Серіал «Ліхтарі» — «Справжній детектив» від супергероїки?
«Ліхтарі» — ще один серіал про супергероїв — можна було б легко проігнорувати, якби не два «але». Шоу порівнюють зі «Справжнім детективом», а за його виробництво взялася платформа преміальних серіалів HBO. Кінокритик Станіслав Тарасенко дізнається, чи справді перед нами розумна супергероїка з дорослим сюжетом.
Зелені Ліхтарі — космічна жандармерія, що стежить за галактичним порядком. Замість пістолетів космічні поліцейські озброєні перснями сили, які матеріалізують з нічого що завгодно, втім, як і смартфони, потребують підзаряджання від спеціальних батарей.
Історія має типовий для наукової фантастики антураж із міжзоряними польотами, інопланетянами та космічними кораблями, але радше сприймається як фентезі про летючих чаклунів із перснями всевладдя. Комікси про Зелених Ліхтарів довго залишалися не найпривабливішим активом видавництва DC — особливо після 2011 року, коли екранізація коміксу з Раяном Рейнольдсом стала чи не найгіршим супергеройським блокбастером в історії.
Тим дивніше, що за комікс взялися не останні люди з HBO — каналу преміального телебачення з портфелем флагманських телероманів від «Клану Сопрано» до «Наступників». Так із «Ліхтарів» виходить зовсім інший серіал, ніж спадає на думку, коли чуєш слово «комікс» — критики вже порівнюють шоу зі «Справжнім детективом» та «Старим тут не місце», а наявність серед шоураннерів Деймона Лінделофа, відповідального за «Вартових», змушує з акуратним оптимізмом припустити, що глядачеві нарешті покажуть розумну супергероїку.
«Ліхтарі» несподівано ігнорують міжзоряні пригоди, запроторивши героїв у Небраску — край ковбоїв, коней та провінційних містечок із задушливим відчуттям сусідської настирливості. Як і в «Справжньому детективі», з яким так часто порівнюють серіал, події розгортаються в кількох часових лініях.
1996 рік, американський хлопець Джон Стюарт проходить курс юного спартанця від батька-морпіха, який стріляє в яблучко над головою сина, косплеячи Вільгельма Телля. Все аби виховати з сина чоловіка. 2016 рік, Стюарт стає наступником Гела Джордана — першого землянина, обраного Зеленим Ліхтарем, і разом із ним розслідує вбивство в містечку Рашвілл, де сталося вбивство вболівальників на стадіоні — утім, щось підказує, що в злочині замішані прибульці. І нарешті 2026 рік, Стюарт повертається до засніженого Рашвілла, проходить на стадіон, де сидить обморожений труп Джордана з простреленою головою. Джон оглядає його руки — персня сили немає.
«Ліхтарі» швидко міняють регістр: замість космічної опери з піротехнікою, шоураннери зводять серіал до суміші вестерна з детективом. У цьому сенсі новий серіал HBO куди більше нагадує поліцейський процедурал чи роман Кормака Маккарті про ковбоїв, ніж супергероїку — її видає хіба що левітація Гела Джордана.
Ще один натяк на детективне бадді-муві — стосунки Джона Стюарта та Гела Джордана. Це типова взаємодія бувалого копа, який уже давно забув про статут і субординацію, та поліцейського-новачка, що свято вірить у закон та порядок. Джордан — кумир мільйонів хлопчиків і чоловіків — зовсім не відповідає своєму екранному образу: він відмовляється носити форму Зеленого Ліхтаря, п’є та б’ється в барах і більше нагадує забулдигу з провінції, ніж гордість галактики.
Джордан — копія героя Вуді Гаррельсона зі «Справжнього детективу», темпераментний і харизматичний слідчий (якщо тільки заплющити очі на суїцидальні нахили Джордана), а Стюарт — вилитий Джек Річер з однойменного серіалу. Автори «Ліхтарів» правильно вирішили наслідувати: повертати героїв з небес на землю, спрощувати історії, пропонувати глядачам зрозумілі життєві конфлікти, а не космічні баталії казна-кого з бозна-ким.
Розрахунок шоуранерів виправдався. «Ліхтарі» просували як «елітний HBO-продукт» – і творці серіалу зуміли відтворити стиль каналу. Навіть теми, що порушують у «Ліхтарях», є типовим для США політичним порядком денним, яким рясніють такі серіали HBO, як «Мейр з Істтауна» та «Завдання». Шутинг, праві радикали, містечко зі своїми правилами, нова хвиля популярності ізоляціонізму, питання правосуддя, класова нерівність, марґінес — «Ліхтарі» вдало обігрують усі ці теми.
Найяскравіший тому приклад: зустріч Стюарта та Джордана з Меконом (Ґаррет Діллагант), тестем місцевого шерифа. Розташувавшись на багатому заміському ранчо в колі бородатих стрільців, Мекон виголошує типову праворадикальну промову про засилля «чужоземців» — тільки «чужоземцями» він вважає не африканських мігрантів чи мусульман, а іншопланетян, які, за словами Мекона, надумали зазіхнути на священну американську землю.
«Ліхтарі» стартували бадьоро й упевнено. Після очевидно невдалої «Суперґьорл» видавництво і студія DC потребували такого серіалу. В епоху чи то занепаду, чи то нового і ще не сформованого розквіту супергероїки «Ліхтарі» показують, що ми поквапилися скидати жанр із рахунків.
