Завершився комедійний детектив «Підспідок». Персонаж Ітана Гоука, журналіст-аматор і букініст, веде розслідування й викриває змову із захоплення земель індіанців. Кінокритик Станіслав Тарасенко подивився серіал і пояснює, чому бадьорому сюжету заважають його ж політичні амбіції.
Два серіальні проєкти шоуранера Стерліна Гарджо — «Пси резервації» та «Підспідок» — утворюють повноцінну дилогію, об'єднану спільною локацією — штатом Оклахома. Гарджо — корінний американець. Більшість його ігрового і неігрового кіно присвячена дослідженню життя корінних народів США, яким, ясна річ, доводиться нелегко.
Його герої затиснуті між молотом і ковадлом — пошуками роботи й дому у XXI столітті та збереженням традицій, які вже не працюють. Фінансові труднощі, соціальна несправедливість, загальне неблагополуччя та усепроникний расизм підкошують персонажів Гарджо. Четверо підлітків-індіанців у «Псах резервації» мріють здійснити «каліфорнійську мрію», вирвавшись з оклахомського гетто, герой Ітана Гоука у «Підспідку» — зробити Оклахому кращою, розслідуючи злочини із захоплення індіанських земель.
У «Підспідку» представлений портрет неблагополучного міста Талси — «плавильного котла» з корінних американців, білих, чорношкірих, расистів, ортодоксальних християн, ЛГБТ-меншин, охоронців, відьом, шанувальників художньої літератури тощо. Свого роду псом демократії в місті виступає Лі Рейбон (Ітан Гоук) — журналіст, продавець книг, недбалий і ненадійний напівхіпі, така собі варіація Великого Лебовські, якби той мав яскраво виражену ліву політичну орієнтацію. Він керує книжковою крамницею, яка не користується великим попитом, пише викривальні лонгріди для місцевого журналу, через які має неприємності, та з перемінним успіхом намагається виховувати дочку-підлітка. Життя Лі — суцільний, як він сам говорить, «головняк». Расисти зачиняють його в багажнику, сексуальна вдова наставляє на нього пістолет, кілер навідується до крамниці, а вітрину розбивають цеглою.
Але Лі цього замало: він вирішує знайти нових ворогів, почавши розслідування самогубства брата одного з кандидатів у губернатори штату — і виходить на корпоративну змову оклахомівських багатіїв (звісно, білих), які намагаються загарбати землю для будівництва «справедливого майбутнього» (читай — витіснення індіанців). Усе не обмежується лише комерційними інтересами: Лі опиняється на порозі фундаменталістської церкви расистів, які потай спонсорують губернаторську виборчу кампанію та живуть відверто неонацистськими мріями про «очищення Оклахоми».
«Підспідок» — бадьорий і живий серіал. Він вигідно вирізняється з-поміж аналогів жанру, проте кульгає через надлишок моралізаторства та пропаганду лівих ідей. Комедія, детектив, мелодрама, трилер — до речі, у деяких сценах насильство і вбивства ні в чому не програють сценам із «Фарго» — відсунуті на другий план. На першому ж — політична маніфестація, нав'язливе багаторазове повторення заїжджених лівих істин про важливість свободи та різноманітності. Іноді серіал сягає справжнього абсурду: демонізовані поліцейські гавкають (!) як собаки, а бородаті контрабандисти складають вірші.
Зрозуміло, нацисти і корупція — головні лиходії «Підспідку» — це абсолютне зло. Однак серіал не зупиняється на його засудженні й викритті, а намагається у радикально-лівому ключі перевиховати «цей недосконалий г*вняний світ» (чому присвячено кілька важливих монологів у серіалі). Використовуються усі можливі засоби — зокрема ті, які суперечать реалізму і достовірності серіалу: цинічний губернатор несподівано плаче й кається у тому, що намагався не помічати зла; хитра і жорстока жінка, яка холоднокровно вбила чоловіка, виправдовується тим, що була змушена дбати про себе і доньку.
Саме в цьому ключова концепція «Підспідку», яка найяскравіше виражена в образі відчайдушного героя Ітана Гоука, котрий, попри всі ризики, лізе в капкан і кидається на амбразуру в ім'я, як він сам каже, «правдосторії». Стерлін Гарджо впевнено вторгається на територію «Еддінгтона», «Однієї битви за іншою» та «Буґонії» — найважливіших голлівудських фільмів 2025 року, які досліджують правий радикалізм і трампівську Америку. Однак, на відміну від авторів цих стрічок, Гарджо створює стереотипні характери, а не глибокі та різнобічні образи. І нехай психологічно його «Підспідок» достовірний, політично — абсолютно однобокий і втомливий.
Курити траву, багато пити, лаятися, вступати в сумнівні сексуальні зв'язки та просиджувати з дочкою штани в барі — це своєрідний «письменницький» імідж героя Гоука і нічого поганого в цьому немає. Погано те, що автори «Підспідку», так чи інакше, таврують усе, що суперечить цьому образу: вплив церкви в серіалі незаперечно згубний, а консерватори — недолугі. «Підспідок» спрощує світ до найпримітивніших лівих концепцій, так само як у 1980–1990-х роках його спрощували праві бойовики з озброєними до зубів персонажами Шварценеггера і Сталлоне, що несли світоч демократії на Близький і Далекий Схід.
Зображення: Shane Brown / FX / Everett Collection
