17 лютого у Києві відкривають тимчасовий мистецький простір Module of Temporality. У виставковому павільйоні, створеному командою Balbek Bureau з контейнерів, представлять роботи 28 митців з різних країн світу. А для його виготовлення використали метал з “Азовсталі”.
Тимчасовість – тут ключове слово, а точніше ключ до входу всередину, а також розуміння того, що там відбувається. Чому? Пояснює Дмитро Соболь, співзасновник Don’t Take Fake, один з організаторів експозиції.
Module of Temporality – це тимчасовий двоповерховий арт-простір з експозицією, у якій представлено 28 митців з різних країн світу: США, Португалії, Німеччини, Франції, Південної Кореї, Іспанії, Албанії, і, звичайно, українських також. Окрім художніх полотен та скульптур, тут будуть представлені інсталяції та аудіовізуальні роботи.
Куратором експозиції є французький критик і головний редактор видання Beaux Arts Фабріс Бусто, він зі своєю командою та разом з нами працювали над експозицією, відбирали для неї митців, звичайно, вітчизняних також. Ми показували власні шорт-листи та пропонували, кого б хотіли бачити у експозиції, вони з них відбирали і також доповнювали художниками, які варті уваги на їхній погляд.
Для нас було важливо залучити міжнародного куратора, перш за все для того, щоб у просторі була у повній мірі представлена міжнародна спільнота. Справа у тому, що експозиція не пов’язана напряму з війною. Якби це була її головна тема, то, звісно, необхідно було би залучення місцевого куратора, тому що навряд чи хтось із-за кордону може зрозуміти, що у нас відбувається.
Почалося все з того, що архітектурне бюро Balbek Bureau ще понад десять років тому замовило виставковий павільйон, який мав бути створений з контейнерів. Тоді будівництво з деяких причин не було завершене, але згодом ми цю конструкцію викупили, і Слава з командою взялися оновити проєкт. Протягом восьми місяців ця конструкція готувалася у місці, яке нам люб’язно надали партнери.
Ще на початку війни склади компанії Goodwine під Києвом разом з великою кількістю продукції було знищено, і вони влаштували розпродаж продукції, що вціліла після авіаударів, так званих «вин, що вижили». Частину з них вони перевезли у приміщення своєї локації М-82 на Межигірській, і коли ми прийшли з ідеєю проєкту, вони нас підтримали, реорганізували свій склад і надали нам приміщення, де ми протягом восьми місяців будували конструкцію.
Це еквівалент дуже великій сумі грошей, тому що вони могли б на цьому заробити, але, як і низка інших українських компаній вбачають важливість культурної складової для України, тому долучилися до цього.
Коли Слава Балбек із командою тільки починали готувати конструкцію, а це було понад десять років тому, її планували використовувати тільки у теплу пору року – навесні та влітку. Відповідно, йшлося про стандартний розмір контейнера: два з половиною метри висотою, стільки ж – шириною, та довжиною шість метрів.
Як тільки ми вирішили, що цей простір працюватиме у будь-яку пору та за будь-якої погоди, нам необхідно було робити додаткове утеплення, вентиляцію, кондиціонування, решту технічних речей. Тому з’явилося розуміння, що необхідно піднімати стелі. Перший поверх ми підвищили на 30 см, другий, на якому розміщені основні комунікації, – на 50 см. Це була певна необхідність, щоб люди могли почувати себе комфортно.
Створення цього проєкту фінансується за рахунок наших власних коштів і частково коштами наших партнерів. Ми продаємо квитки, а також товари у Gift-store, і по завершенню експозиції, тобто через три місяці, в одному з відомих європейських аукціонних домів буде проведено аукціон продажу цих робіт.
Потім ми плануємо створити щось на зразок спеціальної комісії, куди буде залучено представників культурної сфери та нашої команди, і всі кошти від продажу квитків, речей у гіфт-сторі та робіт митців ми передамо в одну з арт-інституцій, яку саме – будемо вирішувати.
Зараз неможливо сказати, що саме це буде – музей чи художня галерея, але відновлення українських арт-інституцій – це загальна мета, яку ми декларуємо.
Цей певний символізм закладався загалом у концепцію експозиції. Зрозуміло, що всі в першу чергу виділяють метал з «Азовсталі», тому що нині ця назва і ця тема – на поверхні, і у певній мірі це слово тепер виглядає кричущим. Але нам не хочеться на цьому акцентувати, бо загалом з цим пов’язано багато неприємного і болісного, хоча й, безумовно, героїчного.
Як відомо, завод «Азовсталь» був одним з найбільших підприємств у світі, і коли у нашому задумі виникла необхідність у підвищенні стелі, нам необхідно було використати цей метал. Тобто вийшла така собі стратегія Win-Win: і ніби випадково, і у той же час співпало з концепцією архітекторів, які використали той матеріал.
Тимчасовість – це коли ти не знаєш, що буде через годину, приміром, зараз може пролунати повітряна тривога, а коли вона закінчиться – зникне світло, або ще якісь перепони стануться. Це впливає на твоє життя, на твою роботу, загалом на все.
І ми розуміємо, що тимчасовість дуже влучно характеризує багато різних сучасних понять – тимчасово окуповані території, тимчасово розділені сім’ї, тимчасовий статус біженця за кордоном. Коли існує розуміння, що ці поняття – теж тимчасові, це дає якусь надію на успішне закінчення цього етапу життя – особистого, нашої країни, історії. Й віру у те, що ми переможемо, і далі будемо працювати вже на відновлення та на покращення нашої країни.
Фото: Віталій Юрасов, donttakefake.com