Помер ресторатор Ігор Сухомлин — «головний по Бесарабці», засновник ресторанного форуму RestoPraktiki. БЖ згадує, як він навчив нас пити хорошу каву, поєднав хот-доги з вином, зробив з української кухні масмаркет, а бруклінську піцу в його закладі готували не гірше, ніж у Нью-Йорку.
«Чашка» на Бесарабці стала однією з перших кавʼярень третьої хвилі в Україні. Перша хвиля робила ставку на розчинну, зроблену нашвидкоруч каву, друга — розвивала мережі, третя — насамперед зосередилася на якості продукту й правильності технік приготування.
Сухомлин дивився на каву як на високоякісний продукт, нічим не гірший за вино чи шоколад преміального класу. Він приніс до столиці вже звичні пуровер, Chemex, V60, аеропрес, сифони, а також повагу до баристи — важкої роботи з купою складнощів і нюансів.
Вино, зокрема, натуральне, було ще однією пристрастю Сухомлина. Заклад працював в одному приміщенні з кав'ярнею «Чашка» на Шота Руставелі біля синагоги Бродського. О шостій вечора, коли зачинялася «Чашка», відкривався Nevinniy.
Гібрид кав’ярні та винного бару — смілива, досить нахабна концепція. Саме тут Сухомлин спробував вивести хот-доги з категорії дешевого джанку до рангу пристойного пейрингу до вина — хот-доги в «Невинному» тоді подавали від Bistro Bistro Яна Монастирського.
Мережа закладів, яку часто плутають з брендом заморожених напівфабрикатів «Галя Балувана». Мережу вареничних Сухомлин започаткував у Чернігові ще 2011 року. У 2025-му вона мала дев’ять закладів у Черкасах, Києві й Житомирі.
Він бачив потенціал української кухні, коли гастрономічним мейнстримом вважалися піцерії й адаптовані японські ресторани. Ресторатор започаткував просту, зрозумілу концепцію: comfort food у простому, лаконічному інтер’єрі без натяків на шароварщину.
Завдяки піцерії, яку Сухомлин відкрив зі своїм незмінним партнером Валерієм Гальперіним у приміщенні колишньої автостанції на Подолі, будівля навпроти Житнього ринку отримала нове життя.
Команда Сухомлина відреставрувала будівлю, майже не змінюючи простір, на стінах частково вивільнили цегляну кладку. В інтер’єрі зберегли вхідні двері й вікна, використавши оригінальні пластмасові сидіння з зали очікування.
Заклад, де подають невелику піцу на одного та улюблену «натуральщину» (саме так Сухомлин любив називати натуральні вина; у винній карті тут зібрані виключно натуральні й органічні позиції), став не лише гарним італійським кафе, а й чудовим прикладом ревіталізації простору.
Сухомлин був гастроімпортером: бачив тренди на elevated junk-food (так називають вуличну їжу, приготовану завдяки ресторанним технікам) та культуру кави. Ще однією знахідкою була бруклінська піца — велика в діаметрі, на тонкому тісті тривалої ферментації та з високими пухкими бортиками.
Проєктуючи заклад, Сухомлин і Гальперін надихалися атмосферою бруклінських піцерій. Саме там італійські емігранти готують піцу в третьому чи четвертому поколінні, поєднуючи італійські традиції з американськими вподобаннями.
В інтер'єрі «Мімози» відійшли від стилю італійських тратторій, якими грішило чимало італійських закладів, натомість поєднали елементи класики та сучасності — цей стиль потім неодноразово копіювали багато столичних ресторанів.