Нещодавно в самому центрі Києва відкрився незвичайний магазин вживаних речей. Розташувався він у справжньому гаражі в одному з двориків на Володимирській.
Власник Farça - Андрій Пелюховський, також є власником кав'ярні «Розумна кава», що знаходиться неподалік. Для своєї затії Андрій придумав цілу легенду - барахлом він торгує в образі Анатоля Леже, сина якогось французького дипломата, що знає толк в речах.
Ми поговорили з Андрієм про концепцію магазину, історії речей, а також про модний тренд повторного використання ресурсів.
Відкрити постійно діючу гаражну барахолку Андрій вирішив, усвідомивши, скільки непотрібних речей у нього накопичилося. Спортивний інвентар, посуд, побутова техніка, непотрібні дрібнички - все це роками пилилось в шафах і не використовувалося.
Друзі підтримали прагнення Андрія, виявилося, вони також страждали від скупчення мотлоху. Одного разу хлопець побачив оголошення про здачу гаража недалеко від «Розумної кави» на Володимирській. Мінімально привів його в порядок, скрутив стелажі, приніс туди потенційно корисні комусь речі. Також своє добро почали приносити друзі:
«Зараз reuse, recycling, розумне використання ресурсів стає трендом в суспільстві. Також у багатьох є бажання придбати корисні речі за демократичною ціною. Наскільки я знаю, перманентного garage sale в Києві немає. Є дивні комісіонки, магазини, де зустрічаються вживані речі, барахолки, на яких можна просто заблукати - там часто непридатні речі змішані з нормальними. Думаю, мій формат буде ідеальний».
Торгувати Андрій вирішив від імені вигаданого персонажа - сина французького дипломата Анатоля Леже. Для більшої переконливості Андрій щораз старанно наклеює вуса і намагається говорити з французьким акцентом. Магазин назвав також на французький манер - Farça.
«Фарца - слово з цікавою історією. Є теорія, що воно пішло від виразу for sale, але я не дуже вірю в цю версію. Фарцовщики завжди були потрібні у важкі часи, коли були проблеми з речами. Зараз, навпаки, речей багато, але є проблема купити те, що потрібно не дуже дорого і не так грубо використовувати кінцеві ресурси. Тому можна вважати, що я нео-фарцовщик», - говорить Андрій.
У магазина-гаража немає вивіски, працює він тільки по вихідним - Андрій хоче самостійно продавати речі, але, в той же час, щоб це заняття не перетворювалося на рутину, а приносило задоволення:
«Мій принцип - продавати речі нормальної якості - свої і своїх друзів. Тут немає цінників, люди пропонують свої ціни на речі, а я або погоджуюся, або торгуюся. Хто завгодно може принести сюди щось своє, але не факт, що я прийму . Керуюся тим, що людям потрібно, а також адекватністю ціни. Наприклад, якщо мені залишать камеру за 600 доларів, я її не візьму, бо таку дорогу річ навряд чи куплять ».
Чіткого принципу, за яким Андрій формує колекцію речей, немає. Тут можна знайти як стопку радянських газет або платівок, так і робочу відеокамеру або штатив від фотоапарата:
«Спочатку принцип був простий - приносив те, що сюди поміститься, речі, які можуть комусь стати в нагоді і які оцінюються адекватними сумами. Я не хочу перетворювати це місце в секонд-хенд. Мій принцип - не захаращувати гараж непотрібними речами, а, навпаки , створити постійний кругообіг корисних предметів».
Про речі
«Речі - це страшно. Вони приходять в життя якось непомітно, але стають частиною твого життя, завдяки ним ти стаєш неповоротким. Я часто переїжджав з місця на місце і добре на собі це відчув. Зараз хочу мати мінімум речей. Мені здається , серед молоді існує тренд - бути без нічого, багато подорожувати, що не обростати речами. В Америці, наприклад, є автомобільні пули - коли люди купують одну машину на цілий будинок і створюють графік, хто коли нею може користуватися», - говорить Андрій.
Паралельно він показує колекцію речей, від яких вирішив позбутися і які тепер можна знайти на полицях його магазину:
«Радянську куртку мені купила мама на виріст в 1991 році. Зараз вона мені здається дуже хіпстерською. Є трохи книг. З часом хочеться зробити якийсь певний репертуар, щоб тут не було видань на кшталт »Гімнастика" 1981 року.
Ще я продаю камеру, на яку зняв своє перше хоум-порно. Є й VHS-камера з касетою, вона навіть працює. У мене була мрія зняти на неї авангардне кіно. Ще одну камеру я купив через ebay, вона прийшла до мене з Америки з відзнятою, але непроявленою плівкою. У мене було очікування, що на ній - якесь мракобісся, розчленування, але виявилося все дуже банально. Там були якісь кадри ні про що - людина просто тестувала камеру".
Також на полицях Farça можна знайти відомий томатний суп Кемпбелл в жерстяній банці дизайну Енді Уорхола: «Я купив його в нью-йоркському супермаркеті, коли вчився в кіноакадемії. Цей суп продається досі - існує серія в оригінальній банці Енді Уорхола. Я не хотів його їсти, він був просто предметом декору».
Крім одягу та побутових предметів, на барахолці можна знайти абсолютно різний спортивний інвентар - ковзани, тенісну ракетку, шахову дошку і годинник, стійки для відтискання, м'ячики для пінг-понгу. Андрій зізнається, що іноді їм опановує бажання займатися спортом, але все це швидко закінчується:
«На ковзанах у підсумку катався рази три і зрозумів, що цей спорт - не для мене. З тенісною ракеткою відбулося те ж, що і з ковзанами. Та ж історія - з годинником для шахів, стійками для відтискання, пінг-понгом».
Склад пробірок і інших речей з хімнабору пов'язаний з університетським минулим Андрія: «Я закінчив хіміко-технологічний факультет КПІ і мав грішок збирати сувеніри з лабораторії».
З раритетів - старий синтезатор Casio, який Андрію подарував директор групи Hardkiss.
До кінця незрозуміло, як буде існувати гаражна барахолка в майбутньому, але Андрій обіцяє, що буде весело:
«Я хочу робити щось на зразок телемагазину - відеоролики, де Анатоль Леже буде розповідати про нові надходження товару. Пам'ятаєте, такі раніше часто показували по телевізору? Там ще була рухомий рядок, і тому, хто додзвониться прямо зараз, обіцяють подарунок. Хочу, щоб це було смішно, яскраво, театрально».
Фото: Юлій Кудланик
