на пластикових вікнах. Біля входу стоїть каталка з брудно-жовтими плямами. У смітнику — використані гумові рукавички й порожня чекушка горілки. Варто здійнятися вітру, як піднімається запах, до якого так і не звик Грищенко, — різкий, нудотно-солодкуватий та нав'язливий.

Коли Ростислав з’явився тут 2008 року, колеги зустріли його зі здивуванням — про минуле першого стриптизера Житомира знали всі. Спочатку кепкували, але потім самі попросили станцювати на корпоративі.

У 2021 році, після виснажливих ковідних часів, працівникам моргу скоротили зарплати. Ростислав звільнився з посади фельдшера, але за пів року повернувся. Каже: як не дивно, але сумував за роботою. Йому запропонували готувати тіла до поховання, він погодився. Колись Ростислав ретельно готував до виходу на сцену себе, тепер — так само ретельно готує до останньої зустрічі з рідними інших.

Колись Ростислав ретельно готував до виходу на сцену себе, тепер — так само ретельно готує мертвих

Косметику він купує сам або бере у знайомих дівчат із тренувань. Він оминає тему грошей та нестачі фінансування, зате її не оминає тренерка Надя. Вона пригадує, як разом із дівчатами принесла Грищенкові кілька пакетів старого одягу. В моргу його використовують як ганчірку — після розтину залишається багато трупної рідини. Іншим разом віддала Ростиславу палетку тіней із простроченим терміном придатності за декілька тисяч гривень і подумала: «Пощастить же якійсь бабці».

Зазвичай у своїй роботі Грищенко орієнтується на побажання рідних. Якщо побажань немає, робить базовий макіяж: наносить тональний крем, рум'яна, хайлайтер, може підмалювати брови чи навіть пофарбувати нігті. Утім, інколи він захоплюється. Одного разу в морг привезли тридцятирічного хлопця, з якого він «зробив голлівудську зірку». Коли родичі прийшли попрощатися, то не впізнали померлого. Почався скандал. «Вони кричали “Поверніть нашого сина!” — продовжує Грищенко. — Добре, що в нього було татуювання. За ним і впізнали».

Грищенко не ображається, він вважає, що життя потрібно зустрічати при параді, і так само треба відходити до смерті.

«Мені важливо, щоб усе було гарно, — каже він. — Усі мають бути красивими. Навіть вирушаючи в останню путь».

Слава завжди стукає двічі

Грищенко прокинувся знаменитим — знову — в травні 2026 року. Після матеріалу місцевих журналістів із «Суспільного» на колишнього стриптизера, який куражив Житомир 90-х, укотре звернули увагу.

Його відео двомісячної давності, де він танцює на пілоні, набрало в TikTok три мільйони переглядів — і разом зі славою прийшло те, від чого Грищенко колись тікав. «Я прочитав десь штук двадцять [гомофобних коментарів] і перестав, — каже він. — Бо все одно чіпляє, навіть якщо це дурня».

Майже двадцять років тому така популярність зрештою змусила його піти зі сцени. Тепер вона вже не виснажує. Три роки тому він повернувся до пілона, вже не заради уваги чи роботи. Колишній шоумен Грищенко тепер не показує номери. Він більше не виходить на сцену заради глядачів, а танцює для себе — і робить це так, ніби кожен танець може стати останнім.

Грищенко спокійно сприймає контраст своєї професії та захоплень, як і те, що на роботі його підколюють за пілон, а на тренуваннях — за працю в морзі. Як добре уживаються в ньому ці крайнощі, видно й по тому, як швидко він міняє теми — говорить про щось життєствердне, щоб перескочити на тему смерті. Закінчивши розповідати про будні в морзі, Грищенко швидко прощається — час бігти у псевдо-Balenciaga на день народження племінника.