Мартін Парр — співець метушіння

«Я створюю серйозні фотографії, замасковані під розважальні», — казав Мартін Парр про свої роботи. Любов до фотографії йому передав дідусь, видавець і фотограф-аматор. Парр згадував канікули у дідуся в графстві Суррей як місце, де все виглядало цікавішим, а відчуття спільноти було сильнішим. Ці мотиви — побутові деталі та скупчення людей — стали наскрізними для його знімків.

Яскраві, іронічні знімки Парра насамперед документували антропологію відпочинку в усьому світі. Кар’єру він почав із фотографування життя британців, а ключовою стала серія The Last Resort 1986 року, що зображала відпочинок робітничого класу Нью-Брайтона. Британія в його знімках була недосконалою, комічною, дещо незграбною — з пластиковими стаканчиками, контейнерами і підтяжками на сорочці. До підходу Парра ставилися критично: його звинувачували в тому, що він зверхньо розкриває непривабливі аспекти життя людей, які були менш привілейованими за нього.

Колеги та друзі описували Парра як теплу, ввічливу людину. Він здавався тихим і сором’язливим, але з камерою ставав невтомним спостерігачем, здатним підсвітити найдрібніші деталі повсякденності. Утім, його гумор ніколи не був злим: він спостерігав за людьми, помічаючи дотепність буденного життя, але завжди з ніжністю.

Парр був одним з першопрохідців кольору в документальній фотографії. У часи, коли загальновизнаним підходом була чорно-біла зйомка, він обрав яскраві, їдкі, перенасичені відтінки, що робили з буденної ситуації чудернацький постер. Об’єкти, які його цікавили, також виходили за межі високого канону: пластиковий посуд, дешеві сувеніри, футболки з кричущими принтами.

Парр мав здатність бачити драматургію там, де інші бачили метушіння. Він терпляче вивчав натовпи, черги, фестивалі, ринки, пляжі, очікуючи на момент, коли деталь чи жест створять сцену, що свідчить про життя не менше, ніж велика подія. Його творчість була способом досліджувати світ: він уважно відбирав те, що мало емоційне або історичне значення, навіть якщо це здавалося смішним або непомітним.

Великі події його не цікавили; він спостерігав химерність і красу місць, що об’єднують людей: пляж, базар, музичний фестиваль. У 2018 році він об’їздив чотири чемпіонати з тенісу і не зробив жодного кадру гри, зате зафіксував найрізноманітніші досвіди відвідувачів. Натовпи і поведінка людей у публічному просторі були для нього центром уваги.

Один із улюблених мотивів — черги. «Ми в Британії неперевершено виконуємо цю просту вправу. Британські черги охайні, виховані, і горе тому, хто надумає вдертися туди», — писав Парр у своєму блозі. Той самий мотив став центральним у найвідомішій для українців серії фотографа — документуванні відкриття першого McDonald’s у Радянському Союзі.

Менш відомі його світлини Криму перших років незалежності. Парр приїхав до Ялти в 1995 році, щоб споглядати за курортним хаосом молодої країни, яка одним оком зазирнула за «залізну завісу». Плетиво тіл у купальниках, барвисті атракціони, традиційна мавпа на пляжі — неофіційний, але не менш важливий фотопідручник з історії.

Кадри Парра одночасно екзотичні і буденні. Місцями метушлива, місцями безтурботна атмосфера зрівнює в його об’єктиві відвідувачів фестивалю в Гластонбері, ринку в Мумбаї чи відпочивальників у Ялті. Його спостереження не лише антропологічні, але й психологічні: він фіксував моменти, коли людина скидає звичні ролі і відкриває свій вразливий бік.

Попри це, за життєрадісними барвами часто проглядає критика споживацтва, а пізніше й сучасних медіа. Один із найвідоміших кадрів фотографа — «Мона Ліза» в Луврі, яку видно лише на екранах смартфонів відвідувачів музею. Цей знімок чудово підсумовує методи Парра: його цікавить не історичний шедевр, а те, як із ним взаємодіють випадкові люди.

Пристрасть Парра до матеріальної культури повсякденності та деталей не обмежилась фото. Він був завзятим колекціонером незвичних речей. Одна з найцікавіших його колекцій — сувеніри з Білкою, Стрілкою та іншими собаками-космонавтами. Обскурні статуетки, годинники, тарілки разом свідчать про епоху так, як це ніколи не зробить «офіційна» історія космічної гонки. Це, у свою чергу, відображає світогляд і творчий метод Парра — дивитися на історію через швидкоплинні деталі, фіксувати те, що залишається поза увагою «серйозних» хронікерів.

Зрештою, Парр стер кордони між цікавим/нецікавим, великим/маленьким, важливим/неважливим — він зафіксував в історії моменти, які мало хто вважав гідними збереження.