Рома – звичайний хлопець, йому 22 роки. Він закінчив університет, працює графічним дизайнером і начебто нічим не відрізняється від більшості. Але у Роми є одна особливість  він краде речі. Ми зустрілися з ним і дізналися, чому, навіщо і як він це робить.

Редакція закликає не повторювати досвід героя, описаний у його розповіді.

З чого все почалося

Ще з дитинства все почалося. Я, коли маленький був, дуже любив забирати чужі іграшки. Причому мені був цікавий сам процес, а не конкретна іграшка. Батьки дуже лаяли мене за це. Потім я підріс, іграшки чужі забирати перестав, і до 15 років був абсолютно законослухняним хлопцем. Але коли мені було 15, ми з друзями поїхали в Італію. У компанії був один чувак, абсолютно відбитий, він міг винести що завгодно. Наприклад, брав на заправці упаковку з шести банок з газованою водою, просто піднімав над головою, щоб не спрацювали "пищалки", і виносив. Мене це дуже дивувало і вражало. Саме тоді я зрозумів, що це все абсолютно елементарно.

Про захист у магазинах

Так це все маячня, якщо чесно. Єдине, чого варто боятися — магнітні наклейки і кліпси. Якщо зібрався щось винести, то краще їх спочатку зняти. Наклейки зрозуміло як знімати, а кліпси, якщо хочете елегантно, то можна купити спеціальну машинку, а взагалі старими добрими плоскогубцями найпростіше. У мене була, до речі, смішна історія з наклейками. Я прийшов якось у бібліотеку Botan, вибрав книги, склав їх у рюкзак і пішов спокійно на вихід. Я взагалі не подумав, що на книгах можуть бути ці чортові наклейки. І як запищу! Але мене врятував мій інтелігентний зовнішній вигляд. Я почав розповідати, що це система у них глючить і взагалі я на злодія не схожий. І мене відпустили. Щоб бути злодюжкою, потрібно не виглядати як злодюжка.

Загалом, захист у магазинах в основному для видимості. А вкрасти що-небудь у більшості випадків легко [насправді в разі затримання порушникові загрожує як мінімум штраф (для сум крадіжки до 160 грн він сягає 510 грн), а то й кримінальна відповідальність – аж до трьох років ув'язнення. –  ред.]. Напевно, у Києві найскладніше щось винести з ЦУМу. Там дуже багато камер і до кожного клієнта прикріплюється особистий консультант, який сам приносить йому речі в примірювальну. Може, якби там був більший наплив людей, було б простіше. Хоча я впевнений, що якщо вміти, то можна винести що завгодно і звідки завгодно.

Про шопліфтерські досягнення

У нас немає таких магазинів, з яких мені було б цікаво що-небудь винести. Тобто не тільки заради процесу, а й заради самої речі. Найчастіше я краду речі з секондів. Наприклад, в Humana бувають реально класні шмотки, але ти розумієш, що вони не варті цих грошей. Тоді одягаєш на себе пару шарів, зверху — свій одяг, і виходиш, як капуста. Або ще у вікно можна викидати, взагалі тема. Зі звичайних магазинів теж не складно, всього-то й потрібно, що зняти магнітну кліпсу. А взагалі я б хотів украсти щось із Supreme. Правда, там фіг щось поцупиш, усе розкуплять швидше.

Про те, як поводяться шопліфтери

Так, щоб не показувати своїх намірів. Я завжди абсолютно розслаблений, привітний, можу з консультантами поспілкуватися навіть. Це ж не якась супермісія. Ти ведеш себе як зазвичай. Заходиш, береш якийсь товар, що сподобався, йдеш з ним на касу, а по дорозі в кишеню поклав — і вийшов. До речі, чим більше людей, тим легше щось украсти. А ще треба розуміти, що часто люди, які працюють у магазинах, працюють "на від***ись". Була історія: ми з другом зайшли в якийсь спортивний магазин у Європі, там прямо біля каси стояв стенд із навушниками. Кожні навушники були прикріплені пластмасовими защіпками. Мій друг бере запальничку і просто починає палити одну з цих защіпок. Вогонь горить, пластик смердить. А касирка сидить буквально за метр від нас, але уваги не звертає. Зрештою він розплавив цю защіпку і спокійно забрав навушники.

Про найстрашніший випадок

Найжахливіша для мене історія — це моя перша спроба щось украсти. Я був ще малим, не пам'ятаю точно, скільки мені років було. Ми були з батьками в супермаркеті, і я вирішив украсти упаковку кубиків для бульйону. Чому саме кубики — досі не розумію! І ось я намагаюся непомітно засунути упаковку в кишеню, і рівно в цей момент до мене обертається мама і питає, що це я роблю. А я стою переляканий, тримаю ці кубики за спиною і не знаю, що їй відповісти. У той момент мені було дуже страшно, що ці кубики запищать на виході, мама все дізнається і мене зненавидить.

Про випадок, коли спіймали

Мене не ловили, але зловили колись мою знайому. Причому на рідкісній дурниці. Ми з нею разом зайшли в супермаркет і просто взяли по яблуку і з'їли їх прямо там, в залі. Зазвичай за таким взагалі ніхто не дивиться. Але це був уже пізній вечір і, мабуть, охоронцям було нудно. Вони помітили, як ми їли ці яблука, підійшли, почали залякувати, погрожувати, що викличуть поліцію, випишуть штраф. Ми тоді посміялися над цим. А знайома ця вчилася в Польщі, і через якийсь час вона надсилає мені своє селфі з поліцейської дільниці і каже, що її заарештували і виписали штраф. У Польщі! За з'їдене в Україні неоплачене яблуко! Я був у шоці.

Про тусовку шопліфтерів

Може, і є якась тусовка хлопців, для яких шопліфтинг став стилем життя. Але я цим займаюся суто для розваги. Я не рвуся ставити якісь рекорди і хвалитися перед кимось, що і де я вкрав. Насправді набагато більше людей, ніж ми думаємо, крадуть. Якби всі вони зібралися в одну тусовку, вийшов би цілий парад.

Про світогляд шопліфтерів

Я знаю, що злодійство суперечить соціальним догмам. Але я не бачу в цьому нічого поганого. Від самого початку в ціну кожного товару включені всі можливі ризики. Тобто ніхто не зазнає збитку, нікому не стає гірше від того, що я роблю [насправді деякі магазини штрафують за недостачу товару продавців. Крім того, розміри крадіжок можуть бути вищими за відсоток списання – зазвичай рітейлери списують усього близько 10%. –  ред.].

Для мене це як гарне шахрайство. Я відчуваю себе якимось Остапом Бендером у такі моменти. (Сміється.)

Ілюстрації – Ольга Ліскевич