Перша піцерія з’явилася в Києві в 1992 році. Це була піца "Везувіо".
В 1994 однойменний заклад відкрився на Рейтарській, і вже майже 30 років працює тут.
За цей час ресторанний ринок змінився кардинально, але тут готують піцу майже за тими ж рецептами, що й 30 років тому. Тут так само збираються однодумці, а постійними гостями стають діти та онуки перших відвідувачів.
Ми поспілкувалися з Мироном Спольським, підприємцем, громадським діячем та власником «Везувіо», аби дізнатися більше про те, як виникла ідея готувати піцу в Києві, що змінилося в піцерії за ці роки та як за цей час змінився сам Київ.
Мирон Спольський народився в Канаді, в родині відомого громадського діяча Ярослава Спольського. Вперше приїхав в Україну наприкінці 80-их років під час підготовки концертів на честь 1000-ліття хрещення України-Русі. В організаторів виникла ідея зробити їх нетиповими, залучити сучасних українських академічних композиторів та виконавців, а також Симфонічний оркестр міста Вінніпег, один з найкращих в Північній Америці.
Амбітний проєкт потребував ретельної підготовки, зважаючи ще й на те, що частина музикантів ще ніколи до цього не виїжджала до «капіталістичних країн». Серед зірок, яких планували запросити – Олег Ківа, Євген Станкович, Мирослав Скорик, Ніна Матвієнко та інші… Треба було укласти з ними угоди, підготувати документи та вирішити ще цілу низку бюрократичних питань. Заради цього Мирон Спольський кілька разів приїздив у Київ. Паралельно з цим долучився до розвитку торговельних відносин між Канадою та Україною.
«Це був 1988-ий рік. Перебудова та гласність. Все починало потроху змінюватися. Маленькі кроки мали великі наслідки. Товариство »Україна«, яке займалося зв’язками з діаспорами по всьому світу, розірвало відносини з радянським товариством »Родина«. Кабмін УРСР створив компанію »УКРІМПЕКС" для розвитку торгівлі саме між Канадою та Україною, без участі Росії.
Я вирішував комерційні справи, використовуючи політичні зв’язки у Канаді. Готувався до концертів. А ще весь час зустрічався з цікавими людьми. Тарас Петриненко, Олег Скрипка, який тоді якраз щойно повернувся з Парижу… Багато ідей, проєктів та планів. Врешті, все це так захопило мене, що я вирішив залишитися В Україні".
Концерти в Канаді пройшли з великим успіхом. Зокрема, там вперше прозвучала заборонена опера Євгена Станковича «Коли цвіте папороть» та багато інших творів.
Американська преса була у захваті, а Мирон Спольский після цього проєкту залишився у Києві: займався бізнесом та відкрив першу в місті піцерію.
Перша піцерія «Везувіо» відкрилася в Інституті радіозв’язку на вулиці Леонтовича. До цього готуватися майже рік:
"Я не мав жодного досвіду в ресторанній справі, але думав про те, що непогано було б відкрити місце, де можна буде зустрічатися з однодумцями. Якраз тоді одна піцерія в Естонії закривалася та розпродавала обладнання: ми його перевезли в Київ разом з канадськими власниками естонської піцерії. Це було ще до розпаду СРСР. Рік знадобився на те, щоб зареєструвати бізнес та отримати всі необхідні документи. Тоді це було дуже непросто", - згадує підприємець.
Логотип та бренд-стиль для «Везувіо» розробив художник та музикант Валерій Вітер.
Серед труднощів, з якими стикнулася команда – адаптація рецепта канадської піци під «радянське» борошно та ще купа деталей.
Але все спрацювало: відразу ж після відкриття піцерія «Везувіо» стала місцем для зустрічі експатів, а невдовзі вже студенти та кияни вже вишикувалися в чергу, аби спробувати піцу.Про таку страву здебільшого лише чули, але не знали, як вона виглядає та як готується. Не обходилося й без курйозів: деякі гості приймали сир, що тягнеться, за непропечене тісто та залишали скарги. Але в цілому: це був фурор. Гостей ставало все більше.
Також спрацювала реклама: по телебаченню та в друкованих виданнях. Особливим шиком вважалося зібратися компанію вдома та замовити телефоном для всіх піцу: «Везувіо» першими ще в 1992 році запустили власну доставку.
Спочатку відвозили замовлення на власних машинах, згодом купили спеціально для закладу. Звісно, з пригодами:
«Був дефіцит. Продукти треба було »доставати«. Як і машину. Наш завгосп цілими днями вишуковував повідомлення в газетах. І ось якось подзвонив о 4 ранку: знайшов. За кілька годин ми вже були у Житомирі, де нас запропонували три »пиріжка«. Вони були з різними дефектами, ми обрали найкращу, але без акумулятора. »Прикурили« її якось від моєї машини та майже доїхали до гаража. Підлатали трохи, і так ця машина працювала у нас до 2000-х років».
Однак найдовша історія – у закладу на Рейтарській, який відкрили в 1994-му.
Маленьке приміщення в старовинному будинку також знайшли через знайомих. Будівельні матеріали були в дефіциті, тож все збирали, як могли: «Хтось когось знав у Харкові – і так передали кахлі жахливого кольору, які ми перекрасили. Зробили вітраж в стилі Нарбута. Прикрасили стіну антикварними тарілками з моєї колекції».
У 2020 збиралися зробити ремонт, однак відклали через пандемію. Зараз команда знову повертається до цієї ідеї.
"До 1995 року в Києві була тільки наша піца. Жодних конкурентів. В 1995-му почали з’являтися заклади Еріка, але ринок тоді ще не був досить розвиненим.
Ми перетворилися на мережу, але чим більше закладів відкривали, тим складніше було керувати, стежити за якістю та фінансами. Крім того, власники приміщень іноді робили різні неприємні речі: підвищували ціну на оренду без попередження, змушували нас з’їхати, а самі намагалися скопіювати концепцію та відкрити щось подібне. Почали з’являтися клони «Везувіо», але жоден з них не проіснував довго.
Ми завжди були не просто піцерією, а місцем спільноти, активної та свідомої. І це те, що дозволяє нам так довго триматися на плаву. Ми ніколи не переходили на українську мову, тому що ніколи не обслуговували нікого російською.
А наші співробітники працюють у команді дуже давно. Ось, наприклад, офіціантка, яка сьогодні на зміні – з нами понад 30 років".Мирон Спольський – пластун та громадський діяч. Він брав участь у «Мовному майдані» та Революції гідності: «Пам’ятаю, як прочитав пост Мустафи, прийшов на Майдан, зустрів Єгора Соболєва. Він каже, що багато людей, скоро зголодніють і непогано було б подбати про їжу. І там ми до останнього дня годували всіх піцою: у нас було окреме місце під Монументом Незалежності».
Після 2014-ого року ресторанний ринок Києва дуже змінився: почали з’являтися нові концепції, десятки піцерій, які готувати італійську піцу. Але попри шалену конкуренцію «Везувіо» все ще знаходить своїх клієнтів:
"У нас часто замовляють піцу онуки перших постійних гостей. Навіть приїжджають з інших країн, щоб побачити місце, де познайомилися дідусь і бабуся. Іноді просто заходять люди, які гуляють повз. Хтось дивиться меню і йде далі. А хтось цікавиться, що це за місце, дізнається його історію, пробує піцу і вже сам стає постійним гостем.Також велика частина замовлень припадає на офіси закордонних компаній: у них є традиція обідати піцою з «Везувіо».
В найкращі дні та на великі свята готують сотні піц на день. В інші – менше, однак попри всі складності піцерія «Везувіо» є прибутковою та має великі плани на майбутнє.
В Києві я почуваю себе так, як в Мілані або в Парижі. Тобто у великому місті з великими традиціями та тисячолітньою історією. Місті, жителі якого вчаться з повагою ставитися до його історії".
Такі і є. Рекорд. 30 років – дуже багато для закладу в Україні. І є лише одна причина, через яку я все ще продовжую працювати: я дуже люблю це. Дуже люблю це місце і людей, яких воно збирає", - говорить Мирон Спольський.
Фото: Игор Гайдай, Везувіо Піца, Yana Dekhtiar, Eron Cohen, Ganna Stovpchenko, Oleksandr K.