Парадний портрет супу: як Енді Воргол зробив з банки Campbell’s ікону
Мабуть, кожен бачив банку супу Campbell’s. Тільки якщо американці — на своєму столі, решта світу — як картину, створену Енді Ворголом. Разом із «Власним імпортом Сільпо», що привіз цю попзірку від консервації та мистецтва на полиці супермаркетів, розбираємося в наболілому питанні: як суп став одним з найвпізнаваніших творів мистецтва.
Ранні 60-ті, американське суспільство переживає економічний підйом. Полиці супермаркетів щільно забиті різнокольоровими продуктами — культура споживання вже настоюється. Воргол малює свою першу банку супу Campbell’s. Зараз нам це здається досить симптоматичним, але тогочасна публіка не була до такого готова. І ось чому.
Натюрморт нової епохи
Картини з банкою з червоно-білою етикеткою — це справжня революція проти багатовікової традиції натюрморту. Більше не потрібно оспівувати чуттєві кошики фруктів Караваджо, сяючу мідь і оксамитові персики Шардена. Навіть динамічні композиції яблук Сезанна більше не мають сенсу. Бо «Ось такі продукти впізнаваних брендів і є реальністю», — ніби говорить нам Воргол.
Він прощається з пишними застіллями голландського живопису XVII століття та інтелектуальними спокусами кубістичних столів. Тепер є лише звичайна банка супу, що ізольовано існує в просторі білого тла. Це більше не натюрморт. Це — портрет.
Чому суп?
Воргол звертався до незліченної кількості образів попкультури: від Coca-Cola до Мерилін Монро. Його цікавили моментальна впізнаваність і домінування в інформаційному та візуальному просторах.
На запитання, чому саме Campbell’s, художник відповідав: «Я люблю суп. Я їв суп щодня протягом 20 років». Утім, жодної сентиментальності в його творіннях немає — всі вони демонстративно нейтральні. Буденність та масовість — першочергові для Воргола.
Суп Campbell’s став символом стандартизації, стабільності, впізнаваності. Однаковий у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та маленькому містечку, він спонукав художника побачити у цьому нову естетичну стратегію — красу повторюваності.
Ctrl C + Ctrl V
Серійність була для Воргола не просто формальним прийомом, а принципом мислення. У 1962 році він виставив 32 майже однакових полотна із банками супу — саме стільки різновидів смаків тоді виробляла компанія Campbell’s. Полотна були розташовані в один ряд, як товари на полиці супермаркету. Жодної ієрархії, жодного центрального образу.
Повторення знімає з образу емоційне напруження. Погляд більше не шукає унікальності. Те, що в класичному живописі могло би вважатися недоліком — тираж, однаковість, відсутність авторського жесту, — у Воргола стає принциповою позицією.
Згодом масштаб тиражування зростає: 100, потім 200 банок. Образ перетворюється на сітку, майже на орнамент. Банка супу втрачає предметність і стає модулем, що механічно повторюється. Картина починає функціонувати як фабрика, яка відтворює продукт знову і знову.
Серійність тут — не про вбогість фантазії, а про радикальну відмову від романтичного міфу про художника–генія. Воргол приймає механіку масового виробництва й перетворює її на художній жест.
Він повертається до теми супу багато років поспіль. Експериментує з кольорами та матеріалами, робить шовкодрук і трафарети, щоб ще більше підкреслити серійність образу. Так ця банка супу починає асоціюватися виключно з Ворголом.
Повернення до супермаркету
Мистецьке втручання назавжди змінило сприйняття продукції Campbell’s, зробивши з неї символ та художнє висловлювання. Утім, на смакові якості це навряд чи вплинуло. Воргол перетворив банку на мистецтво, а ринок повернув її назад на полиці супермаркетів. Де її зараз і можна знайти. Наприклад, у «Сільпо».
Партнер проєкту
«Власний імпорт Сільпо» не лише привозить на полиці супермаркетів італійські, японські чи американські продукти — він відкриває традиції та історію, звертає увагу на виробництва, що працюють із цим ремеслом уже кілька поколінь. Сьогодні це понад 8 000 товарів із більш ніж 60 країн світу. Команда напряму співпрацює з виробниками — від сімейних підприємств із багаторічним досвідом до локальних брендів, які складно знайти за межами їхніх країн.
