У новій рубриці ми плануємо досліджувати історію різних київських адрес, пов’язаних з культовими кафе та кав’ярнями міста. Ми хочемо дослідити, як виникали та згасали популярні заклади та створити "гастрономічну мапу пам’яті". Зрозуміти, як з часом розвивалася ресторанна культура та як працюють механізми ностальгії.
Починаємо з Хрещатика, 25: за цією адресою в 1954 році з’явився "будинок з зіркою", а в 1956 – кінотеатр "Дружба". Під сходами, що вели до кінотеатру, знаходилося кафе "Грот", яке увійшло в численні міські хроніки та залишилося у спогадах містян як "Мічиган": місце "тусовників и фарцовщиків".
Згодом в приміщення відкрили ресторан "Кобзар", однак на початку 2010-х він перестав працювати. Протягом декілька років містяни жваво обговорювали подальшу долю місця. Зокрема, неабиякого галасу наробила звістка про плани відкрити в приміщенні громадську вбиральню, однак від цієї ідеї відмовилися.
У 2018 році після тривалої паузи крізь сталі металеві двері пройшли перші гості, а біля фонтанів на Хрещатику знову з’явилися столики з парасольками: тут запрацював Mushlya Bar від компанії GastroFamily.
Згадуємо в деталях, як це було.
В офіційних виданнях часів СРСР кафе "Грот" описують як "одне з найпопулярніших місць на Хрещатику". В книзі "Ресторани і кафе Києва" про нього пишуть так:
"Приємно після прогулянки зайти в кам’яну печеру, де обладнаний бар, або посидіти під тентом та відкритому майданчику, з’їсти порцію морозива, випиту кухоль прохолодного напою".
В книзі "Міські прогулянки" дисидента Віктора Некрасова знаходимо такий опис Хрещатика 80-их:
"Сучасний вечірній Хрещатик зовсім інший. І публіка інша. Здебільшого – молодь. Бородата, вусами, з довгим волоссям (чому Герцену можна, а мені ні?), в джинсах, гольфах, з медальйончиками та хрестами на шиї….
…Кафе, бари, бульйонні, пельменні (влітку в них продають морозиво) забиті по вінця…
… Кафе "Ліверпуль" – місце для зустрічі друзі, осіннє, зимове. А влітку – "Морозиво" у входу до Пасажу, "Мічиган" (вин же "Грот") та бульйонна біля входу в метро. Публіка в усіх трьох переважно одна й та сама, переважно студенти, художники, актори, ще хтось з тих, хто пише. Чашок з бульйоном і так званих "Креманок" (так їх називають офіціантки) для морозива небагато, більше гранчаків. Більшість відвідував одне одного знають. Сидять компаніями".
В кафе "Грот" знімали кліп співачки Русі "Зоряний корсар".
А в спогадах містян, які були в "Гроті" в 70-і – 90-і, він залишився богемним місцем для побачень.
Ігор Чічкан, медіа консультант:
“Кафе "Грот" на Хрещатику ще з часів мого дитинства 70-тих років, коли з мамою я бував на літніх канікулах у київської рідні, асоціювалось з гастрономом. Бо завжди йшли туди після закупів саме у Центральному гастрономі. У нас з мамою завжди залишалося ще години півтори вільного часу, і тому ми переходили на інший бік Хрещатику, аби зʼїсти морозива та випити лимонаду. Фактично то у мене з мамою був певний ритуал "останнього дня у Києві" перед закінченням канікул.
На самому початку 90-х вже з приятелями я іноді присідав за знайомі столики, аби спробувати щось типу того самого морозива, а насправді випити сякого-такого алкоголю, придбаного все у тому ж Центральному гастрономі.
Старі звички на дорослий лад.
Після випивки іноді йшли подивитись якийсь фільм: кінотеатр "Дружба" працював фактично двома поверхами вище.
Втім, десь у 1992-93 роках алкоголь стали продавати безпосередньо у самому "Гроті", і це остаточно перетворило заклад на генделик "без претензій", а не центрове місце, яким кафе сприймалось з часів дитинства”.
Пані Олена, гідеса:
“В мої студентські роки "Грот" – це побачення. Вишукане побачення.
Припустимо, вас запросили в кіно. І ви не знаєте, чи це дружня пропозиція, чи романтична. Ви удаєте, що замислюєтеся, в розмові виникає пауза, і тут звучить: "Підемо в Дружбу".
Серце пришвидшується, але ви утримуєте незворушний вигляд обличчя. Втім, в цей момент цілком доречно трохи посміхнутись. І тільки коли ви чуєте: "Зайдемо перед сеансом у "Грот", ви точно знаєте, що це саме побачення, сто відсотків!
"Грот" – це найсвіжіший Празький торт і найсмачніша кава.
"Грот" – це неповторна атмосфера шику та забороненого життя: на курсі розповідали, що в Гроті можна було купити справжні американські джинси. Але треба знати людей.
"Грот" – це поети та художники, які голосно обговорюють такі цікаві речі, та скидаються "по рябчику", щоби купити в Гастрономі "тьотю Асю", або "тьотю Песю".
"Грот" – це трошки пригода. Сеанс в "Дружбі", якому передує кава у "Гроті" – це палітра емоцій і незабутніх вражень".
У "Гроті" був лише раз, у 1987-ому. Зайшли "перекусити". На той час він виглядав пересічним "генделиком" (хоч і терміну такого тоді не було). А от "Сонячний грот" справив на мене набагато яскравіше враження.
До речі, це справді важливе зауваження: "Грот" та "Сонячний грот" – це різні заклади, обидва цікаві по-своєму. І про "Сонячний грот" (колишню "Троянду Закарпаття") ми також обов’язково напишемо.
В цілому спогади людей схожі: розквіт "Гроту" припав саме на 70-ті та 80-ті роки. Фотохудожниця Міна Сорвіно згадує що провела там значну частину своєї юності (заклад в її компанії називали саме "Мічиганом"), Ярослав та Світлана Семенці розповідають, що там подавали модні коктейлі з вершками у високих келихах. Всі згадають дещо богемну атмосферу й оце відчуття "свого місця", "передчуття пригоди" тощо”.
Згодом на місці кафе "Грот" відкрили ресторан української кухні "Кобзар". Відомостей про нього залишилося небагато, але архіви інтернету все ще зберігають фото з надзвичайно яскравою ілюмінацією фасаду та різні рекламні тексти.
Зокрема, на одному з сайтів заклад описують так: "Ресторан Кобзар знаходиться на головній вулиці міста Києва. Не дивно, що у ресторані домінує українська кухня. Заклад не лише туристам, які бажають скуштувати споконвічно українські страви, а й тим, хто працює в центрі Києва. Сніданки та бізнес-ланчі за приємними цінами дивують киян".
Серед страв, які в різний час пропонували у закладі: деруни "по-старольвівськи" та язик "по-овідіопольськи".
Декор відповідає тогочасному баченню "етнічних закладів": доріжки, рушники, глечики, штучні квіти та купа інших деталей в стилі "ідилічне українське село".
Серед спеціальних пропозицій закладу: бізнес-ланчі, бенкети та доставка центром міста.
Спогадів про "Кобзар" порівняно з "Гротом" суттєво менше, хоча декілька людей, зокрема, літературознавиця Ганна Улюра, згадала, як їла там морозиво "з печивом, цукром, блискітками".
Згодом ресторан зачинився, а приміщення чекало на нового орендаря декілька років.
Восени 2018 року після паузи на місці кафе "Грот" та ресторану "Кобзар" відкрили Mushlya Bar. За декілька місяців до цього GastroFamily буквально в сусідньому будинку (Хрещатик, 23а) відкрили "Білий Налив", навколо якого збиралися просто шалені черги за сидром, наливками, устрицями та хот-догами.
Mushlya Bar працює в дуже схожій бізнес-моделі, тільки з дещо ширшим меню. Зіркою майже відразу стали казанки мідій, які в момент відкриття коштували 39 гривень. Ще за такі ж гроші можна було купити бургер Surf&Turf з м’ясом і креветками (це були чорноморські рачки, які смажили в панцирах), сендвіч зі скумбрією гриль, сендвіч з оселедцем, картопляні діпи з сирним соусом, морські равлики-булоти, білоногі креветки або одну аргентинську креветку на грилі. Келих вина або вермуту коштував також 39 гривень.
Mushlya Bar стійко пережив пандемію та початок повномасштабного вторгнення. Заклад працює з тією ж концепцію, хоча, звісно, з іншими цінами (проте все ще доволі доступними) та трохи оновленим меню.
Устриці в 2024 році коштують від 64 гривень, порція булотів – 149 гривень, казанок мідій з багетом – 199 гривень. З’явилося багато нових страв: севіче, хумус з креветками, боули та поке, том ям з креветками та мідіями, фрітто місто та все таке інше. Крім того, з’явилися ціла лінійка коктейлів: від "Бананового пунша" до "Смарагдового сауера".
Фото з архіву Миколи Козловського/amnesia, placevisor.com.