В кав’ярні-книгарні «На підвіконні» плетуть маскувальні сітки, «Театральний буфет» безкоштовно пригощає кавою військових, а команда Mates проводить поп-ап вечері в Берліні, щоб зібрати гроші для благодійної організації «Київ волонтерський».
Ось кілька історій про те, як невеличні кав’ярні Києва працюють під час війни та поєднують бізнес і волонтерство.
Юрій Яремов служив в АТО, в 2018-ому році отримав поранення, а після реабілітації вирішив разом з дружиною зайнятися власною справою. Він мріяв про книгарню, а його дружина Марія зналася на випічці. Так виникла ідея кав’ярні з книжками. Цілий рік шукали приміщення, а в серпні 2020-го року родина нарешті відкрила затишний заклад "На підвіконні".
Зараз Юрій знову захищає Україну, а Марія сама керує кав’ярнею. З початком повномасштабної війни «На підвіконні» не зачинялися: навіть в найважчі дні та тижні тут готували каву, а ще роздавали випічку та плели маскувальні сітки.
Марія згадує: "Щойно ми почули перші вибухи, зібрали речі та переїхали до кав’ярні жити, бо в сусідньому будинку є укриття. Наступного дня Юрій поїхав записуватися до територіальної оборони. Я залишилася у кав’ярні. Так як люди знали, що у нас ветерансько-волонтерська справа, почали приходити і питати, чим допомогти.
Спочатку ми робили коктейлі Молотова, але вирішили, що зберігати їх тут небезпечно: якщо десь поряд буде влучання, може статися вибухВідвезли коктейлі на склад та вирішили плести сітки. Знайомі волонтери зробили раму, в бібліотеці неподалік нам видали першу сітку, люди почали приносити тканину. Зараз про нашу роботу добре знають на районі, тож ми продовжуємо. Одного разу мене знайшов чоловік, який шиє балаклави: приніс 10 мішків обрізків. Вистачило надовго для сіток, навіть частину могли роздати".
Поки в «дитячій зоні» кав’ярні плетуть маскувальні сітки, в іншій готують випічку та каву. Спочатку кав’ярня працювала для гостей лише по 3-4 години на добу. В ті дні, коли точилися запеклі бої за Київ, по каву приходили лише найбільш відчайдушні гості. Згодом змінилася комендантська година, кав’ярня стала працювати довше та приймати все більше гостей.
А ще в березні і квітні тут безплатно роздавали випічку.
В один з перших днів відвідувачка просто принесла нам купу замороженої випічки. Ми її готували та віддавали в ТРО та літнім людям.Коли ці запаси скінчилися, я почала сама випікати хліб. Був страшний дефіцит, але гості самі приносили борошно і цукор, аби підтримати нас", – каже Марія.
Наразі в «На підвіконні» продовжують плести сітки, готувати каву та тістечка, продавати книжки. Ця кав’ярня – одне з «місць сили» для людей на районі, навколо утворилася активна спільнота. А ще тут можна «підвісити» каву або солодощі для захисників: на минулому тижні волонтерам Центрального військового шпиталю відправили зібрані гостями кав’ярні гроші та сінабони з малиною.
Адреса: бульвар Праці, 7
Раніше кав’ярня називалася «Театральний буфет на Станіславського». Гості скорочено називали «на Станіславського» або «Стасік». З початком повномасштабної війни власниця закладу Оксана Усачова вирішила змінити назву – через відторгнення усього, що пов’язане з російською культурою. Тож через 7 років роботи кав’ярня на найкоротшій вулиці Києва отримала нове ім’я та нову вивіску.
24 лютого "Театральний буфет" зачинився і став на паузу. Хтось з бариста евакуювався з Києва, хтось залишився в Києві. Сама Оксана спочатку виїхала до Білої Церкви, а потім до Івано-Франківська. Але майже відразу після звільнення Київської області кав’ярня повернулася до роботи.
«Пам’ятаю, як на початку квітня мені хтось подзвонив і спитав, чи працює кав’ярня. Я коротко відповіла »Ні", але замислилася над тим, аби повернутися до Києва та знову варити каву. Подумала і приїхала.
Мої друзі кажуть, що від повернення до Києва у них була ейфорія. У мене все було навпакиЯ загубила зимове взуття, змерзла, ледве встигла дістатися до квартири подруги до настання комендантської години. Йшла центром міста, дивилися на зачинені магазини і не розуміла, чи варто відчинятися. Мені здавалося, що в найкращому випадку у мене буде одне замовлення на американо на день", – згадує Оксана.
Але Оксана ризикнула, зробила публікацію про відкриття і прийшла сама варити каву. Спочатку в гості завітали друзі, потім журналісти, а далі почали збиратися люди. Врешті-решт, перший день після паузи був гамірним на насиченим.
Оксана хотіла працювати просто за донейшн, без цін, але люди так хотіли підтримати кав’ярню, що, навпаки, почали давати більші суми, тож повернулися до звичайних цін.
Для військових кава безкоштовна. Хтось з вдячністю приймає цю пропозицію, хтось намагається за будь-яких заплатити, хтось потайки залишає гроші, поки Оксана не бачить.
"Я працюю просто, щоб відбити вартість продуктів та виплатити зарплату невеличній команді.
Зараз це не про бізнес, а про мою соціальну функцію, про те, що я можу робити тут і заразУ нас в закладі немає кухні, тож я не можу готувати обіди для лікарень та військових, як це роблять інші. Але я можу робити каву, створювати затишок, підтримувати розмовою. Якось приходив хлопець, якого відправили в Київ на кілька днів. Він дуже нервував, що зараз не на передовій, але випив кави та попросив почитати книжку про кохання. Це так зворушливо", - розповідає Оксана.
«Театральний буфет» працював з маленькими постачальниками, родинними бізнесами з виробництва солодощів. З початком вторгнення багато хто евакуювався, а дехто змінив профіль роботи. Тож це теж було певним викликом:
«У нас в меню завжди були пироги. Я подзвонила, щоб замовити з лососем та шпинатом. Мені кажуть, що є тільки з гречкою і куркою та квасолею і картоплею. Пекарня перепрофілювалася на волотнерську діяльність і дещо змінила меню. Що робити, замовила те, що було. Дівчата, які робили для нас торти, евакуювалися. Тож я почала наново шукати, з ким співпрацювати по солодощах. Так я знайшла »навішену запіканку«, а шоколадний десерт на відкриття взагалі приніс мій перукар. Він мені дуже допоміг почати працювати заново».
Частина команди також поки в евакуації. Але в Києві залишилася досвідчена бариста, яка працює разом Оксаною. Чекають на повернення ще одного бариста: він на півдні керує роботами по посівній в агробізнесі батьків, поки його батько захищає країну в ЗСУ.
Адреса: Станіславського, 3
Ольга Бабенцова, засновниця Mates на Гоголівській, згадує, що перші 25 днів після повномасштабного вторгнення команда фактично жила в кав’ярні:
«Було страшно, а зараз навіть трохи смішно з того, наскільки ми були налякані. Говорили пошепки, викручували лампочки, аби хтось раптом не порушив режим свілтомаскування, намагалися не користуватися ліхтариками. Тобто жили так, ніби ДРГ тільки те й роблять, що кружляють навколо нас і хочуть напасти. Одного разу нам навіть здалося, що вночі хтось намагається відкрити двері відмичкою, але, насправді, це просто шуміла кавова машина».
26 лютого в Mates почали на волонтерських засадах випікати хліб і робити гарячі обіди для ЗСУ та лікарів, формувати та передавати продуктові набори. До цього процесу долучилося багато небайдужих людей, які безпосередньо в процесі вчилися готувати.
15 березня Mates одними з перших в Києві знову відкрили двері для гостей.
Щойно Київську область звільнили від окупантів, команда Mates разом в організацією «Київ волонтерський» відвезла продукти к Бучу та Бородянку. Не Великдень випікли 1000 «волонтерських пасок».
Зараз на базі Mates паралельно працюють дві команди: професійні кухарі та бариста готують для гостей закладу, окремо готують волонтерські обіди та формують продуктові набори.
Наприкінці травня команда Mates провела першу благодійну поп-ап вечерю в Берліні, аби зібрати гроші для організації "Київ волонтерський".
"Перша вечеря відбулася в дуже красивому місці – бутік-галереї, власник якої був нашим частим гостем в Києві. Ідея полягала в тому, щоб показати сучасну, яскраву, привабливу, цікаву українську кухню. Відштовхуватися від традицій, але експериментувати. Тож ми готували цукіні-дерун з оселедцевим маслом, запеченим буряком та смаженим яйцем, банош з грибами та беконом, ліниві вареники з вишневим компоте. Всі страви дуже зайшли європейцям. Взагалі, це дуже крута можливість для нас. І для залучення коштів для волонтерських фондів, і для популяризації української культури. Я не знайшла в Берліні ресторанів української кухні, які б робили щось подібне, сучасне. Але запит на це є. Як і на благодійні події”, – розповідає Ольга.
Вона додає, що мешканцям Європи важко весь час тримати в голові весь масштаб нашої війни, цієї проблеми та загрози, але вони залюбки прийдуть смачно поїсти, знаючи, що гроші підуть для хорошої справи в Україні. Тож Ольга думає над тим, аби робити такі заходи системно, на регулярній основі.
Адреса: Гоголівська, 25
Фото: соцмережі закладів