Усе, що я знав про Аляску, я знав завдяки Джеку Лондону. Герой його оповідання пробирається крізь товщу снігу, намагаючись запобігти неможливому — не дати промокнути чоботам. Якщо промокнуть, він не жилець.
Лондон описував природу так, що її неможливо не боятися. Його Аляска була доісторичним місцем: просторим, диким, байдужим до людини. Коли я летів до 49-го штату Америки, то гадав, що його Аляски більше не існує, але помилився — гірські та лісисті простори зрідка спалахували вогнями міст, однак територія залишалася переважно незаселеною.
Аеропорт міста Анкоридж менший за київські «Жуляни», хоча його називають одним із чотирьох «повітряних перехресть світу» — разом із Мемфісом, Гонконгом і Шанхаєм. Людей до Аляски прилітає не те щоб дуже багато, зате тут постійно дозаправляються літаки й розвантажують вантажі.
Аляска не завжди виявляється тим, чим здається. Грізні на вигляд чорні ведмеді цілком доброзичливі. Милі здалеку лосі небезпечніші за ведмедів. Тільки гризлі залишається таким, яким його уявляють: побачивши його, ви навряд чи розповісте про це друзям. Здається, що мешканці півночі стримані й не схильні усміхатися, але це упередження відразу розвіює працівник аеропорту, який перевіряє паспорти. Він посміхається і каже: «Уперше тут? Молодець, що приїхав». Мабуть, туристів у місті небагато.
Побачивши гризлі, ви навряд чи розповісте про це друзям
Я прилітаю в Анкоридж — найнаселеніше місто, куди перемістилося майже 40% штату, — в середині літа. Згідно з місцевим фольклором, коли розквітне квітка, яку місцеві називають вогняним бур’яном (fireweed, або кипрій), через шість тижнів обов’язково випаде сніг. До цього ще далеко, хоча тут, на півдні штату, навіть улітку не обійтися без светра. Мій багаж гублять разом з упакованим в нього одягом і пляшкою оливкової олії. Мої знайомі в місті збирають мені гардероб по частинах: хтось позичає футболку, хтось штани.
Широкі вулиці, низькі будівлі — та сама одноповерхова Америка. У багатьох менших містах Аляски відкривають один-два магазини на рік, але Анкоридж не такий — тут багато забігайлівок, готелів, трапляються мініхмарочоси офісних будівель. Анкориджці пишаються місцевим колоритом: заклади тут називаються «Китова таверна» і «49-й штат».
Місто стоїть на трьох китах: нафта, риба, пивоварні. Першу знайшли в затоці Прудо-Бей п’ятдесят років тому, другу — видобувають споконвіку, а треті — заполонили вулиці. Кожні двісті метрів можна натрапити на пивоварню. В одному районі їх концентрація така велика, що його прозвали Beer-мудським трикутником: серед розмаїття пива можна загубитися.
Місто стоїть на трьох китах: нафта, риба, пивоварні
Здається, за всі три дні у місті я не бачив жодного автобуса. Місцеві зазвичай добираються на авто, але й на ньому далеко не заїдеш — простори за межами міста не завжди прохідні, тому тут частіше користуються літаками. Для них в Анкориджі виділяють цілі авіаперони, де стоять, здається, сотні маленьких літаків-амфібій. Саме на такому я планую піднятися, щоби ще раз побачити місто та, насамперед, навколишню широчінь дикої природи.
Заснути на Алясці — окрема проблема. Крім джетлагу заважають білі ночі. Перша година дня тут мало чим відрізняється від першої ночі. Трохи виспавшись, вирушаю на риболовлю із шефами з дев’яти країн, котрі, як і я, приїхали до Анкориджа вчитися ловити, обробляти й готувати рибу. Ми сідаємо в катер і відпливаємо вздовж берега. Місцеві знають водойми, як приспів улюбленої пісні: чоловік за штурвалом попереджає, що є місця, де риболовля призведе до сумних наслідків, і таких місць більшість. До річки можна й не дійти: пляжі тут укриті пухким мулом, у якому можна застрягнути.
Біля узбережжя Анкориджа водяться білуги, фінвали, малі смугастики, горбаті й сірі кити і навіть косатки. Щовесни корінне населення влаштовує Налукатак — сезон полювання на китів. Китобої ціляться тварині в голову, щоб влучити гарпуном із прикріпленим вибуховим снарядом. Тут так не роблять: більшість китів живуть північніше, промисел Анкориджа — лосось і палтус. Риби тут виловлюють і споживають так багато, що здається, ніби серед місцевих є негласний звичай: удома їдять здобич, у ресторанах і кафе — м’ясо; містяни так втомилися від лосося, що не можуть бачити його серед позицій меню.
Риболовля в тутешніх водах нагадує сюжет морського роману: ти знаєш, що риба напевно сильніша за тебе. Як радять місцеві, її треба брати виснаженням і хитрістю. Через гори вдалині та спокійний гомін річки, посеред якої я стою в комбінезоні й високих чоботях, важко стежити за вудкою. Саме це зі мною і трапляється, коли її різко веде вбік і лосось зривається. Старожили кажуть, що рибі не можна дати зірватися, а після цього потрібно дати їй видихнути, час від часу дозволяти їй тягнути з боку в бік, поки вона не здасться. Хтось із нашої команди виловлює королівського лосося. Але обробити його не вийде. М’язи риби тверднуть: кілька днів не вийде відокремити луску, а м’ясо щільно прилягає до кісток.
Риболовля в тутешніх водах нагадує сюжет морського роману: ти знаєш, що риба напевно сильніша за тебе.
Нас десятеро. Шефи з Німеччини, Англії, Іспанії, Латвії, Японії, Китаю, Індонезії, Колумбії та Перу. Здебільшого кухарі — люди з великим его. Якщо зібрати всіх разом, найкращим результатом буде бійка. Аляска діє терапевтично: ми напрочуд швидко здружуємося, незважаючи на мовний бар’єр. Коли приїздимо до заміського комплексу, щоби почати працювати з рибою, місцева управителька каже: «Як чудово споглядати старих друзів, які давно не бачилися». Хоч ми знайомі лише добу.
Я відлітаю з аеропорту, здобувши набагато більше, ніж утратив. Загублений (але пізніше знайдений) багаж із оливковою олією замінили дев’ять нових друзів з усіх куточків планети; місцеві, закарбувалися в пам’яті, бо вітаються з тобою на вулиці при першій зустрічі; рибалки, які ось уже тисячі років успадковують ремесло предків; і прочитане в дитячі роки оповідання Джека Лондона, що ожило переді мною. Аляска виявилася не зовсім такою, якою я її собі нафантазував, і водночас саме такою, якою малював в уяві. Це ідеальна, канонічна північ. Мій літак вилітає, піднявшись до «повітряного перехрестя світу». Анкоридж дрібно блимає вогнями посеред величезної, неприборканої людиною землі.