Девід Гокні — поціновувач басейнів

Під час Другої світової рідне місто Гокні, Бредфорд, піддавалося бомбардуванням щонайменше 100 разів. У серпні 1940 року, коли Гокні було три, бомба впала на його вулицю. У цю мить він ховався під сходами з шістьма членами сімʼї та сусідкою. Влучило в приміщення заготівельника деревини, але в усіх будинках навколо вибило вікна і знесло дахи.

Будинок Гокні вцілів. Мати сімейства приписала це диво Божій допомозі. Лора Гокні була скромною, віруючою методисткою і завжди брала Біблію в укриття. Її чоловік Кеннет був повною протилежністю: ексцентрик, що заробляв на життя ремонтом дитячих колясок, він відмовився від військової служби з ідейних міркувань і писав особисті листи світовим лідерам. Багато в чому Гокні-молодший пішов за батьком: він відмовився від служби в мирний час через моральні погляди та обрав альтернативну роботу в госпіталі — це антивоєнне бачення стане важливою темою кількох його робіт.

Проблема перспективи

У 1964 році Гокні переїхав до Лос-Анджелеса — мабуть, це найвідоміший факт його біографії. Усі його найвідоміші роботи створені під впливом естетики Каліфорнії з її залитими сонцем віллами та блакитними басейнами. Через атмосферу американського дозвілля та особливо через «наївну» кольорову гаму Гокні зазвичай повʼязують з поп-артом. Втім, не так часто говорять про його глибокий звʼязок із кубізмом.

Пабло Пікассо був однією з найвпливовіших фігур у мистецькому житті Гокні. Коли той помер у 1973 році, англієць створив серію гравюр, де уявив себе оголеним натурником Пікассо. У кубізмі Гокні приваблювала спроба схопити кілька точок зору на одному полотні. Якщо це не так кидається в очі в живописі Гокні, то помітно за його ж фотографіями. Він постійно боровся з єдиною перспективою, яку схоплював обʼєктив, і почав колажувати десятки, а інколи й сотні знімків одного обʼєкта з різних точок зору. Спочатку це відбувалося через склейку полароїдів, пізніше — за допомогою Photoshop. Для створення однієї фото- чи відеороботи Гокні міг використовувати до 18 камер одночасно.

Множинність перспектив була для Гокні питанням не лише естетичним, а й політичним. Він стверджував, що деякі речі неможливо зафіксувати на фото. У 2003 році, під час війни США з Іраком, Гокні створив омаж на «Різню в Кореї» Пікассо, додавши до композиції людину з фотоапаратом. Він пояснював: «Через те, що фотограф мав бути на боці військових, ви ніколи не побачите такої фотографії [яка б відрізнялася від перспективи військових]».

Девід Гокні, технооптиміст

Гокні завжди був відкритим до технологій. У свій час він використовував ксерокопії, щоб накладати різні шари зображення одне на одного. Розсилав малюнки факсом. Малював на iPad. Майже всі його роботи останніх років створені у програмі Brushes, навіть вітраж у Вестмінстерському абатстві, присвячений правлінню Єлизавети ІІ.

Гокні не лише користувався технологіями в мистецтві, а й досліджував їх. Усе почалося з того, що він помітив схожість між картинами класичного живописця Жана-Огюста-Домініка Енгра і поп-артом Енді Воргола. Останній, як відомо, писав свої роботи за допомогою проєктора. Гокні помітив, що старі майстри зображували речі так, як їх може бачити лише камера. Наприклад, часом розмивали предмети на задньому плані. Те, що в епоху Ренесансу митці стали занадто майстерними порівняно з попередниками, здавалося йому підозрілим.

Гокні припустив, що старі майстри могли користуватися проєкціями через камеру-обскуру або системи лінз і дзеркал. Це могло б пояснити, чому в них часом виходили дивні пропорції та не сходилася перспектива. Таких помилок легко припуститися, якщо малюєш різні предмети з окремих проєкцій, а потім поєднуєш їх на одному полотні. Навіть тут Гокні не обійшовся без улюблених множинних точок зору.

Художника підтримав фізик Чарльз Фалко, і разом вони розробили наукове підґрунтя для припущень художника, тепер відоме як «теза Гокні — Фалко». Про її вплив вийшли кілька наукових публікацій, книга «Таємне знання: перевідкриття втрачених технік старих майстрів» і однойменний документальний фільм BBC.

Останні роки життя Гокні провів у кріслі колісному під постійним медичним наглядом. Попри це, він ніколи не припиняв роботи. Коли минулого року відкрилася його величезна ретроспектива у фундації Louis Vuitton, ніхто не сподівався на присутність художника. Втім, він сів в авто, захопив за компанію лікаря й улюблену таксу і приїхав до Парижа. Коли його спитали, що він планує робити опісля, Гокні лаконічно відповів: «Продовжу займатися живописом».