По той бік Дніпра: кияни — про дорогу містом після обстрілу Південного мосту
Вранці 2 жовтня після чергової російської атаки рух через кілька київських мостів обмежили. Південний міст повністю перекрили для автомобільного транспорту, на мосту Метро залишили одну смугу з лівого на правий берег, а міст Патона на певний час перекрили. Через це частину маршрутів громадського транспорту спрямували через інші мости.
Кільцевою електричкою
Альона (на прохання героїні прізвище не вказано) щодня їздить із Вирлиці на правий берег — на роботу та у власних справах. Зазвичай дорога до метро «Шулявська» займає близько години. 2 жовтня Альона вирушила близько 7:20, але сісти в автобус не змогла. Тож дісталася до Дарниці, пересіла на кільцеву електричку, доїхала до «Берестейської», а звідти — до «Шулявської». Загалом дорога зайняла понад дві години.
«Найскладніше було зрозуміти, на який транспорт іти і що робити. Автобуси ходять, але фактично в них не влізеш, тому діяти доводилося швидко. Плюс складно зорієнтуватися через великий обсяг суперечливої інформації в різних каналах — не знаєш, яка актуальніша і кого слухати.
На щастя, змінився тільки час на дорогу. Назад теж планую добиратися електричкою, якщо пощастить. Хотілося б більше ясності з самого ранку і, можливо, додаткових автобусів чи маршруток. Дніпро мені доводиться перетинати щодня, тому кожну таку ситуацію відчуваю дуже сильно».
З кількома пересадками
Тайлер (на прохання героя прізвище не вказано) їхав до Києва з іншого міста. Діставшись Видубичів, зіткнувся з питанням, як дістатися лівого берега. Спочатку доїхав на метро до площі Українських Героїв, звідти пересідав на наземний транспорт, а наприкінці маршруту — на маршрутку № 535.
«З площі Українських Героїв на 55-му дістався лівого берега, не без пригод. Дуже довго стояли в заторі, у пасажирів виник якийсь конфлікт із водієм. До нього навіть заходили поліцейські, але я був у задній частині забитого транспорту, тому не зрозумів, що сталося.
Потім думав доїхати 108-м, але він не йшов, тому довелося стрибати в 535-ту маршрутку, яка, звісно, теж була забита. Сумарно витратив на дорогу десь 2–2,5 години. Домовився на прогулянку о 15:00 і думав, що встигну. Тепер мало того, що не зможу посидіти вдома, то ще й, найімовірніше, запізнюся».
Пішки
Для частини киян альтернативою транспорту став піший маршрут. Юлія (на прохання героїні прізвище не вказано) щодня їздить на роботу. Цього ранку вона вийшла біля метро «Осокорки» й близько 40 хвилин ішла до Видубичів, де вже змогла сісти в метро.
«Ішла пішки від метро “Осокорки” до Видубичів — приблизно з 9:00 до 9:40. Там уже сіла в метро. Нічого особливо складного не було, добре, що в цей час не було тривоги. На роботу потрапила, плани не змінилися. Як їхати назад — поки не придумала».
Анатолій Костін теж дістався на роботу пішки через Південний міст. За його словами, шлях цього разу зайняв приблизно на годину більше, ніж зазвичай.
«Я кожен будній день пересуваюся між берегами. Сьогодні добирався на роботу пішки Південним мостом — вийшло на годину довше. Якщо метро найближчим часом не відновлять, візьму відпустку».
«Вирішив нікуди не їхати»
Не всі цього дня стали шукати альтернативний маршрут. Юрій Носов живе на лівому березі, а його робочий день починається після обіду. Побачивши ранкові повідомлення про ситуацію з мостами, він попросив дозволу працювати з дому.
«Я почитав новини й вирішив нікуди не їхати з лівого берега. Зрозумів, що можу витратити на дорогу невідомо скільки часу, тому попросив попрацювати дистанційно. Добре, що є така можливість.
Підозрюю, що багатьом людям така опція недоступна. Бачу в Telegram групи, де люди кооперуються, сідають разом у машину і їх підвозять дорогою».
Христина Склярець теж вирішила відмовитися від поїздки. Вона живе й працює на лівому березі, але 2 жовтня мала їхати на правий до лікаря.
«Проїхали сім кілометрів за 40 хвилин і повернули назад. Вирішили, що нелогічно витрачати три-чотири години, щоб проїхати 40 кілометрів».
З попутниками
Паралельно в соцмережах і Telegram почали самоорганізовуватися водії та пасажири. Євгеній Полунов через роботу іноді перетинає Дніпро по кілька разів на день і каже, що за можливості підбирає людей, яким треба на інший берег.
«Я завжди стараюся когось підкинути, коли їду. Сьогодні так збіглося, що між лівим і правим берегом їздив у той час, коли тривоги не було, тому люди якось добиралися самі. Але загалом, як на мене, це варто було б організувати краще.
Коли є можливість, я підбираю людей і везу безкоштовно або за якийсь донат. Для мене це взагалі не бізнес. Коли бачиш, скільки людей стоять і чекають на транспорт на вулиці, розумієш, що це ще й питання безпеки.
Було б зручно мати якийсь застосунок на кшталт Uklon: щоб були зрозумілі точки, де збираються люди, яким треба під’їхати, а водії могли бачити, хто куди рухається, і забирати тих, кому з ними по дорозі. У Telegram це не завжди зручно — не всі постійно дивляться канали.
При цьому багато хто не хоче сідати до незнайомців, особливо дівчата. Коли їх двоє-троє, тоді вже почуваються спокійніше. Можливо, коли бачать профіль людини в Telegram, теж розуміють, що це не якийсь шахрай. Але коли іншого виходу немає, люди просто сідають в автомобіль, щоб доїхати».
Схожим чином цього ранку допомагав іншим киянам ще один співрозмовник БЖ Олександр (на прохання героя прізвище не вказано).
«Я живу на лівому березі, а працюю на правому, тому перетинаю Дніпро зазвичай двічі на день, шість днів на тиждень, інколи й частіше. Сьогодні виїхав з дому приблизно о 7:15. Живу неподалік метро “Позняки”. Ще перед виїздом написав у групу, що можу взяти із собою трьох людей і довезти їх до метро “Деміївська”.
Під мостом на Позняках забрав двох людей, а ще одного хлопця підібрав на проспекті Петра Григоренка біля McDonald’s. Усі разом поїхали через Дарницький міст, далі — Саперно-Слобідською. Біля “Деміївської” я їх висадив і вже звідти поїхав на роботу. На місце дістався приблизно о 8:40. Зазвичай моя дорога займає 20–30 хвилин, а сьогодні — близько півтори години».