Нещодавно ми писали про нереалізовані проекти забудови Києва, що існували в 60-70-і роки.
Дослідник київського модернізму, автор блогу Ukrainian modernism Лев Шевченко прочитав чергову лекцію в Prostir 86, тепер про історію київських мікрорайонів.
Ми вибрали з його розповіді сім незвичайних фактів – про перші київські «хрущовки», будинки на ніжках і мікрорайони, побудовані на озерах.
Першотравневий масив
Радянські мікрорайони з'явилися в середині 50-х, коли почалося післявоєнне відновлення міст і люди масово приїжджали із сіл. Спочатку всі тулилися в комуналках і бараках, а пізніше почали будувати житлові будинки з персональними квартирами, в яких були свої ванни, кухні, санвузли та балкони.
Перші такі будинки в Києві почали будувати в середині 50-х на так званому Першотравневому масиві в районі нинішньої Чоколівки та Караваєвих дач. Зараз навряд чи хтось пам'ятає цю назву. Це були цегляні п'ятиповерхові «сталінки» з високими стелями й ознаками непоганої архітектури – на фасадах будинків були карнизи.
Будинки не були хаотично розкидані, як у сучасних мікрорайонах, а утворювали квартали. Забудова велася по периметру, всередині були дитячі майданчики, басейни, озеленення.
Масив Печерської автостради
Трохи пізніше, в 1957 році, в районі бульвару Дружби народів з'явилися перші панельні п'ятиповерхівки. Цей район називався масивом Печерської автостради. Зараз там Будинок меблів, розширений бульвар, кіоски, торгівля, переходи.
Перша «хрущовка» в Коломийському провулку. Стоїть досі
У 1958 році відбувся перехід від будівництва «сталінок» з високими стелями і великими окремими кімнатами до спорудження «хрущовок». Метраж цих квартир був менше (кухні – по 4-5 метрів), з'явилося таке поняття як «прохідна кімната».
Перша київська «хрущовка» була побудована ще в 1957 році в Коломийському провулку (Голосієво). Квартири там були крихітними – кухня близько 3 метрів, кімнати – по 7-8. При цьому висота стель була вища, ніж метраж стін.
До Києва тоді приїжджав Хрущов і дуже хвалив цей передовий будинок. На щастя, в масове житло цей проект не пішов.
Першим київським масивом, де почали споруджувати висотні будинки, була Русанівка.
У 1963 році «зверху» прийшла директива будувати 9-ти і 16-ти поверхові будівлі з метою економії площі. В основному ці проекти були запозичені з Москви. Звідти, зокрема, до нас прийшли «будинки на ніжках». Будівлі піднімали на спеціальні опори для створення вільної пішохідної зони, згідно з принципами архітектора Ле Корбюзьє.
Багато хто вважає цю конструкцію небезпечною, деяким там страшно ходити, хтось дивується, як ці будинки стоять до цього часу. Насправді в таких будинках немає нічого небезпечного. «Ноги», по суті, є першим поверхом. На верхніх поверхах добудували бічні панелі, але вони не виконують опорну функцію. Внизу ж їх просто прибрали, але візуально вийшов «підвісний будинок».
Будинки «на ніжках» на Русанівці
Всього в Києві вісім будинків «на ніжках» – два на Русанівці, два – на Березняках, два – на вулиці Чорновола і ще два – на Суворова. Всі вони відрізняються один від одного, але принцип пішохідних просторів зберегли. Таким чином, архітектори навіть заклали принцип сучасної урбаністики, коли навколо будинку повинен бути парк і пішохідна зона. На щастя, в Києві, на відміну від Москви, ці простори поки не забудували.
Один із символів Комсомольського масиву (біля метро Дарниця) – напівкруглий будинок довжиною в півкілометра, що закриває цілий мікрорайон. Є кілька версій цієї споруди – кажуть, що його побудували просто «від балди», заради експерименту, або що це було зроблено для ізоляції сусідніх будинків від вітру.
В цілому об'єкт виглядає цікаво, але його мешканці постраждали. У будинку порушено планування квартир: усі кімнати в них мають тупі або гострі кути, є проблеми з освітленням.
Проект каналів і озера на Оболоні
У генплані 1962 року існувала ідея створення мережі каналів на всьому лівому березі Дніпра. Наприклад, на Троєщині вони повинні були тягнутися від Дніпра, за кінотеатром «Флоренція», в районі нинішньої вулиці Цвєтаєвої, і створювати свій мікроклімат. Зараз там побудований магазин Billa.
Щоправда, один канал на Троєщині все ж є, на проспекті Ватутіна. Але це скоріше технічне водоймище бурого кольору, уздовж якого тягнуться лінії електропередач.
Від плану створення каналів на всьому Лівому березі відмовилися на користь ущільнення житла, а єдиний канал з'явився на Русанівці. Це був експериментальний масив, де ще можна помітити новаторські ідеї, які пізніше були відрізані через свою дорожнечу або надмірності.
Одним із проектів 70-х передбачалося створення каналу і на Оболоні. Для цього повинні були зберегти озера, що там існували. Але вже тоді радянські проектувальники порахували, що не можна так вільно витрачати міську землю. Більшість озер були засипані, а на їхньому місці з'явилися багатоповерхівки. Між Героїв Сталінграда та Оболонським проспектом збереглася лише частина колись величезного озера.
Оболонь
Русанівка – перший в світі масив, побудований на намитому ґрунті. Він будувався в проймі Дніпра, і потрібно було вирішити проблему підтоплень будинків. Тоді з'явилися намивні ґрунти – ноу-хау київських будівельників. Пісок брали з дна Дніпра, засипали ним певну місцевість, вирівнювали під позначку і забудовували будинками.
Пізніше таким же намивним способом була побудована Оболонь. Пісок брався з місцевих озер.
Щоб якось розбавити сіру нудьгу масиву, на Троєщині вперше застосували експеримент з так званою суперграфікою. Кожну панель будинку фарбували в певний колір, а здалеку вони формували цілісний візерунок.
Цю ідею спробували реалізувати на комплексі будинків на вулиці Закревського, де використовували темні тони – коричневий, червоний і помаранчевий, на будинках між вулицею Каштановою та Маяковського (біло-блакитний ансамбль) і на житловому комплексі ближче до вулиці Бальзака (в червоних кольорах).
Ідея суперграфіки насилу проходила через радянські архітектурні інстанції, що й погубило ідею. Замість плитки 16-ти поверхові будинки пофарбували фарбою без водовідштовхувальних властивостей, і з часом вона просто розпливлася. На додачу до всього мешканці почали утеплювати фасади, склити балкони, встановлювати антени. На виході вийшли похмурі будівлі сіро-буро-малинового кольору.
Фото надані Левом Шевченко
