Міша Олексієнко і Мадлен Франко – художники, які перетворили стару кімнату з радянським ремонтом, а потім і всю квартиру на Троєщині, на галерею "Квартира 14".
Восени тут пройшла гучна фотовиставка Дарини Придибайло-Пащенко – на фото автор позувала оголеною на тлі троєщинських пейзажів. А 5 травня у квартирі стартував проект художників Маргарити Шерстюк і Ігоря Канівця «Секрет №7».
Розповідаємо, як це відкрити галерею в бабусиній квартирі, в якій дуже багато кришталю, і навіщо їхати в арт-простір на Троєщину.
За що я люблю Троєщину: Гід районом від режисерки Марисі Нікітюк
Міша і Мадлен закінчили Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури за курсом графіка, тому завжди знали, що будуть пов'язані з творчістю. Міша з 2013 року займається сучасним мистецтвом. Він учасник багатьох виставок і проектів, у тому числі в PinchukArtCenter і Мистецькому Арсеналі.
Двокімнатна квартира в типовій панельній шістнадцятиповерхівці на Закревського, 63 належала бабусі Міші. Жінка отримала житло від заводу, на якому працювала.
«Свого часу бабуся відмовилася від квартир на Подолі та на Куренівці, тому що це старі райони, і вибрала прогресивну на той момент Троєщину. Бабуся довгий час переконувала, що її кімната – це її простір, її територія, яку не можна чіпати. Кришталь, наприклад, теж не можна чіпати, він повинен залишатися на своєму місці, і не настав ще час його використовувати», – розповідає Михайло.
У 2009 році бабуся Михайла померла, і житло дісталося йому. У квартирі зробили косметичний ремонт, а кімната бабусі так і залишилася недоторканою. Але на тлі подій, пов'язаних з декомунізацією, Міша і Мадлен побачили цю кімнату по-іншому:
«Я півроку не жив у цій квартирі, був закордоном. Коли повернувся, ми з Мадлен подивилися на цей простір, побачили, що це дуже дивно: є житлова площа, а одна кімната абсолютно законсервована, ніби не декомунізована».
Молодики вирішили відновити традицію квартирних виставок: запрошувати художників, щоб вони використовували бабусину кімнату, а надалі і всю квартиру:
«Кімната – це інтенція. Відправна точка, епіграф, про який можна поміркувати. Була людина, яка жила саме в таких умовах. Ця людина померла, але ці умови тривають».
Міша і Мадлен надихнулися бієнале квартирних виставок у всьому світі Worldwide Apartment and Studio Biennale. І восени 2016 організували перший проект. Галерею назвали номером тієї самої квартири.
Перший проект «Кришталева мрія» був присвячений бабусі Міші, її ставленню до кришталю і своєї кімнати.
«Людина давно померла. А кришталь був для мене величезним тягарем, я хотів його позбутися. З іншого боку, епоха демонстрації кришталю давно пройшла, але сакрально, як прив'язка до бабусі, він мені дорогий. Вся ця боротьба закінчилася, як тільки ми його прилаштували, і він нарешті знайшов своє призначення», – розповідає Михайло.
За допомогою світла художники повністю змінили простір, створивши в кімнаті містичну атмосферу. Під час виставки відвідувачі могли пити та їсти з того самого кришталю, який до цього ніколи не використовувався:
«Ми вирішили, що, можливо, ця виставка – саме та подія, на яку все життя чекала моя бабуся, щоб використовувати кришталь. Ще ми пригощали всіх шубою й іншими салатами – бабуся просто образилася б, якби їх не було».
Міша і Мадлен думали, що подія привабить тільки друзів. Але вже на перші виставки приходило по 70 осіб. Усі вони одночасно перебували в двокімнатній квартирі.
У «Квартири 14» стало багато постійних відвідувачів. Деякі приїжджали цілими компаніями – скидалися на таксі та їхали на Троєщину, наприклад, з Борщагівки. Часто тут бувають іноземці:
«Відвідувачі спеціально проробляють сюди довгий шлях. Він, по суті, також є частиною проекту. Глядач, який приїжджає з правого берега, вже підготовлений. Він аналізує, готовий приймати правила того, що відбувається всередині».
У період між виставками галерея знову перетворюється на звичайну квартиру, де живуть Міша і Мадлен. Бабусиною кімнатою вони, як і раніше, не користуються, там збереглися її меблі, килими та кришталь. Під час виставок залучають весь простір: картини розвішують у кімнатах, коридорі, на кухні і в туалеті.
У молодих людей не було жодного конфлікту з сусідами через шум під час виставок, але вони намагаються контролювати ситуацію, якщо трапляються гучні гості:
«Коли 50 осіб одночасно починають говорити, це вже голосно. А одного разу художниця Жанна Кадирова проводила у нас екскурсію для відвідувачів. Після закінчення один наш сусід сказав, що у нього теж цікаво. Забрав глядачів і провів екскурсію у себе в квартирі. Показав колекцію ляльок Барбі».
Роботи з підготовки до виставок сусідам зазвичай не заважають.
«Набагато гірше після відкриття. Вранці залишаються дві гори посуду: одна – немитого, друга – розбитого. І це не через те, що гості некультурні, а просто коли відбувається певна експресія і багато людей знаходиться в одному просторі, хоч щось, та розбивається. Але ми на пластик все одно не переходимо».
За два роки в галереї реалізували 8 проектів. Після третьої виставки відвідувачі самі почали пропонувати ідеї. Виявилося, на Троєщині живе багато літераторів, художників, журналістів.
У роботі «Платний колір» художник Тарас Кам'яний пов'язав різні кольори зі споживанням і оплатою комунальних послуг. Він створив три картини: із зображенням лампи (світло), у жовтому кольорі, радіатора (тепло) в червоному і плити (вогонь) у синьому.
Виставка Данила Галкіна «Станція активних перешкод» була присвячена свободі інформації. Її основним елементом стала глушилка wi-fi та стільникових сигналів, яка працювала в радіусі 10 метрів.
У рамках проекту «Житловий масив» художниця Жанна Кадирова попросила друзів і знайомих надіслати фотографії інтер'єру та екстер'єру своїх квартир. Сама вона також знімала фото різних осель по всій Україні. Завдяки цим знімкам Жанна створила цеглинки з полімеру і зібрала з них композицію, яку розмістили в бабусиній кімнаті.
Ще одним проектом стала робота Дарини Придибайло-Пащенко. Як виявилося, дівчина також жила на Троєщині, через два будинки від «Квартири 14»:
«Найважливіше у цьому проекті було аудіо, де вона розповідала про свій підлітковий вік на Троєщині, з чим вона тут стикалася, її складнощі. Не про гопників, а про комунікації».
У жовтні 2017 року Андрій Рачинський і Данило Ревковський представили в галереї проект «Троя ВК».
«Вони жодного разу до того не були на Троєщині. Я їм вислав ключові точки району, злачні місця, клуби, церкву. І за допомогою геолокацій вони створили образ району, використовуючи фотографії людей з ВКонтакте. Це відбувалося на тлі заборони соцмережі в Україні. Проект розділили на тематичні блоки: любов, діти, тварини, інтим. Створили карту квартири. В туалеті був відділ селфі».
«Перші проекти ми проводили раз на два тижні. Це дуже складно. Потім зробили експеримент. Провели четвертий проект взимку, коли все замело. Приїхало ще більше людей», – розповідає Михайло.
Зараз у «Квартирі 14» можна побачити роботу «Секрет №7» художників Маргарити Шерстюк та Ігоря Канівця. Вони надихнулися статтею «20 секретів, як розширити простір маленької кімнати» на одному з сайтів по дизайну. У ній стверджувалося, що живопис великих розмірів розширює простір.
«Бабуся б офігіла, якби побачила, що ми робили під час монтажу з її кімнатою. Але в результаті їй би все сподобалося», – говорить Міша.
Проект складається з чотирьох полотен, які дублюють кімнату, але не відображають людей у ній:
«Це як додатковий порожній простір. Спочатку передбачалося створити ілюзорність. Коли з'явилася картина, що дублює радянську кімнату, вона стала ще жорсткішою. Заходиш туди, і тобі відразу на мозок – чотири килими, а не два. Ще люстра. Загалом, все це згущує атмосферу», – говорить Ігор.
В планах у художників є ще кілька проектів. Наприклад, пригледіли білборд, один бік якого не використовується. Хочуть розміщувати на ньому різні висловлювання і вести таким чином прямий діалог з місцевими мешканцями.
«Україні потрібен великий музей сучасного мистецтва. Чому б не створити його маленький філіал на Троєщині? Навпроти муніципальної галереї є занедбаний будинок колишнього міліцейського відділку. Він сам по собі вже виглядає як музей. Це була б гарна трансформація».
Міша і Мадлен вважають, що кияни недооцінюють Троєщину, називаючи її районом гопників:
«Все давним-давно змінилося. Раніше це дійсно була проблема, і Троєщина була не особливо приємним районом. Але в 2000-х, коли почав розвиватися малий бізнес, багато людей купили тут квартири на час. Потім справи пішли гірше, вони тут залишилися, виховали нове покоління і все вляглося. І цим хлопцям абсолютно нецікаво гоповати». Міша вважає, що у району великий потенціал:
«Бруклін у Нью-Йорку був дуже небезпечним районом. Художники все це гівно, вибачте, облагородили. Поступово туди заходив капітал. Як казав Пікассо, художники зазвичай селяться там, де дешеве вино, дешеве житло і дешеві жінки. Жінки – це вже дорого, але житло на Троєщині все одно дешевше, ніж де-небудь».
Фото: Валерія Ландар, Igor Makedon, Waldemart Klyuzko, Квартира 14