Марина Йі: архіваріус високої моди
1 листопада померла Марина Йі — представниця «Антверпенської шістки», групи кутюр'є-авангардистів, які вивели бельгійську моду на світовий рівень. БЖ розповідає, як Йі стала архіваріусом речей — дизайнеркою, що зробила апсайклінг частиною високої моди до того, як це стало мейнстримом.
Мабуть, кращий спосіб охарактеризувати творчу траєкторію Йі — її ж методом. Вона описувала свій підхід словом prutskous — грайливе, експериментальне ставлення до творчого процесу, вільне від комерційних зобов’язань і суворих рамок. Річ має створюватися із гри, травестії, нашарування минулого й сьогодення, діалогу між старим і новим. Суттєва частина авторів приходить до власного підходу через багато років. Йі пощастило: свій авторський почерк вона знайшла, щойно закінчивши університет, — той самий грайливий, але вдумливий.
Марина Йі народилася в Антверпені 1958 року, навчалася в Королівській академії образотворчих мистецтв, надихалася японськими кутюр’є Йоджі Ямамото та Рей Кавакубо, а саме їхнім підходом до деконструкції форм і переосмислення класичного силуету.
Разом із Анн Демельмейстер, Дрісом ван Нотеном, Дірком Біккембергсом, Вальтером ван Брейрендонком та Дірком ван Саєном вона утворила «Антверпенську шістку» — групу дизайнерів, які сповідували ідею деконструкції вже існуючого одягу та колажного поєднання вінтажного чи секонд-хенд одягу зі зразками сучасної моди.
Коли «Антверпенська шістка» дебютувала на British Designer Show у Лондоні 1986 року, це стало переломним моментом, що вивело бельгійську моду на світову арену. Серед інших учасників угрупування Йі вирізняло те, що історики культури називатимуть «архівним імпульсом»: вона вірила, що речі заслуговують на друге, третє життя, як архіваріус зверталася до старого, вживаного минулого речей, щоб реконструювати їх та вплести у тканину сучасності. По суті, Йі зробила недосконалість старих, відкинутих речей своєю візитівкою, а своєю філософією — повагу до матеріалу, неважливо, наскільки добре він вписувався у нормативні рамки високої моди.
Одразу після завершення навчання молода дизайнерка привернула увагу індустрії, отримавши фінансову підтримку спочатку від Bassetti, а потім від Hobo. Саме для Hobo вона створила колекцію Marie, що стала поворотним моментом у її кар’єрі. У цій колекції вже проглядалися всі ті риси, що згодом стали фірмовим стилем дизайнерки: мінімалізм форм і кольорів, складна розробка та мультифактурність.
Отримавши визнання у 28 років, Йі несподівано залишила індустрію моди всього за чотири роки, у 1990-му. Це був жест протесту: дизайнерка відмовилася від швидкого темпу індустрії, переключившись на дизайн театральних костюмів, інтер'єрів та гастропростору (у 1992 році вона відкрила закусочну Indigo в Брюсселі). Вперше, але не востаннє, Марина свідомо віддалилася від світу моди, аби повернутись пізніше. Вже на своїх умовах.
У 2003 році Йі заснувала власну студію у Брюсселі, де почала створювати речі з готового одягу та second-hand тканин, — радикальна практика для початку 2000-х, коли індустрія ще не сповідувала циркулярну економіку. Йі була однією з перших, хто зробив апсайклінг (повторне використання одягу) модним. Саме тоді вона чітко окреслила свій підхід — прагнення працювати поза масовим виробництвом і зберігати власну дизайнерську ідентичність.
У 2011 році вона представила дев’ять колекцій інтер’єрних тканин для бельгійської компанії Aristide.
Порушивши мовчання після паузи, Марина повернулася у світ моди у 2018-му з лінією M.Y. Project. Вона представила колекцію лише з п’яти дизайнів — кілька пальто і сорочок, використовуючи виключно темно-синій і чорний кольори. Це була свідома протидія сучасній моді з її надлишком речей. Вона втілила бачення сталого розвитку, поєднуючи кутюрну майстерність із апсайклінгом.
Після першої презентації в Японії бренд був офіційно перезапущений у 2022 році та представлений преміальними ритейлерами, як-от Dover Street Market New York / Los Angeles, Ssense і SKP Beijing.
.jpg)
У 2024-му Йі отримала нагороду журі на Belgian Fashion Awards як учасниця легендарної «Антверпенської шістки», що вивела бельгійську моду на світову мапу у 1980-х роках. Зокрема, її відзначили за внесок у популяризацію гендерно-інклюзивних речей та екологічного підходу в індустрії задовго до того, як sustainable fashion перетворилася на мейнстримний тренд.
У своїй заяві Музей моди Антверпена (MoMu) назвав її «надзвичайно автентичним голосом бельгійської моди, чиє бачення було радикально чесним, поетичним і завжди ґрунтувалося на повазі як до людей, так і до матеріалів». У MoMu зазначили: підхід Марини Йі показав, що мода може бути чимось більшим, ніж просто трендом, — простором для роздумів, турботи та взаємозв’язку.
Роботи Йі мали стати центральною частиною великої виставки, присвяченої спадщині «Антверпенської шістки» та їхнім індивідуальним творчим траєкторіям. Експозиція, запланована в MoMu з березня 2026-го по січень 2027 року, тепер набуває меморіального значення. Те, що мало бути святкуванням її внеску в сучасну моду, стане прощанням і даниною пам’яті.
Фото, якщо не вказано інше: MoMu — Fashion Museum Antwerp.
