Андрію Новосьолову 47 років, 13 з яких він ходить босоніж, навіть восени та взимку. У 2014 році Андрій створив спільноту київських барефутерів (barefoot з англ. "босоніж" – БЖ) для спільних прогулянок без взуття.
Андрій розповів, наскільки небезпечно гуляти босоніж у Києві і як це – жити з двома парами взуття на всі сезони.
Третій рік великої війни українці прокидаються під вибухи, розбирають завали зруйнованих будинків, рятують тварин, дають притулок тим, хто втратив усе, працюють і продовжують боротися з ворогом. У всьому цьому їм допомагають люди з інших країн – волонтери, небайдужі мешканці.
Ми поспілкувалися з іноземцями, які приїхали в Україну, щоб допомогти місцевим мешканцям долати наслідки війни.
Манфред Хін (Австралія): “Ніколи не зустрічав більш шляхетного народу, ніж українці”
Манфред Хін
Австралія
67-річний австралієць німецького походження – один з найстарших іноземних волонтерів, які брали участь у відновленні в Україні. Попри вік, чоловік сповнений енергії та готує нові ексклюзивні проєкти, які планує втілити в Україні.
“Я народився у Німеччині у 1957 році, коли минуло не так багато часу після закінчення Другої світової війни, - розповідає чоловік, - і у дитинстві я був свідком того, як війна та її наслідки вплинули на мою сім’ю та громаду, у якій я виріс. Втрати і трагедії у моїй сім’ї надзвичайно вплинули на мене, коли я був дитиною, і я виховувався та виріс з твердим, непохитним закликом-переконанням: “Ніколи знову!”.
У 1984 році я переїхав до Австралії, де створив сім’ю та досить потужну будівельну компанію у місті, де зараз мешкаю. Весь час я пам’ятав оте “Ніколи знову”...
І ось знову.
Зізнаюся, що напад росії на Україну для мене не був несподіванкою, але коли це сталося, я знову поринув у спогади дитинства, і провів значну кількість безсонних ночей. Я дуже хотів допомогти постраждалим людям, але не розумів як саме, розчарування та зневіра поступово зростали. І тоді з’явилася перша картинка”.
Манфред згадує, як натрапив в інтернеті на фото українки – самотньої літньої жінки, яка сиділа на уламках свого зруйнованого будинку, спираючись однією рукою на палицю. Каже, що це зображення його не просто вразило, а спонукало до рішучих дій, він запам’ятав навіть день, коли вирішив почати діяти – 5 березня 2022 року.
“Моє серце наказало мені допомагати відновити безпечний життєвий простір для цієї жінки, чи сотень їй подібних людей в Україні, - розповідає Хін, - понад чотири роки я працював будівельником, маю певний досвід, і тепер знаю як будувати що завгодно. Але знайти тих, з ким і яким чином це розпочати було трохи проблемою, тому я всюди шукав людей та організації, які б мені допомогли”.
У травні 2022-го Манфред вийшов в інтернеті на добровольчий будівельний батальон
“Добробат” і почав готуватися до приїзду з Австралії до України. Параллельно він організував у Німеччині збір коштів на будівельні інструменти, загальна вага обладнання, яке привіз Манфред в Україну складала 3 тони.
Щільно оснащений інструментами та будівельними матеріалами фургон австралійця пересувався по зруйнованих об’єктах Київщини (Ірпінський, Бучанський, Гостомельський райони) та Чернігівщини.
До Манфреда почали звертатися інші організації та волонтерські об’єднання, які шукали кваліфікованого та добре підготовленого будівельника, який зміг би очолити відновлювальні роботи. Так він почав працювати у організації
Brave to Rebuild на посаді начальника будівництва. За минулий рік він, разом з командою, якою керував, взяв участь у відбудові понад півсотні житлових будинків та багатьох навчальних закладів.
А ще був червень 2023 року, Херсонщина, і евакуація постраждалих після злочинного підриву росіянами Каховської ГЕС. Манфред разом з багатьма волонтерами брав участь у пошуково-рятувальних операціях та евакуації людей та тварин.
“За дуже короткий час в Україні, про яку я раніше майже нічого не знав, мені випала честь зустрітися з дивовижними людьми, - розповідає австралієць, - за все своє життя я не зустрічав більш шляхетного народу, ніж народ України. Рішуча боротьба за незалежність, свободу та мир проти тиранічної та несправедливої системи – це те, що надихає мене, а вас веде до перемоги. Я закохався в Україну та дух її народу, і без тіні сумніву впевнений, що Україна переможе. І не лише. В майбутньому вона стане “електростанцією” Європи та предметом заздрості світу”.
Зараз Манфред працює над новим
проєктом, який, за його словами, має потенціал для реальних змін у відновленні та переробці будівельного сміття в Україні. Незабаром з’явиться перше у світі обладнання для виробництва мобільних блоків для переробки будівельного сміття.
Разом з партнерами йому вдалося зібрати достатньо коштів, щоб імпортувати та впровадити до України обладнання для виробництва таких блоків (наразі відбуваються фінальні випробування), і перші партії планують відправити до Ірпеня та у Чернігівську область.
Женя Дандре (США): “Допомога людям завжди дає мені надію”
Женя Дандре
США
Женя народився у США, але у дитинстві, разом з батьками переїхав до Києва, ріс у американській родині, навчався у у міжнародній школі для іноземців, а коли йому виповнилося 19, повернувся до Бостона, штат Массачусетс. Там він здобував освіту психолога, зараз працює у некомерційній організації, яка допомагає українцям, які приїхали до США після повномасштабного вторгнення. Також він фотограф і навчається програмуванню.
“Коли почалася повномасштабна війна у мене виникло сильне бажання повернутися до України, де живе моя мама, та допомогти чим зможу, - розповідає Женя, - влітку 2022 року після закінчення навчального семестру, я повернувся до Києва, у якому виріс, і став волонтерити”.
На волонтерів з “Добробату” Женя вийшов через соціальні мережі. Каже, що був заворожений результатами їхньої діяльності та захоплений духом та позитивними настроями команди. Особливо тим, що волонтери, маючи лише підручні матеріали, а іноді й просто голіруч роблять все можливе, аби допомогти постраждалим.
“Разом з командою ми були у багатоповерховому будинку у Гостомелі, який було зруйновано російським танком, що стріляв у нього впритул, - розповідає Андре, - розчищали за допомогою екскаватора завали зруйнованих будинків в Ірпені, і, звичайно, були у Бучі, де розчищали завали та сажу з дахів будинків, які горіли від уламків ракет”.
Враховуючи масштаби руйнувань в Україні, хлопець зізнається, що перспективи і таймінг реконструкції його дещо лякають. Але добровольчі батальйони демонструють чудовий приклад, як масове волонтерство може досягти значного успіху. А ще відзначає небайдужість українських волонтерів: вони приходять на допомогу і фіксують відчуття того, що ви не самотні.
“Є багато слів, які спадають на думку, коли хочеш описати вторгнення росії в Україну, - говорить Женя, - це і “карколомність”, “несправедливість”, “руйнація”, але всіх їх об’єднує одне слово – “зло”.
Проти вас воюють терористи, але українці продемонстрували свою силу, вони сильні, рішучі, та згуртовані, вони інноваційні, і якнайкраще використовують свої ресурси. Проте ворог готовий далі жертвувати своїми людьми, скільки необхідно для його результатів. Для того, щоб нинішній демократичний світ вижив – росія має бути розгромлена. Союзникам України необхідно прокинутися і усвідомити, що їхні побоювання та невпевненість коштують життів українців”.
Навчаючись у київській школі, Женя спілкувався переважно російською мовою, а приїхавши до України під час війни за п’ять місяців вивчив українську і тепер досить непогано нею розмовляє. Хлопець сповнений сил і амбіцій та запевняє, що будинок за будинком, квартал за кварталом волонтери відбудовуватимуть Україну і не зупиняться, поки не досягнуть остаточного результату.
“Мені не байдужа доля України та її народу, тим більше, що він для мене вже рідний, - каже Андре, - допомога людям, які майже все втратили, дає мені та іншим надію, що ми зможемо подолати зло, якщо працюватимемо разом”.
Ісса Садіо Діалло (Гвінея): “Півтора роки збираються різні щосуботи, щоб допомогти”
Ісса Садіо Діалло
Гвінея
Ісса постійно живе в Україні вже тридцять років. Вперше він приїхав до Києва з Гвінеї ще у 1986 році, де з рідного гвінейського університету його направили навчатися до Київського інституту інженерів цивільної авіації. “Україна – моя друга Батьківщина”, - постійно повторює він, тут одружився, має двох доньок.
У Києві Ісса обіймав кілька дипломатичних посад і брав участь у багатьох конференціях та офіційних заходах, присвячених культурним зв’язкам України та Гвінеї. Наразі він – президент ГО “Африканська Рада в Україні”.
Декілька років тому через волонтера Сергія Громова Ісса дізнався про організацію “Добробат” і почав з ними активну співпрацю. Сергій служив у миротворчому контингенті ООН у Сьєрра-Леоне (сусідня країна з Гвінеєю), з Іссою познайомився на на тлі інтересу до африканської культури та мистецтва. Вже згодом вони популяризували Африку в Україні, проводили виставки та мистецькі заходи.
“Сергій зателефонував, розповів, що є організація, яка займається відновленням, допомагає розбирати завали, - згадує Ісса, - я взагалі люблю допомагати людям і, звісно, погодився. І от вже понад півтора роки ми по суботах, а іноді й у будні, коли є час, їздимо на різні об’єкти, серед іншого – ремонтуємо вікна й дахи у будинках”.
Ісса згадує, що за цей час працював практично в усіх зруйнованих містах Київської області: Ірпінь, Буча, Макарів, Гостомель, Димер. Там він з командою волонтерів займався відновленням об’єктів соціальної інфраструктури, працював на зруйнованих від обстрілів школах, дитячих садках, адміністративних будівлях. Але найбільше працювали у приватних будинках: забивали вікна фанерою, встановлювали пошкоджені двері, ремонтували дахи. Також виїжджали на об’єкти у межах Києва.
“Враження загалом дуже позитивні, - ділиться ними Діалло, - разом збираються люди, які прагнуть допомогти, і неважливо, чи є людина професіоналом у цій справі, головне – бажання. Тут швидко навчають основним речам, і усі з повагою ставляться одне до одного. Можна працювати різноробочим, бо хороші руки завжди необхідні”.
“Якщо чесно, я ніколи не міг собі уявити, що росія здатна напасти на Україну, - зізнається Ісса, - мені завжди здавалося, що росіяни, білоруси та українці найближчі між собою народи, які точно мають розуміти одне одного, мати багато спільного у мові, побуті, культурі, бізнес-стосунках. Ніколи б не прийшло в голову, що росіянин здатен підняти руку на українця, а тим більше – стріляти у нього. Тому день 24 лютого 2022 року був для мене надзвичайно жахливим, через деякий час виникло розчарування у росіянах, як у нації, розуміння, що ці люди далекі від цивілізаційних норм.
А ще я висловлюю неабияке захоплення народом України. Зізнаюся, на початку вторгнення мені теж здавалося, що ця війна не більше ніж на три дні, максимум – тиждень. Та український народ виявився не простим для росіян, люди зібралися, як кажуть, в один кулак, і швидко розвіяли ілюзії ворога. І досі українська армія демонструє неабиякий професіоналізм і мужність, і я щиро бажаю, аби українці якнайшвидше відстояли та звільнили свої законні кордони”.
Ісса розповідає, що у його друзів та приятелів за кордоном, з ким він спілкується, різна позиція стосовно того, що зараз відбувається в Україні. Багато хто підтримує український народ у його боротьбі, дехто зберігає нейтралітет, мотивуючи тим, що хоче жити спокійно і ні з ким не псувати стосунки. Але й є багато тих, хто підтримує росію, і вони, на думку чоловіка, опинилися у полоні російської пропаганди, яка нині посилено втілює власні інтереси на африканському континенті. Приміром, те саме терористичне угруповання “Вагнер” постачає зброю у такі країни, як Малі, Буркіна Фасо, Нігер, ПАР та інші в обмін на діаманти, золото та корисні копалини.
“Але я маю чітку впевненість, що Україна не лише вистоїть у цій боротьбі, але й переможе, - переконаний Ісса, - а надалі вона має великі перспективи для відновлення та величезний економічний потенціал. Думаю, що після війни буде багато охочих сюди приїхати, щоб відновлювати соціальну інфраструктуру чи створювати нові підприємства. Але є дуже важлива річ: необхідно, щоб тут не було корупції, закон має діяти один для всіх”.
Дженніфер (Німеччина): “Люблю ремонтувати дахи, це дає відчуття невагомості та свободи”
Дженніфер
Німеччина
Жвава та надзвичайно активна німкеня Дженніфер зараз викладає німецьку мову у Start German School у Києві і усіляко підтримує українців у навчанні.
“Коли у 2022 році розпочалася загарбницька війна, - згадує Дженніфер, яку найближчі люди називають Женею, - я одразу зрозуміла, що хочу допомогти Україні. Спочатку я планувала якимось чином допомагати українським біженцям у Німеччині, але через місцеву бюрократію було важко організувати логістичні процеси. Тому я вирішила, що буду допомагати безпосередньо в Україні.
У пошуках волонтерських організацій, я натрапила на
Viele Hände für die Hoffnung e.V. (“Багато рук задля надії”) – некомерційну асоціацію з регіонів Трір та Леннештадт, які займаються гуманітарною допомогою для України. За їхнім сприянням у червні 2023 року я вперше перетнула український кордон, під зав’язку заповнена великим комплектом медикаментів”.
Через учасників “Багато рук” Дженніфер дізналася про українську організацію “Добробат”. Каже, що після роботи з гуманітарною допомогою хотіла якомога швидше долучитися до реконструкції та відновлення.
Харків був першим містом, де працювала дівчина, після цього вона постійно перебувала у Києві і, як багато хто з іноземних громадян, зізнається у любові до нього. Також каже, що з усіх робіт, які їй доводилося виконувати, вона найбільше полюбляє ремонтувати дахи.
“Я люблю стояти на дахах, спостерігати звідти простір, це дає мені відчутті невагомості та свободи, - розповідає дівчина, - я допомагаю відновлювати зруйновані дахи, і кожен новий цвях, який я забиваю у панелі, робить дах більш стабільнішим, а надії людей ближчими до здійснення”
Дженніфер вважає, що волонтерів, які мали б працювати на пошкоджених чи зруйнованих об’єктах нашої країни, має бути значно більше, а ще важливо активніше доносити інформацію про відновлення в Україні за кордоном, щоб більше людей бачили, що здатна змінити команда згуртованих та мотивованих людей.
“Тепер у мене багато друзів у вашій країні, - каже Дженніфер, - вони прийняли мене як сім’ю, ніби я стала частиною їх. Тому ця війна для мене особливо жахлива: крім того, що гинуть найкращі представники вашої нації, я, на жаль, теж отримую звістки про загибель друзів та знайомих. Сприймати це неймовірно важко, і водночас – це причина, чому я тут. Людям потрібна сила та підтримка, тоді країна має шанс вижити”.
Під час нашого спілкування Дженніфер розповіла, що найближчим часом повертається до Німеччини, аби продовжити візу та залишатися в Україні на необмежений термін.
“Адже нам ще святкувати перемогу разом”, - додає вона.
Карл Ідермарк (Швеція): “Ми маємо консолідуватися та бути разом”
Карл Ідермарк
Швеція
Карлу 37 років, він працює у морському порту у рідному місті Мальме, а ще називає себе письменником-початківцем.
“Я був у жаху від російського вторгнення до України і хотів чимось допомогти, - розповідає він, - таким чином я став волонтером у транзитному центрі у Польщі, де працював декілька місяців. Пізніше у цій же місцевості займався ремонтом притулків для українських біженців”.
Про батальйон “Добробат” Карл дізнався від одного з польських волонтерів. Зізнається, що відшукати якусь інформацію спочатку було непросто, але допомогли волонтерські знайомства та тісна комунікація у цьому середовищі. Таким чином, у свій перший приїзд Карл опинився в Ірпені, Гостомелі, Гавронщині, Бородянці, Демидові. Здебільшого відновлювали житло та соціальні об’єкти, ремонтували дахи, пошкоджені уламками ракет.
“З того, що мені вдалося візуально оцінити, - розповідає Карл, - ще величезна кількість будинків чекають на ремонт. Такими темпами, як відбудова триває зараз, для цього знадобиться не один рік, тому конче необхідно значно більше робочих рук на об’єкти”.
“Я думаю, що в України є шанс вижити. У вас є хоробрість та сильний дух, також ви боретеся за своє краще майбутнє, - розмірковує чоловік, - ще я вважаю, що країни Західної Європи та США повинні консолідуватися і бути разом, а не сваритися через дрібниці. Якщо працювати злагоджено, то ми будемо сильніші за росію”.
Під час нашої розмови Карл розповів, що планує звільнитися з роботи, аби мати більше вільного часу і проводити його в Україні, зокрема приїжджати за першої необхідності.
Том Ді Нунціо (Франція): “Демократії світу мали би бути сильнішими”
Том Ді Нунціо
Франція
До війни Том зі своєю подругою мешкали у Лондоні, а коли вона отримала роботу у гуманітарній сфері (займалася питаннями розмінування), разом переїхали до Краматорська. Том – айтішник, тож мав можливість працювати дистанційно. З початком повномасштабної війни пара на декілька тижнів залишила країну, але через певний час повернулася до Києва, щоб допомагати українцям.
“Я шукав в інтернеті волонтерські групи, які діють на Київщині. Я практично не знаю української мови, і це дещо обмежувало мої прагнення, - розповідає Том, - але після цих пошуків натрапив на “Добробат”, який одразу мені сподобався. У мене був деякий досвід будівельних робіт і я відчував, що точно можу бути корисним на певних ділянках роботи та у стані набиратися досвіду у таких речах, як демонтаж та відновлення пошкоджених дахів у будинках”.
Том розповідає, як працював на півночі Київської області: у Бучі, Ірпені, Мощуні, Гостомелі, Бородянці. Здебільшого ремонтував дахи, також брав участь у розборах завалів та ремонті об’єктів інфраструктури. “Частіше був на дахах, ніж на землі”, - описує свій досвід Том.
“Я спустошений війною, яку росія веде проти України з 2014 року. Я сподівався, що у нинішню епоху світові демократії мали би бути сильнішими, і війна не була б можливою. Мене хвилює те, що багато людей у світі виправдовують агресорів, що може призвести до ще більших катастроф. Тим не менш, я з оптимізмом дивлюся в майбутнє України, люди тут дуже рішучі і готові боротися”.
.
.gif)
