Київський вчений створює ракети у власній квартирі і навчає цьому молодь
Шість років тому, старший науковий співробітник КНУ імені Тараса Шевченка, Сергій Піпко, почав працювати над розвитком програм зі створення ракет для школярів та студентів у Києві. Оскільки він не зміг знайти фінансової підтримки, він за власні кошти створив майстерню з виготовлення ракет у своїй квартирі.
Про це пише “Українська правда”.
“Я обожнюю ракети і готовий займатися ними у будь-якій формі. На весь Київ аж один ракетомодельний гурток. Можу допомогти всім, хто хоче організувати, вести подібний гурток, матеріалами, екземплярами, всім необхідним”, — говорить Сергій Піпко.
Шість років тому він вирішив спробувати в Києві зробити, як у Штатах та Європі, де майже в кожному університеті є ракетна програма. Почав агітувати різних людей. Вийшло в НАУ, бо на той час головою ради молодих вчених була Ксенія Семенова, яка допомогла організувати студентів.
Сергій Піпко назвав це “студентським конструкторським бюро експериментального ракетобудування” (проєкт NAURocket).
“Нас у НАУ любили, ректор казав: “Молодці! Працюйте”. Але нам нічого не давали: ані грошей, ані приміщення, ані обладнання. Тому я зробив майстерню у власній квартирі”, — коментує Сергій Піпко.
Поки не розпочалася пандемія, Сергій зі студентами презентували свої ракети на п'яти–шести виставках на рік: Innovation Market, IT-Forum та інших.
“Нас скрізь кликали, а ми стояли з плакатами “НАУ будує ракети. Приходьте до НАУ”. Але потім в університеті змінився ректор, і нас звідти вигнали. Я так і не зрозумів чому”, — каже Сергій Піпко.
Після цього Сергій пішов до КПІ, де є цілий факультет — Інститут аерокосмічних технологій. За словами Сергія, директору все сподобалося, щось пообіцяли. Проте вже три роки нічого особливого там не відбувається, і Сергій з зацікавленими студентами продовжував працювати у своїй квартирі.
Найбільше розчарування Сергія — профільні спеціалісти, викладачі університетів не хочуть брати участь у студентських ракетних програмах. “Що в НАУ, що в КПІ — абсолютний нуль. Кажуть: “Круто, самі займайтеся, тільки нас не чіпайте”, — ділиться Піпко.
Нині в Україні немає механізмів для легального запуску аматорських ракет, каже Піпко. Наприклад, у кожному Штаті є клуби, в яких тисячі людей. На рік там запускають десятки тисяч любительских ракет.
“У Штатах у магазинах для ракетників вільно продається перхлорат амонію, правильний алюміній і поліуретан, на якому працюють двигуни військових ракет. Є курси, де можна всьому навчитися. А ще — спеціальні полігони. Ти знаєш, куди дзвонити: “Алло, наш клуб через тиждень запустить ракету на 10 або 20 кілометрів”. І на тому кінці вам скажуть: “Добре, ми закриємо небо в такий проміжок часу”, — каже він.
Чому в Україні така ситуація з ракетобудуванням загалом? “Не було державної політики та зацікавленості. Може, зараз вона є, не знаю…”, — каже вчений.
“Якщо говорити про ракетобудування, то я поки не бачу перспектив в Україні для молодих. І як це виправити, не знаю. Я — не державний діяч. Адекватний школяр, студент хоче вчити те, на чому можна заробити. Тому всі пішли в програмісти, а не в конструктори. Але хтось мусить і гайки крутити, розумієте?”, — каже він.
Одними програмістами країна не проживе, впевнений вчений. “Україні потрібні свої ракети та ракетники”, — підкреслює Сергій Піпко.
Раніше ми писали, що український винахідник спроєктував “Капсулу життя”, що зможе захистити під час обстрілів.
Фото: “Українська правда”