Яйої Кусама — художниця нескінченності

Яйої Кусама народилася в нещасливій сімʼї. Її батько регулярно зраджував дружині, а та, своєю чергою, зривала злість на дітях. Яйої доводилося потайки стежити за батьком і доповідати матері про його зради, інакше дівчинку чекало побиття. Чи не єдиний щасливий спогад із дитинства, про який розповідає художниця, — походи на насіннєву плантацію, де росли величезні гарбузи.

Коли Кусамі було 10 років, вона вперше побачила галюцинації: спалахи світла, рухливі візерунки і нескінченні поля крапок. За її відчуттями, крапки покривали не тільки поверхні навколо, а й увесь всесвіт — наче вона розчинялася у просторі. Дівчинка почала малювати те, що бачила, але мати відбирала малюнки і ховала олівці. Саме так народився фірмовий патерн Кусами, пізніше названий нею самою «сітками нескінченності».

Підлітковий період Яйої минув під постійний звук повітряних тривог. У роки Другої світової вона працювала на військовій фабриці: шила уніформу і парашути для японських солдатів. Досвід війни визначив величезну частину її практики: пізніше вона регулярно створювала політичні гепенінги, зокрема на знак протесту проти війни у Вʼєтнамі.

Кусама намагалася почати карʼєру художниці в Японії і навіть протягом року навчалася традиційного живопису ніхонґа. Але консервативне патріархальне суспільство не могло задовольнити її амбіцій. Тоді вона написала листа Джорджії ОʼКіфф — либонь, найпопулярнішій мисткині того часу — і надіслала їй кілька своїх робіт. Та відповіла і заохотила Кусаму поїхати до Нью-Йорка.

У 27 років художниця приїхала до США, де потрапила в бурхливу мистецьку сцену 60-х із розквітом попарту, радикальними перформансами, маршами хіпі й феміністичним рухом. Кусама нарешті відчула свободу: вона почала малювати свої незмінні крапки на оголених тілах, створювала мʼякі фалічні інсталяції та фотоколажі розміром із цілу кімнату.

Художниця шукала слави і не приховувала цього: вона влаштовувала епатажні гепенінги в найлюдніших місцях Нью-Йорка та всіляко підкреслювала свою екзотичну інакшість. Слава прийшла, але з фінансовим успіхом було не так. Кусама могла проводити час у найпопулярніших галереях міста, а потім доїдати крихти за голубами. При цьому її новаторські ідеї цупили художники-чоловіки, які отримували за них значно більше визнання. Таке ставалося щонайменше двічі: з Класом Олденбургом, який повторив мʼякі скульптури Кусами (і просив шити їх свою дружину) та Енді Ворголом, який сплагіював роботу художниці у своїй «Cow Wallpaper» — шпалерах з коровами насичених кислотних кольорів. Після одного з таких випадків Кусама викинулася з вікна — це була лише одна з її численних спроб самогубства.

Коли в мисткині остаточно закінчилися гроші, вона вирішила повернутися до Японії. У Штатах її дуже швидко забули: вже за кілька років велику роботу Кусами можна було купити в комісійному магазині за $250. Удома ж її ніхто не чекав: новини про її гепенінги дійшли до Японії, і тут Кусаму вважали національною ганьбою. Родина також відмовилася підтримати художницю.

У 1977-му, після чергового зриву, Кусама добровільно лягла до психіатричної лікарні, де їй діагностували обсесивно-компульсивний розлад. Періодично Кусама проводитиме в лікарнях решту свого життя. Відтак вона орендувала майстерню поруч із клінікою, де регулярно, методично і повторювано працювала щодня.

Тільки через 16 років слава повернулася до мисткині, коли її роботу показали в павільйоні Японії на Венеційській бієнале. Відтоді її поцятковані гарбузи та дзеркальні кімнати обʼїздили увесь світ, включно з Україною. Вона стала однією з найдорожчих художниць сучасності та почала співпрацювати з брендами рівня Louis Vuitton і Marc Jacobs. Незмінними залишилися її спроби відтворити у роботах власний ментальний стан: тотального розчинення в нескінченному Всесвіті.