В Лос-Анджелесі відбулась 95-та церемонія нагородження премії “Оскар”.
Найбільшу кількість нагород, сім, отримала науково-фантастична стрічка “Все завжди і водночас”. На другому місці за кількістю виграних премій – “На Західному фронті без змін”, в якої 4 перемоги, а на третьому – драма “Кит” та її дві статуетки. А от лідери в номінаціях "Банши Інішерина”, “Фабельмани”, “Тар” і “Елвіс” не отримали жодної нагороди.
Розповідаємо про лауреатів а номінантів цьогорічного “Оскара”, які обов’язково варто подивитися.
Шалена, яскрава, не схожа ні на що стрічка не залишає байдужим нікого – від неї або в захваті, або категорично не сприймають. Але це не завадило їй виграти аж сім нагород “Оскар”.
За сюжетом, хазяйка пральні Евелін намагається дати раду своєму життю: впорядкувати податки, вирішити проблеми з чоловіком та донькою. Та коли світ опиняється у небезпеці, саме їй належить його врятувати. І нерідко – подорожуючи паралельними всесвітами, часом дуже чудернацькими, на кшталт світу, де у всіх людей замість пальців – сосиски.
Що цікаво, цьогоріч всі акторські номінації забрали фільми відомої американської студія A24: “Все завжди і водночас” та “Кит”. Ба більше – вперше в історії премії головну акторську нагороду отримала актриса азійського походження.
Довгі роки про артиста не було чутно. Після скандалу з харасментом у 2003 році, коли до актора домагався президент голлівудської асоціації іноземної преси, Брендан переживав депресію і перестав з’являтися на екранах.
У “Киті” Фрейзер грає викладача писемної майстерності в коледжі Чарлі, який навчає студентів онлайн, але ніколи не вмикає камеру. Причина полягає в надвазі Чарлі, якої той соромиться.
Дія фільму відбувається в одній локації і передає настрій клаустрофобії героя, який одночасно замкнений у своїй квартирі та у своєму тілі.
Ґільєрмо дель Торо перетворив знамениту казку Карло Коллоді на мюзикл і переніс його дію у фашистську Італію 1920-х років.
Дерев’яний хлопчик, якого створив безутішний батько після смерті сина, стає артистом бродячого цирку. Він хоче заробити грошей і допомогти батькові, але стає заручником жорсткого графа Вольпе, хазяїна цирку.
Події фільму розгортаються у релігійній протестантській колонії менонітів. Тут діють суворі чіткі правила.
Наприклад, чоловікам можна навчатись, обирати професію, дружину чи декількох. Жінки мають лише одне право і обов’язок – народжувати та коритись. Їх неодноразово гвалтували під час наркотичного сну, але ці інциденти ніхто не розслідує. Допоки жінки не вирішують взяти справу в свої руки.
Неймовірний акторський ансамбль та блискуче прописаний сценарій роблять фільм драмою, в якій нерв накаляється до максимальної межі.
Стрічка прикидається байопіком про таку собі Лідію Тар – диригентку Берлінського оркестру. І багато глядачів почали гуглити, хто ж вона така, ким була.
Насправді ж Лідія існує лише на екрані, але Кейт Бланшетт під керівництвом Тодда Філда настільки майстерно пропрацювала героїню, що важко повірити, що це не реальна історична постать.
У фільмі ми бачимо як Лідія роздає інтерв’ю, презентує книгу, диригує оркестром, викладає студентам, а ще намагаєтсья підкорити собі таланти, іноді зраджуючи дружині. Все це призводить до тотального краху не лише її успішної кар’єри й стосунків, а й до її особистості.
Майже тригодинна стрічка схожа радше на психотерапевтичний сеанс, або ж на сповідь режисера перед камерою, під час якої він розповідає про своє перше кохання, що визначило його життя – кінематограф.
Та життя не завжди схоже на фільм і малий Семмі (він же Стівен) змушений щодня зустрічати вибрики долі у вигляді сімейних негараздів між батьками та знущань у школі зі сторони однокласників через своє єврейське походження.
Її дія відбувається в на віддаленому ірландському острові Інішерин у 1923 році, в розпалі Громадянської війни. Тут живе не більше сотні людей, які щодня роблять одні й ті самі справи і мало переймаються тим, що відбувається поза островом.
Сюжет зав’язаний навколо двох давніх друзів Подріка та Калма. Але в одного дня Калм починає ігнорувати Подріка, не хоче йти з ним у паб та й взагалі спілкуватися. Подріка не влаштовує така ситуація, тож він намагається з’ясувати стосунки з колишнім другом і повернути все, як було.
Шазеллу не вдалося повторити тріумф свого попереднього фільму, і “Вавилон” отримав лише технічні номінації, не вигравши жодної. Втім, це один з найцікавіших цьогорічних номінантів.
З перших же кадрів стрічка занурює глядача в калейдоскоп неймовірних кінематографічних пригод, які змушують забути про тригодинний хронометраж історії.
“Вавилон” – це своєрідний зліпок Золотої ери Голлівуду і переходу від німого до звукового кіно, коли багато артистів втратили кар’єру.
Втім, Рубену Естлунду статуетка цьогоріч не дісталась. За сюжетом сатиричної трагікомедії, дві моделі, Карл та Яя, вирушають у круїз на приватному лайнері для багатіїв.
Кожен з пассажирів – карикатурний персонаж, які в сукупності представляють зріз певного прошарку суспільства, яким його бачить режисер. Щодня вони безцільно вбивають час, допоки не потрапляють у шторм під час вечері із капітаном.
Нагороду кіноакадеміки вирішили віддати фільму про російського опозиціонера Навального, попри заяви про “аполітичність” премії. Тим не менш, потрапляння у номінацію – маленька перемога для України.
Фільм Сімона Леренґа Вільмонта розповідає про долі дітей, які перебувають у дитячому будинку в Лисичанську, де ними опікуються виховательки з невимовно великими серцями.
Стрічку знімали впродовж 2019-2020 років, коли лінія фронту проходила в 20 км від місця дії фільму. Зараз Лисичанськ напівзруйнований і тимчасово окупований російськими військами.
Фільм про притулок, який колись там розташовувався, зараз йде в українських кінотеатрах.