Я буду в костюмі болота: як Ріітта Айконен і Кароліне Йорт повертають людей до природи
У скандинавській міфології є історія про троля, що живе під мостом і має очі, великі, мов блюдця. Саме таку назву — «Eyes as Big as Plates» — обрали фінська скульпторка Ріітта Айконен і норвезька фотографка Кароліне Йорт для свого проєкту, що триває ще з 2011 року. Аби показати, що люди є частиною природи, вони одягають своїх героїв у костюми з лілій, осики, моху і всього, що буквально росте під ногами.
Дві мисткині познайомилися випадково. Ріітта Айконен збирала інформацію для свого проєкту, у якому планувала поспілкуватися з літніми людьми й дослідити, як фольклорні персонажі у Норвегії уособлюють природу та погоду. Їй потрібна була партнерка, що допомогла б зробити фотографії. Тож Ріітта загуглила: «Норвегія бабусі фотограф» — і так познайомилася з Кароліне Йорт, яка щойно опублікувала фотокнигу про норвезьких бабусь.
Ріітта та Кароліне почали роботу, але невдовзі усвідомили, що помилилися з темою. Мисткині гадали, що старшим людям буде цікаво поговорити про міфічних персонажів на кшталт Ліхтаря (Lyktemannen) чи Північного Вітру (The North Wind), але тим не було діла до таких казочок. Натомість розмова часто торкалася більш практичних речей, як-от довкілля та глибокого зв’язку, який люди відчували з навколишнім середовищем. Поволі проєкт змінювався — він охопив 19 країн і перетворився на цілу пригоду, у якій розмивалися межі між людьми та пейзажами.
Мисткині гадали, що старшим людям буде цікаво поговорити про міфічних персонажів, але тим не було діла до казочок
Старші люди довгий час були головними героями проєкту. Мисткині підходили до незнайомців у кафе чи на прогулянці, або навіть підпливали до когось у басейні й казали: «Привіт, не хочете взяти участь у проєкті?». І за всі ці роки отримали лише дві відмови.
Кожний портрет починався з розмови. Ріітта і Кароліне намагалися дізнатися більше про людей, їхнє життя, місця, що багато для них значили. Наприклад, один із героїв, Андреас, розповів їм про Фіннскоген — ліс на кордоні між Норвегією і Швецією, — в якому він жодного разу не почувався самотньо. Ріітта створила для нього скульптурний костюм із осики, що росла обабіч дороги. Так було і з іншими. Хтось просто полюбляв збирати ягоди, а хтось провів пів життя у тропічних лісах Тасманії.
Увесь процес фотографування схожий на перформанс без глядачів. Спочатку авторки просять своїх героїв обрати місцину, яка щось значить для них, і потім створюють скульптуру з того, що їх оточує. Іноді вони готують костюми у переддень зйомки, наприклад, коли йдеться про складні матеріали, як-от мушлі устриць або каміння. Але частіше вони роблять вбрання просто на місці з гілок чи моху, створюючи каркас із дроту, який завжди носять із собою.
Ріітта і Кароліне ніколи не знають напевне, у яких саме умовах їм доведеться працювати — чи буде дощ, чи спека, чи сніг. Їхні портрети вимагають часу і фізичної витривалості — літнім людям доводиться, до прикладу, по три години сидіти у багні, поки Ріітта «вдягає» їх у костюм болота. Якось тітка Ріітти сама попросила зробити її портрет, на якому вона у короні з водяних лілій грайливо занурюється у води озера Кельве. Хоч фотографія на вигляд і тропічна, насправді героїні довелося померзнути у холодних фінських водах.
Літнім людям доводиться, до прикладу, по три години сидіти у багні, поки Ріітта «вдягає» їх у костюм болота
Знімають авторки на плівкову камеру, але фотографія — це радше додатковий бонус, що супроводжує процес занурення у природу та пізнання незнайомої людини. Мисткині цінують прямолінійність своїх героїв. Час від часу ті можуть сказати: «Цей мох був дуже гарний, але тепер він геть відсирів, тож з мене досить, бувайте».
Останнім часом Ріітта та Кароліне дедалі більше фокусуються на проблемах зміни клімату. Вони завжди питають своїх героїв, чи змінюється природа навколо них і як саме, чи стає тепліше, чи випадає більше дощу? Якось у гірському селищі в Кореї місцеві мешканці сказали, що там майже зник сніг, і додали: «Ми у захваті від цього, нарешті нам не треба вилізати у вікно, щоб вийти з дому». Але здебільшого люди хвилюються через зміну клімату.
Віднедавна Ріітта та Кароліне почали залучати до цієї розмови підлітків. У співпраці з Національним музеєм Норвегії, Музеєм фотографії Преус та Біосферним заповідником ЮНЕСКО в Північній Карелії вони долучилися до розробки шкільних програм, де учні вчаться створювати власні портрети за методологією проєкту.
Можливо, однією з проблем клімату є саме існування слова «природа» як такого, вважають мисткині. Воно передбачає певне відмежування, мовляв, ось є людина, а ось — природа. Наче ми існуємо окремо. Наче для того, щоб побачити природу, нам потрібно виїхати з міста і попрямувати до якогось лісу чи озера. У своєму проєкті Ріітта і Кароліне намагаються показати, що це не так. Якось вони зустріли чоловіка на парковці у Японії, у якого спитали, куди він полюбляє їздити на природу. Він відповів: «Що ви маєте на увазі? Вона саме тут!».
