На стримінговій платформі Peacock відбулася прем'єра псевдодокументального шоу “Газета”. Серіал уже продовжили на другий сезон: стримінг вірить, що спіноф культового “Офісу” покращить його хитке становище на ринку. Чи вірить у це кінокритик Станіслав Тарасенко — у рецензії на БЖ.
Феномен американського “Офісу” можна аналізувати нескінченно. Здавалося б, комічні будні працівників паперової компанії Dunder Mifflin навряд зацікавлять широку аудиторію. Контрінтуїтивно, але любов до “Офісу” не вщухає вже більше десятиліття.
Прийоми мок'юментарі, що дозволяли глядачам ще більше, ніж у звичайних студійних ситкомах, занурюватись у дію; зворушливий сюжет про “маленьких людей”, що тонко балансував між потішним фарсом і емоційною драмою; каст харизматичних і різнохарактерних персонажів; оригінальний гумор і якісна сатира; глибокий психологізм, що підштовхував глядачів замислюватися про складність людських стосунків і природу конфліктів. Усе це зробило “Офіс” унікальним проєктом, який ставлять в один ряд із “Друзями” та “Теорією великого вибуху”.
“Газета” починається з того ж самого місця, де закінчувався “Офіс”. Знімальна група, яка багато років фільмувала життя ексцентричних співробітників Dunder Mifflin, згортає вудочки, пакує знімальну апаратуру та перебирається на Середній Захід у пошуках нових сюжетів.
Тепер у фокусі їхньої уваги — провінційна газета Toledo Truth-Teller у штаті Огайо, яка (точно як і Dunder Mifflin) переживає далеко не найкращі часи. У газету наймається новий головний редактор Нед Семпсон (Донал Глісон) — ідеалістичний простак, який живе високими стандартами журналістики, але вимушений працювати з людьми, які не писали нічого серйозніше за твіт. Буквально за один день він перевертає Toledo Truth-Teller з ніг на голову, оголошуючи радикальний перезапуск газети з журналістськими статтями, гучними розслідуваннями і кросвордом на останній сторінці.
“Газета” побудована за лекалами “Офісу” — і це, мабуть, є головною визначальною характеристикою ситкому. Відсутність оригінальності та шаблонність “Газети”, що йде слід у слід за “Офісом”, пояснюється неприхованим бажанням її творців повторити успіх культового серіалу. Криза ідей, що спіткала Голлівуд, виражається саме у цій формулі: “Взяти щось, що глядач вже полюбив, і спробувати продати це ще раз”.
За новими персонажами “Газети” не важко розгледіти їхні “офісні” аналоги. Наприклад, замість зворушливого і напівбожевільного Майкла Скотта (Стів Карелл) з “Офісу”, який страждав від непомірно вразливого серця, у “Газеті” постає редакторка Есмеральда (Сабріна Імпаччіаторе). Вона, як і Скотт, одержима визнанням і похвалою співробітників, страждає від самотності і легко піддається обману. Чи так: ключова любовна лінія “Офісу” розгорталася між Джимом (Джон Кразінські) і Пем (Дженна Фішер) — у “Газеті” один в одного закохуються їхні копії: Нед та його підлегла Мейр (Челсі Фрай).
Шоуранер Грег Деніелс намагається підсадити глядачів на ті ж “гачки”. Проте проблема полягає в тому, що одних лише “гачків” недостатньо. Так, ми знову занурюємось у вир відносин неврівноважених героїв, що нагадують дисфункціональну родину. Так, ми знову сподіваємося на перший поцілунок найбільш адекватних персонажів серіалу — Неда і Мейр. Так, ми знову переживаємо ніяковість майже через кожне випадкове слово або жест героїв — таким же самим був і головний емоційний прийом “Офісу”. Все це в “Газеті” й справді є.
Однак змістовно “Газета” порожня і позбавлена життя. Навіть персонаж Оскара Мартінеза (Оскар Нуньєз), бухгалтер, що перекочував у спіноф з “Офісу” і таким чином зв'язав обидва серіали між собою, позбавлений будь-якого шарму. У фінальному епізоді він виймає свій головний козир, цитуючи Майкла Скотта — проте це справляє швидше гнітюче, ніж ностальгічне враження. Якщо сценаристи підсвідомо й керувалися якимись методами, то механістичним наслідуванням “Офісу”.
Нарешті, “Газета” просто несмішна. Двоє журналістів, обдурені підлітками, думають, що довідалися про новий молодіжний тренд прикидатися собаками, а тому й самі починають по-собачому гавкати і задирати ноги — ну хіба може подібне зрівнятися з найкращими комедійними сценами “Офісу”, на кшталт паркуру Майкла Скотта чи перевірки офісу на пожежну безпеку Двайтом Шрутом?
Можливо, проблема “Газети” в тому, коли вона вийшла на екрани. Вона з'явилася в епоху кризи ідей, коли серіало- та кінобудівництво більше налаштовані фабрикувати ребути і ремейки, аніж оригінальні проєкти. “Газета” й справді повністю відповідає своєму “опенінгу”, в якому вісник Toledo Truth-Teller використовують як завгодно, але не за призначенням: загортають у нього рибу або ж грають на ньому в карти. Користі від такої “Газети” небагато.
Кадри: IMDb