До жовтої блузи пасує булочка, до синьої — виноград, а до нудної вулиці — червона машина. Фотографка Келсі Макклеллан обожнює кольори і знає, що звичайні речі ще можуть нас здивувати.
— Я виросла в Колумбусі, штат Огайо. Пам’ятаю, коли мені було 14 років, тато подарував мені свій старий плівковий фотоапарат Olympus OM-1. Так почалося моє захоплення фотографією. Я цілими днями вчилася користуватися камерою. Відзняла, мабуть, кілометри плівки, і щоразу методично записувала у щоденник, який вийшов знімок, яка витримка спрацювала, а яка — ні. Приблизно в той час я почала знімати із довгими нічними витримками та полюбила це відчуття сюрпризу, яке охоплює після проявлення плівки. Мені завжди подобалося щось підкручувати, вигадувати та експериментувати, навіть якщо результати не завжди тішили.
Згодом я переїхала до Сан-Франциско й оселилася в районі під назвою Аутер-Сансет. Це досить унікальна місцевість. Тут цікавий ландшафт і купа кольорів. Хоча вся забудова зроблена за одним шаблоном, місцеві мешканці докладають зусиль, щоб надати одноманітним будинкам оригінальних рис.
Тож я почала гуляти своїм районом із камерою, досліджувати й помічати деталі. Мені здається, іноді ми так звикаємо до навколишніх предметів, що перестаємо звертати на них увагу. Але якщо придивитися, в них так багато цікавого! Я шукала незвичні текстури, візерунки, повторення. Оскільки я завжди була радше інтровертною спостерігачкою, фотографія дала мені чудову можливість сховатися від людей, але при цьому почуватися залученою. Із моїм зум-об’єктивом я могла вихоплювати цікаві деталі, не підходячи близько до чужих дворів.
Фотографія дала мені чудову можливість сховатися від людей, але при цьому почуватися залученою
Іноді я гуляла годинами, а робила лише два кадри. А часом бачила щось і думала: «Цікаво, який це вигляд матиме, коли сонце світитиме з іншого боку». Відтак робила нотатку в голові: прийти сюди ввечері й перевірити, чи не буде тут гарного кадру.
Я б описала свій стиль як яскравий, сюрреалістичний, з іронією. Безумовно, кольори відіграють для мене велику роль. Під час зйомки мене дуже притягує червоний колір, і я постійно шукаю незвичні, але приємні його поєднання з іншими.
Мені здається, в сучасному світі — у кіно, моді, дизайні інтер’єрів — останнім часом дедалі менше кольорів. Усе стало бежевим, сірим, пастельним, і мене це засмучує. Фотографуючи свій район багато років, помічаю, як будинки перефарбовують, як на подвір’ях зрізають чудові кущі. Знімаючи це, я ніби фіксую зміни у часі. Сподіваюся, що зможу продовжувати цю серію ще багато років і побачу, що буде далі. На щастя, здається, люди починають знову повертатися до кольору, усвідомивши, наскільки нудним усе видається в сірих тонах, особливо у туманному Сан-Франциско. Тож маю надію, що зможу зафільмувати повернення барв.
Усе стало бежевим, сірим, пастельним, і мене це засмучує
Крім світлин з Аутер-Сансет і купи комерційних проєктів, над якими я працюю, є ще одна, моя улюблена, серія фотографій. Вона називається «Wardrobe Snacks». Усе почалося одного вечора, коли ми з подругою, стилісткою Мішель Магуайр, захотіли зробити портрети одна одної. На Мішель була золотисто-жовта блузка, а на мені — темний синьо-фіолетовий одяг. На столі лежала булочка бріош, і її колір майже ідеально збігався з кольором сорочки Мішель, тож я сфотографувала її з булкою в руках. Потім ми почали ритися на кухні у пошуках чогось, що пасувало б до мого одягу, та знайшли виноград сорту конкорд. Це було так весело — добирати снеки до нашого вбрання — що ми вирішили перетворити цю ідею на проєкт.
Ми уявляли собі людей, які не сидять в ресторанах, а перехоплюють щось на ходу: на зупинці автобуса, у парку на лавочці, чи, може, у вітальні перед телевізором. Так створювали образи, до яких додавали шику, використавши монохромний ретро-одяг. Я, бувало, питала у Мішель: «Який снек підійшов би до сірого вбрання?», а вона мені: «Устриці!».
Цим проєктом, як і іншим роботами, я прагну подарувати людям відчуття радості. Зацікавити їх чимось простим і знайомим, але водночас красивим і несподіваним, як шматок піци на тлі червоного костюма. Життя може бути дуже складним, тож якщо якась із моїх робіт «підморгує» глядачам і змушує їх посміхнутися, я щаслива.
