Місто Охтирка розташоване всього за 40 кілометрів від російського кордону, на Сумщині. Починаючи з 24 лютого 2022 року упродовж місяця армія РФ намагалася оточити Охтирку. Російські війська обстрілювали регіон з усіх видів зброї, зокрема застосовуючи й авіацію. Місто потерпає від обстрілів і сьогодні.
Попри війну, Охтирка продовжує відновлюватися завдяки зусиллям місцевих. Ми поспілкувалися з учасником ГО "Центр розвитку вуличних культур" Павлом Ігнатченком, який разом з колегами взявся за відбудову приміщення місцевого центру культури та облаштування сучасного скейт-парку, організував фестиваль вуличних культур, а також розробив урбан-візію міста.
Павло Ігнатченко – корінний охтирчанин, він повернувся до рідного міста після навчання та з 2009-го постійно живе у місті. У 2015-му він почав ревіталізовувати колишній завод "Сільгоспмаш" та зробив там студію звукозапису: “Потихеньку завод обживався, приміщення почали викуповувати підприємці та здавати їх в оренду. На базі цієї студії ми почали робити івенти, різні вечірки”.
У 2019-му в іншій будівлі заводу почали будувати скейт-парк. За словами Павла, на це був запит серед місцевої молоді:
“Ми познайомилися з місцевою скейт-спільнотою. У цьому новому поколінні ми, мабуть, побачили себе. Запитали, чим можемо їм допомогти. Ну, і, зрозуміло, що хлопцям дуже хотілося скейт-контест. Ми їм в цьому допомогли. Це все організовували власними силами, долучили друзів та партнерів. І так все понеслось”.
У 2021-му Павло зареєстрував громадську організацію "Центр розвитку вуличних культур" (Street Cultures Okhtyrka). Того ж року команда організувала графіті-джем.
З початком вторгнення громадська організація переформатувала свою діяльність. Студія звукозапису стала цехом з пошиття підсумок для аптечок військовим. Павло не виїжджав з міста навіть в найгарячішу фазу. У перші дні вторгнення він не велосипеді розвозив місцевим гуманітарну допомогу.
Навесні 2022-го команда зробила малюнок коктейля Молотова у пляшці пива "Охтирське". Після великої кількості реакцій у соцмережах вирішили зробити мерч. З першого продажу таких футболок купили плитоноску та інше спорядження для військових.
Потім знайомі військові порадили виготовляти підсумки для аптечок: “Я пам'ятаю випадок, коли на початку до нас заходив чоловік з тероборони. Він щось шукав в кишенях і у нього почало все випадати: бинти, таблетки. Бо йому не було куди це складати. І з того якось все понеслося. Потім ми заручилися підтримкою благодійного фонду. Вони допомогли нам з медикаментами. Ми все це пакували у підсумки та відправляли військовим”.
Потім спільно з місцевими підприємцями організація почала виготовляти евакуаційні ноші. За словами Павла, ця діяльність продовжується й нині, просто в менших масштабах:
“Ми тільки вилізли з виру боргів. Поки намагаємось власними силами щось назбирати. Хоча б серед спільноти, щоб далі продовжувати цю діяльність”.
Наприкінці травня 2022-го Павло звернувся до організації Urban Reform, представниця якої раніше консультувала його щодо будівництва урбан-парку: “Я написав їм: “Давайте щось в Охтирці зробимо”. Десь через півроку вони прийшли з ідеєю. І так ми почали працювати над проєктом "Охтирка: Урбан-візія".
"Охтирка: Урбан-візія" – посібник просторового довгострокового розвитку міста, над яким працювала міждисциплінарна команда, куди увійшли урбаністи, соціологи, архітектори, дослідники, фахівці з планування міст. Проєкт розробляли в тісній співпраці з владою, бізнесом та містянами.
Цей посібник з 72 сторінок розкриває бачення просторового розвитку міста та концепцію його майбутнього розширення. Він включає стратегію позиціонування міста, визначає його пріоритетні напрямки, а також пропонує детальний план розвитку. Також він охоплює питання екології, публічних просторів, покращення мобільності, концепцію забудови, а ще містить опис перших пілотних проєктів. Павло наголошує:
“Не варто чекати, потрібно вже зараз вибудовувати спільне бачення майбутнього, аби після перемоги ми почали активно відновлюватися. Так місто знатиме, куди рухатись, і буде готовим до цього”.
За словами Павла, спершу до проєкту ніхто не ставився серйозно: ні вдала, ні самі ж місцеві: “Для більшості людей відновлення — це цегла, шифер, і такі якісь банальні речі. Нам вдалося зробити купу різних досліджень щодо переваг та недоліків міста. Ми неодноразово робили зустрічі з місцевими, аби донести, що від цього проєкту виграють всі, а не лиши активісти. Багато хто це усвідомив та активно долучався”.
“До прикладу, у нас є Центр культури та дозвілля, який будувався ще в радянські часи, і за таким же принципом функціонує. Він не є сучасним, і не може давати послуги, ні культури, ні дозвілля. І коли жителі не отримують якісь базові послуги, то, скоріш за все, вони поїдуть в інше місто. Що ми отримуємо? Вимирання міст”, — говорить Павло.
В Охтирці зберігся унікальний адміністративний поділ козацьких часів — поділ на сотні. Кожна сотня мала центр міського життя — церкву чи площу. За словами Павла, місцеві й досі ділять місто по сотням.
Під час формування візії міста, урбаністи запропонували зберегти історичний сотенний устрій, адаптувавши його до сучасних потреб. Вони радять створити нові міські субцентри за межами центральної частини міста, де будуть розміщені адміністративні та культурні установи.
Того ж літа після одного з фестивалів у Києві Павло почав замислюватися про те, що місту не вистачає івентів. Тоді найпріоритетнішим був скейт-парк. Тож почалося його відновлення, яке було на паузі через початок вторгнення.
“Бо завтра може і не бути”, — каже Павло. Влітку 2023-го у місті відбувся фестиваль вуличних культур "Кевін", який залучив диджеїв, спортсменів, художників графіті та спікерів зі Львова, Києва, Харкова й Сум. “Це був масштабний захід не лише для Охтирки, але і для області”, — наголошує активіст.
Павло неодноразово наголошує, що для нього Охтирка — найкраще місто у світі. Причин любити своє місто багато, зазначає він. Серед них свободолюбність та своя унікальність.
“Маленьке місто — не вирок. У нього є свій крутий вайб, і якщо його правильно подавати, то він нічим не гірший за київський, одеський чи львівський.
У нас свої особливості, яких немає у жодному місті. І це варто розвивати, щоб створювати привабливість міста”, — розповідає він.
Який же він охтирський вайб? Якщо дуже коротко, то легкий, і, мабуть, трошки лінивий, вважає Павло.
“Це козацьке місто, яке дуже вільне, це складно пояснити, але воно відчувається так. Раніше тут проходили великі торговельні шляхи. І ця торговельна жилка теж присутня. І потім до цього ще додалася промисловість. Маленьке місто — це прям кайф”, — розповідає громадський діяч.
На думку Павла, Охтирка має великий потенціал. І тут вже потрібні урбаністи, щоб допомогли їй “причесати” й додати те, чого не вистачає.
”Тобі хочеться вийти десь увечері, випити рафу на кокосову, сходити на якусь капсульну виставу чи вечірку або прогулятися біля річки. Мені здається, що наша візія має сприяти тому, щоб місто рухалося в цьому напрямку і почало розвиватися. Тут тепер інше питання, наскільки трикутник з влади, громади та бізнесу буде між собою добре співпрацювати”, — каже активіст.
Павло розповідає, що багато місцевих виїхало з Охтирки на початку вторгнення. Частина з них повернулася, зокрема молодь: “Це для мене мотивація, що варто щось робити. Іноді здається, що людей стало більше”.
Він наголошує, що виїжджати з міста не планує: “Охтирка — це моє місто, моя батьківщина, де б я не був. І коли почалось повномасштабне вторгнення, це відчуття дуже підсилилось. Я можу поїхати кудись на відпочинок з родиною, але виїжджати не планую. Мені завжди хочеться, щоб сюди приїжджали українці з різних міст і казали: “Вау, у нас такого немає”.
Зараз триває процес відновлення міського скейт-парку, до якого залучені не лише активісти, але і місцеві. Після завершення робіт планують офіційне відкриття у вигляді майстер-класів. Щодо подальших фестивалів Павлу відповісти складно. “Хотілося б, бо такі речі мають бути системними”, — наголошує він. За його словами, все залежить від фінансової підтримки партнерів: “Не знаю наскільки це можливо зараз”.
“Знаєте, що найбільше демотивує? Не тому, що в Києві чи Львові відпочивають, а тому, що насправді ми теж хочемо відпочивати. Звісно, бізнесу безпечніше в Києві робити фестивалі. Але це ж не тільки про Охтирку, це і про Суми, Харків, Чернігів. А чим ми відрізняємося? Ми так само хочемо, як одесити та кияни, мати бетонні скейт-парки. Хочемо ходити на концерти та мати вистави”, — додає Павло.
Ще одна причина, чому в Охтирці значно менше культурних подій, ніж в інших містах — відсутність концертного залу. Активіст наголошує, що місту також потрібен театр, і вірить, що в майбутньому він все ж таки буде.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі "Вікно Відновлення". Усе про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Фото: Цукр, Pavlo Pavlo, особистий архів Павла