10 років тому, 21 листопада, на сторінці Мустафи Найєма з’явилося повідомлення: «Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів. Репост всіляко вітається!».
Читайте також: Цей день 10 років тому: Як у Києві починався Євромайдан та Революція гідності
Це запрошення «попити чаю» зіграло не останню роль в тому, щоб безліч людей вийшли на вулицю, аби відстояти цивілізаційний вибір країни. Так почався Євромайдан, а згодом Революція Гідності.
До речі, термос Мустафи Найєма зараз зберігається в музейній колекції «Останньої Барикади».
Гарячий чай, канапки, куліш або борщ на польовій кухні… Ці гастрономічні образи спливають у спогадах багатьох учасників Революції Гідності. Тоді у волонтерських наметах українці отримали неоціненний досвід спільної дії, який потім ще не раз знадобився нашому суспільству. Незнайомі люди ставали до роботи разом, з усіх куточків країни їм везли продукти: сало, овочі, консервацію. Це швидко перетворювалося на смачні бутерброди та гарячі страви та пропонувалося всім, хто хотів зігрітися і поїсти.
Ми попросили учасників подій поділитися з БЖ своїми спогадами та фотографіями про те, якої була їжа на Майдані.
Десятки людей розповідають, як вони або «стояли на канапках» (готували їх у волонтерському наметі), або їли канапки, які на Майдані протягом декількох місяців пропонували усіх перехожим.
Аврора Огороднік, гастроентузіастка та авторка каналу «Модерна спіжарка», згадує:
«З якого б боку ти не приходив на Майдан, тебе зустрічала усміхнена або втомлена дівчина, яка питала: «Хочете канапки? А гарячого чаю?» Що б не відбувалося навколо, цей чай та канапки були як причастя.
Ти «причащався» і йшов працювати з усіма разом. Їжа не просто об’єднувала, вона це робить завжди. Їжа на Майдані була частиною ініціації».
Олександр Заклецький, еколог, фотограф, а зараз військовий ЗСУ, згадує: «Канапки були всюди. І від них було вкрай складно відмовитися, настільки з душею їх і робили та пропонували. А в дні, коли все палало, дівчатка і хлопці, що робили канапки раптом перемикнулися на розлив коктейлів. Але канапки все одно були!».
Дар’я Анцибор, вчена-антрополог, додає:
«Я розносила бутерброди 20 лютого, за годину після розстрілів. Вони нікому не лізли, але всі їх робили і всі постійно просили їх роздавати. І всі їх брали і казали: «Та нащо ви їх роздаєте? Тут небезпечно». Але була потреба робити хоча б щось.
А перед тим я забігала в аптеку, і всі там з одним і тим же списком стояли, скупляли ліки. І якась бабуся просто в аптеці дала мені літрову банку бульйону і попросила передати гаряченького, бо поки вона дійде, то він охолоне. Отак я з ліками та бульйоном і прибігла на Майдан тоді».
Аврора Огороднік розповідає: «Я доєдналася, коли почали будувати кухню під Стелою. Десь день на третій після побиття студентів.
Мене залучив знайомий, а я вже долучила рестораторів. Вони облаштували там цілком професійну кухню. Там завжди була черга за гарячими напоями.
Пам’ятаю смішний випадок, коли в цій черзі хтось питав: «А чи є кава на вівсяному молоці? А тростинний цукор? Як це немає?»
Дар’я Крікунова, гастроблогерка, засновниця бренду Brave Bee, працювала на волонтерській кухні у Жовтневому палаці. Ось її спогади: «Активна участь у Революції Гідності для мене розпочалася з кухні. За традицією, революції у нас починаються в собачий холод, а це означає, що всім хочеться зігрітися та поїсти.
Дуже швидко по периметру Майдану з’явилася низка кухонь. Я потрапила на одну з них у Жовтневого палаці. Там мене зустріла купа продуктів (запаси поповнювалися так швидко, що ніхто не розбирався, яких саме) і натовп людей, які хотіли чаю та поїсти. Вперше я побачила так багато сала у всіх можливих формах в одному місці.
Але якщо вже я – та сама людина, яка скрізь вміє в усьому наводити лад, то саме цим я швидко й зайнялася. Друзі ж почали готувати вдома і привозити кілотонни їжі».
Дар’ї так добре вдалося організувати роботу кухні, що люди, які приходили поїсти у Жовтневий, були певні, що все це готує команда якогось ресторану або кейтерингової компанії. Згодом Дар’я з друзями заснувала на Майдані ініціативу "Народний госпіталь".
«Мальтійська Служба Допомоги» з Івано-Франківська розгорнула на Майдані велику польову кухню: там щоденно готувати по 3000-4000 порцій овочевих супів і гарячих каш та до 15 000 порцій чаю.
Ще одну польову кухню облаштували в козацькому таборі. Ярослав Козак згадує, як там готували куліш, бограч та інші страви:
«Знайомі вирішили варити куліш, годувати людей в козацькому таборі. Взагалі величезний казан купляли для туристичних цілей, але він став в пригоді.
Працювали по змінах. Я, наприклад, найчастіше приходив вдень. Завжди намагався готувати щось нове, цікаве. Треба було призвичаїтися відразу готувати на велику кількість людей. Взимку на вулиці нарізати продукти було досить складно, тож ми просили друзів привозити овочі вже почищені, нарізані, це спрощувало життя.
Взагалі нам майже відразу навезли два намети продуктів. Люди на кухні змінювалися, але була одна старша жіночка, яка була там весь час: вона єдина знала, куди і як продукти треба складати і як потім в тому всьому знайти приправу або щось інше.
Іноді ми вибігали за чимось необхідним в магазин у «Глобусі», там нас пропускали без черги.
Дуже швидко життя там увійшло у свій ритм. З регулярними оголошеннями в стилі: «Приїхало багато курятини, шукаємо, хто порубає», графіком чергування біля казана, якимось планом меню. Були й неочікувані моменти. Наприклад, якісь рибалки привезли купу осетра і ми мали придумати, як швидко з цього приготувати юшку.
Деякі люди жили в курені по декілька днів, якщо не тижнів. Тож я окремо ще іноді готував щось смачне для команди: наприклад, якось привіз плов. Курінь став місцем зустрічі для людей з усіх куточків країни. Коли був час, я намагався не тільки готувати, пригощати, але й проводити імпровізовані екскурсії Майданом».
Згодом Ярослав Козак буде готувати «євромайданівський куліш» на польовій кухні залізничного вокзалу у Львові: після повномасштабного вторгнення це місце стало перевалковим пунктом для багатьох тисяч переселенців.
Мирон Спольський, пластун, громадський діяч та засновник піцерії «Везувіо», також брав участь в Революції гідності:
«Пам’ятаю, як прочитав пост Мустафи, прийшов на Майдан, зустрів Єгора Соболєва. Він каже, що багато людей, скоро зголодніють і непогано було б подбати про їжу. І там ми до останнього дня годували всіх піцою: у нас було окреме місце під Монументом Незалежності».
В першому випуску «Віче», віснику Євромайдана, від 3 грудня можна побачити список закладів неподалік, які пропонували їжу та гарячі напої учасникам: FOODTOURIST запрошував на чай, каву та бульйон, клуб “44” – на напої та бутерброди, “Сушія” пропонувала напої та давала можливість зарядити телефон.
В соціальних мережах все ще можна знайти списки продуктів, які в першу чергу просили приносити на Майдан. Так на Михайлівську в грудні просили привези хліб, сир, ковбасу, сало, паштет та тушкованку.
У наметове містечко, крім теплих речей та батарейок, просили передавати фрукти, гарячі готові страви та заготовки для них.
Ось деталізовані поради щодо того, що варто, а що не варто було приносити: «Не несіть розсипний чай…Часу заварювати або розгортати не буде. Розчинна кава завжди потрібна. Каші швидкого приготування «підуть на ура». Якщо принесете щось гаряче, наприклад кашу з ковбасою, то вам буде +100 в карму. Не несіть сало шматком, на морозі його неможливо розпиляти. Краще перекрутити з часником і зеленню і нести так. Не несіть соління. На морозі перетворюються на камінці. Краще кетчуп чи майонез.
Принесіть щось, що допоможе зберегти тепло їжі – ковдру або рушники. Посуд одноразовий завжди буде потрібний. Потрібні будуть прості каструлі для багаття».
Журналістка Юлія Сущенко згадує, як вона провела один з дні на кухні Майдану:
«Такої кількості продуктів я ще ніколи в житті не обробляла. Протягом шести годин, 10 людей (потім більше), нарізали, готували, роздавали, намагаючись нагодувати і зігріти тисячі людей. Ось що означає справжня "пекельна кухня".
Ковбаса, хліб, сало, сир, цибуля, часник, сало, сало, дуже багато сала... Варили суп, кашу, дуже смачну, з м'ясом, плов, сотні сосисок, локшину, бульйон... А тим часом люди продовжували нести продукти, воду, дрова, пиріжки...»
Олександр Заклецький ділиться спогадами про авторські рецепти Майдану:
«Один з перших борщів робили якраз біля Лядських воріт, і це була справжня містерія, в яку було залучено багато людей, що щось різали або натирали.
А ще були шашлики! Після першого невдалого штурму Майдану люди радісно почали будувати барикади, ставити намети. Хлопчина з помаранчевого намету, який щойно поставили на газоні Майдану Незалежності, заходився збирати мангал.
"Якщо вже намет поставили, то не посмажити шашлики — то гріх", - всміхнувся він мені. "Але так, щоб газон не спаскудити!", - додав він хазяйновито.
Моя подружка робила для майданівців дуже смачні імбирні чаї. Ірена Карпа годувала гарбузовим крем-супом.
Ще я варив курячі бульйон та гороховий суп для протестувальників. Рецепт максимально простий: купується курячий бульйонний набір, здирається шкіра, а далі курка вариться з додаванням духмяного та чорного перцю, лаврового листа, цибульки, часнику на повільному вогні протягом 5-6 годин у величезному баняку. З двох баняків якраз виходило 6 літрів курячого бульйону. Ну, а далі цей бульйон виправлявся по солі й заливався в пластиковий бутиль. Або в бульйон засипався заздалегідь розмочений горох, який далі так само на повільному вогні варився. На фінальних стадіях в такий гороховий суп додавалася засмажка з цибулі, моркви та обсмажених шматочків ковбаси».
Фото: Олександр Заклецький, Юлія Сущенко, Ольга Троханчук