Джону Колтрейну — сто років: ось 20 альбомів для охочих врізати джазу

Джон Колтрейн постійно шукав нове звучання. Пісню «My Favorite Things» із мюзиклу «Звуки музики» він перетворив на майже 14-хвилинну імпровізацію, а композицію «Giant Steps» з однойменного альбому побудував на настільки швидкій зміні акордів, що її й досі вважають серйозним випробуванням для професійних виконавців.

Колтрейн помер у 40 років, але за коротку кар’єру встиг кілька разів радикально змінити власне звучання й вплинути на наступні покоління джазменів. Віддаючи данину мінливості й багатошаровості його музики, ми попросили українських музикантів зібрати максимально різну добірку.

John Coltrane — Sun Ship

Sun Ship Джон Колтрейн записав у серпні 1965 року зі своїм класичним квартетом — піаністом Маккоєм Тайнером, контрабасистом Джиммі Гаррісоном та барабанщиком Елвіном Джонсом. Це одна з останніх студійних сесій цього складу. Сам альбом побачив світ лише 1971 року, вже після смерті Колтрейна.

— Я досі пам’ятаю, як ішов в училище на оркестр із касетним плеєром і ввімкнув цей альбом. Він так сильно мене вразив, що я навіть зупинився й заплакав.

Ray Charles — Genius + Soul = Jazz

На цьому альбомі Рей Чарльз постає не стільки як співак, скільки як інструменталіст: у більшості композицій він грає на органі Hammond B-3 й лише у двох співає. Один із треків, «One Mint Julep», став хітом — очолив американський R&B-чарт і дійшов до восьмого місця Billboard Hot 100.

— Мені цей альбом подобається тим, що він добре показує Чарльза не лише як видатного вокаліста, а і як дуже сильного музиканта та органіста. Окремо варто звернути увагу на взаємодію Hammond B-3 з біг-бендом і на аранжування — саме в них добре чути поєднання джазової традиції з характерним звучанням Чарльза. Це також одна з важливих спільних робіт Чарльза та Квінсі Джонса.

Dennis Adu — Influences

Дебютний альбом трубача Денніса Аду 2017 року. До нього увійшли вісім авторських композицій, записаних українськими й американськими музикантами. Серед них — саксофоніст Дмитро Александров, піаніст Павло Литвиненко, барабанщик Павло Галицький, а також басистка Лінда Мей Хан О і тромбоніст Майкл Діз.

— Це один із моїх найулюбленіших альбомів загалом. Під час прибирання одного з класів у «Глієра» я якось знайшов за шафою цей CD і запитав Денніса, чи можу забрати його собі. Слухати диск тоді я міг лише в машині, тож постійно його вмикав — і досі регулярно переслуховую. Разів двадцять точно, а здається, навіть більше. Тут дуже гарні й різнохарактерні композиції, розгорнуті теми та потужні соло. Мій фаворит — «Carpathian Valleys»: ця композиція відправляє мене в інший вимір.

Max Andrzejewski, Mariana Sadovska, Trio Kurbasy & Ensemble — Outernational: Songs of Wounding

Songs of Wounding виріс із матеріалів, які співачка Мар’яна Садовська роками збирала під час фольклорних експедицій Україною. Альбом записали наживо на концертах у Берліні та на фестивалі Leipziger Jazztage і випустили 2024 року.

— Прекрасна співачка Мар’яна Садовська дібрала українські народні пісні, які Макс Анджеєвський — німецький композитор і барабанщик — переосмислив для дуже незвичного складу, поєднавши електроніку з теорбою, лірою, струнними, вокальним ансамблем, ударними, гітарою та басом. Для мене звучить як музика з майбутнього.

Yevhenii Dubovyk Project — Selected Singles

Selected Singles — добірка синглів Yevhenii Dubovyk Project, проєкту українського композитора й піаніста Євгенія Дубовика. Композиції виходили окремо в різні роки, а частину з них він згодом перезаписав сольно на фортепіано, тож їх можна порівняти в ансамблевому й камерному звучанні.

— Євгеній — яскравий представник молодої когорти українських джазменів. Його збірка синглів — це jazz-fusion найвищого гатунку, зіграний найкращими музикантами нової генерації.

Snarky Puppy — Sylva

Snarky Puppy — американський інструментальний гурт, який поєднує джаз із фанком, роком та іншими жанрами. Для запису цієї платівки музиканти вперше залучили до роботи оркестр. У 2016 році Sylva здобув «Греммі» як найкращий сучасний інструментальний альбом.

— Це те, до чого рухається імпровізаційна музика в принципі. Це навіть важко назвати джазом у звичному розумінні. Тотальний ф’южн усього: сучасний «джазовий» колектив у поєднанні із симфонічним оркестром.

Brad Mehldau Trio — The Art of the Trio, Vol. 2: Live at the Village Vanguard

Альбом записали 1997 року під час концертів тріо Бреда Мелдо в легендарному нью-йоркському клубі Village Vanguard. На платівці лише шість композицій, серед них «Moon River» і «The Way You Look Tonight», які музиканти розгортають у довгі імпровізації.

— Обираючи серед альбомів піаніста Бреда Мелдо, дуже складно зупинитися на одному. Але, мабуть, саме в цьому концертному записі найбільше розкриваються його інтерпретації джазових стандартів. Тут і енергія платівок 1950-х, і класичні впливи Мелдо, і неймовірна зіграність цього тріо.

Steve Coleman & Metrics — The Way of the Cipher

Це концертний альбом саксофоніста Стіва Коулмана та гурту Metrics, записаний в паризькому клубі Hot Brass. Разом із джазовими музикантами тут виступають репери Black Indian, Kokayi та Sub Zero. Альбом увійшов до трилогії записів Коулмана, зроблених під час серії концертів у цьому клубі.

— Я, м’яко кажучи, великий прихильник Стіва та всієї M-Base-тусовки. Але саме ця лайв-платівка перевернула мій мозок. Дивовижне й досі креативне звучання джазу в поєднанні з репом — і не просто репом, а фристайлом, а фристайл — це та сама імпровізація. Цей альбом 1995 року випередив свій час на кілька десятиліть і досі звучить креативно та суперсучасно.

Gerald Clayton — Ones & Twos

Ідея поєднати диджеїнг і джаз з’явилася в Джеральда Клейтона безсонної ночі. Ще в школі майбутній піаніст купив у однокласника два програвачі, мікшер і коробку хіп-хоп-платівок 1990-х, а згодом навіть пробував працювати диджеєм на студентських вечірках. Через роки цей досвід став основою для одного з найбільш незвичних творчих експериментів музиканта.

— Це експериментальний джазовий альбом. Уся концепція побудована навколо двох сторін вінілової платівки: треки записані так, щоб коли вмикаєш сторону А, одночасно треба ввімкнути сторону Б — і з двох окремих композицій утворюється ще одна. [Щоправда, для цього потрібно мати два програвачі або два смартфони].

House of Waters — Rising

House of Waters — бруклінське тріо, в якому Макс Зі-Ті грає на хаммеред-дульцимері — струнному ударному інструменті, схожому на цимбали, Мото Фукусіма — на шестиструнному басі, а Ігнасіо Рівас-Біксіо — на ударних і перкусії.

— Це, по суті, наймелодичніша ритм-секція, яку я чув: американський цимбаліст, японський басист та аргентинський барабанщик. Неймовірна суміш культур, свобода думки та емоційність композицій одразу, з перших нот, забирають у свій всесвіт.

FATHERS — FATHERS

Супергурт FATHERS об’єднав барабанщика Нейта Сміта, клавішника Kiefer, басиста CARRTOONS і продюсера Kenny Beats. Перші троє почали грати разом 2023 року, а однойменний дебют уже вчотирьох випустили в липні 2026-го.

— Цей альбом музиканти створили експромтом, закрившись у студії всього на 48 годин. Музика народилася завдяки чистій, миттєвій імпровізації, без домашніх заготовок чи прописаних концептів. Це легкий, але технічно надзвичайно глибокий коктейль із сучасного джазу, соул-грувів, хіп-хоп-бітів та лоу-фай-естетики. Альбом триває лише 27 хвилин, але тримає у фокусі кожну секунду.

Bendik Hofseth — Lux ex lacrimis

Lux ex lacrimis — альбом норвезького саксофоніста й композитора Бендіка Хофсета. Назва перекладається з латини як «світло зі сліз»: платівку музикант присвятив своїй дружині Евалілл, яка померла 2024 року.

— У цій музиці багато повітря, душі та теплоти.

FŒHN — Soleil de Minuit

Це четвертий альбом французького тріо FŒHN. На ньому гурт уперше додав до свого звучання вокал: у трьох композиціях співає франко-ефіопська виконавиця Флер Ворку. Саме з цим релізом Foehn Trio також скоротили назву до FŒHN, підкресливши рух у бік сучаснішого електронного звучання.

— FŒHN поєднують джаз з електронікою та синтезаторами. Як на мене, це один із варіантів майбутнього розвитку жанру загалом. Залучити слухача до традиційного джазу доволі важко, а з такими фʼюжн-комбінаціями це має бути трохи легше.

GoGo Penguin — Necessary Fictions

Сьомий альбом GoGo Penguin вийшов 2025 року й побудований навколо тем ідентичності, автентичності та змін. У ньому багато відсилань до рідного для гурту Манчестера: наприклад, композиція «Fallowfield Loops» названа на честь колишньої залізничної лінії на півдні міста, а на обкладинці з’явилася відома модерністська будівля Toast Rack.

— Це тріо вже багато років майстерно розмиває кордони між сучасним джазом і електронною сценою. Якщо ви любите мінімалізм, брейкбіт та кінематографічну музику — цей реліз стане справжнім відкриттям. Тут гурт звучить зріло як ніколи, трансформуючи класичний джазовий склад — піаніно, бас і барабани — у повноцінний акустичний «рейв».

Daniel Karlsson Trio — Sorry Boss

Sorry Boss — сьомий альбом шведського Daniel Karlsson Trio, який вийшов 2023 року. Назва платівки народилася під час гастролей у Бірмінгемі, де музикантам кілька днів заважав шум на будівництві, а робітники щоразу перепрошували словами «Sorry, boss».

— Цьогоріч я відкрив для себе шведського піаніста Даніеля Карлссона і мав змогу наживо почути, як його тріо грає композиції з «Sorry boss». В альбомі дуже гарні музичні образи, тож раджу звертати увагу на назви творів і пробувати зіставляти їх із музикою — так, на мою думку, слухати ще цікавіше.

Django Reinhardt — Nuits de Saint-Germain-des-Prés

Nuits de Saint-Germain-des-Prés об’єднує записи Джанго Рейнгардта з трьох паризьких сесій 1951–1953 років, які спочатку виходили окремими платівками. Назву збірці дала його композиція, присвячена паризькому району Сен-Жермен-де-Пре — одному з центрів тодішнього джазового життя.

— Запис буде особливо цікавим для тих, хто любить гітару, адже Джанго — бог джазової гітари. Тут він уже грає на електрогітарі, й можна почути, як його джипсі-джаз, що став класикою європейської сцени 1930–1940-х, переплітається з бібопом, який на той час активно розвивався в США. Також тут є одна з моїх улюблених балад — «Anouman», яку Джанго записав на студії лише один раз, незадовго до смерті.

Sonny Stitt та Gene Amons — Boss Tenors in Orbit!

Американські тенор-саксофоністи Сонні Стітт і Джин Аммонс неодноразово грали й записувалися разом, а Boss Tenors in Orbit! став однією з їхніх спільних робіт 1962 року. Тут два саксофони звучать у супроводі органа, гітари й барабанів — без фортепіано та контрабаса.

— На записі вони грають стандарти, але як! Сонні Стітт грає технічніше, а Джин Аммонс — фундаментальніше. Після цього альбому я почав слухати й інші записи Джина Аммонса. Платівка також надихнула мене створити власний проєкт Two Tenors, у якому ми грали композиції з цього альбому.

Kurt Rosenwinkel — Star of Jupiter

Назва Star of Jupiter прийшла американському джазовому гітаристові Курту Розенвінкелю уві сні: там йому передали загадковий астрономічний інструмент, який назвали «зіркою Юпітера», що нібито звільняє людей від страху та ілюзій. Пізніше, вже наяву, музикант кілька разів бачив у небі яскравий Юпітер — зокрема перед записом альбому — і сприйняв це як однозначний аргумент щодо того, як назвати збірку.

— Це мій найулюбленіший альбом Курта Розенвінкеля. Для мене тут усе сходиться — звук і тембр гітари, тон, фразування. Вважаю Star of Jupiter одним із найважливіших альбомів в історії сучасної джазової гітари.

Юлія Рома & Юрій Шепета — SHEVCHENKO

Музику на вірші Тараса Шевченка Юлія Рома створювала близько десяти років, а завершеної форми проєкт набув у співавторстві з піаністом і аранжувальником Юрієм Шепетою. До альбому, що вийшов у березні 2026 року, включили дев’ять композицій, зокрема на тексти «Садок вишневий», «Думи» та «Сонце заходить».

— Реліз від справжніх титанів українського джазу. Разом із бас-гітаристом Ігорем Закусом ці музиканти надзусиллями формували нашу сцену ще з 90-х. SHEVCHENKO — надзвичайно гарне й актуальне переосмислення знайомих текстів мовою сучасного джазу. Альбом записали у Gemini Studio у Франції. За запис, зведення та мастеринг відповідав барабанщик Андре Шарльє.

Phil Woods & Enrico Pieranunzi — Elsa

Elsa — концертний альбом американського альт-саксофоніста Філа Вудса та італійського піаніста Енріко П’єранунці, записаний 1991 року. На сцені вони грають лише вдвох, без баса й ударних, а у програмі поєднали джазові стандарти з власними композиціями. Серед них — «Chet», присвячена трубачу Чету Бейкеру, та «Goodbye Mr. Evans», яку Вудс написав на згадку про піаніста Білла Еванса.

— Якось я прибирав у своїй кімнаті в гуртожитку й увімкнув у Spotify перше, що трапилося. У результаті прибирання дуже затягнулося, бо я постійно зупинявся й вслухався в музичні фрази. Філ Вудс тут неймовірно грає, а Енріко П’єранунці дуже тонко йому акомпанує. Для мене це прекрасний приклад саме дуетної гри — коли музиканти слухають одне одного, підхоплюють, підтримують і розвивають ідеї одне одного.