Устриці, секс і смерть: що означали молюски на картинах фламандців
Устриці — делікатес, символ достатку й для когось сумнівне гастрономічне задоволення. Але для фламандських художників XVI–XVII століть вони означали дещо більше. Разом із «Власним імпортом» від «Сільпо» — командою, яка першою в Україні почала продавати устриці в супермаркетах за демократичними цінами, — розповідаємо, чому устриці не те, чим здаються.
Світ очима фламандця
Представники фламандської школи були сангвініками і меланхоліками одночасно — усе життєствердне, що є в світі, викликало в них меланхолію, а все, що викликало меланхолію, нагадувало, що життю треба радіти.
Класичний натюрморт, особливо пишний у фламандській буржуазній традиції, міг похизуватися різноманіттям продуктів: до звичного винограду та яблук додалися екзотичні риба, скат і молюски. Як морська держава у XVI–XVII століттях Нідерланди швидко перехопили лідерство в іспанців і португальців, що підкреслювали й живописом з пишним столом. Утім, навіть таке убранство викликало в меланхоліках-фламандцях відчуття смерті та швидкоплинності часу.
Наприклад, у написаному близько 1640 року «Натюрморті з келихом та устрицями» Яна Давідса де Гема устриця — не те, чим здається. Продукт, який швидко псується і який треба їсти одразу після відкриття мушлі, устриця нагадувала: радощі земні недовговічні, усе приходить у цей світ, щоб зникнути, тож життя занадто коротке, щоб не їсти молюсків.
Популярний у нідерландському живописі жанр vanitas — зображення черепів, кісток та інших атрибутів смерті — інколи був не настільки прямолінійним і, на думку кількох теоретиків мистецтва, міг набувати метафоричної форми в менш лякаючих натюрмортах. Утім, не радимо озброюватися оптикою фламандців — інакше похід до холодильника втратить свій шарм.
Устриця — не те, чим здається
Французький письменник Маркіз де Сад — той самий, на честь якого садизм назвали садизмом, — знався на сексуальних практиках і у своїх романах радив читачеві вживати шпанську мушку (жука, який виробляє кантаридин, що викликає жагу до сексу).
Утім, нідерландці мали іншу дієту й надавали перевагу устрицям — як вважалося, ще одному природному афродизіаку. Надзвичайно популярна в XVII столітті настільна книга «Скарб здоров'я» медика Йохана ван Бевервійка стверджувала: «Устриці розпалюють апетит і пробуджують бажання їсти й кохатися — а тим і тим займаються веселі та витончені люди».
Устриці розпалюють апетит і пробуджують бажання їсти й кохатися — а тим і тим займаються веселі та витончені люди.
В іконографії зображення устриці пов’язували з Афродитою, богинею краси та любові, а саму мушлю в Середньовіччі вважали символом похоті, жаги та кохання. Саме такий пакет сенсів заклав у свою картину фламандець Ян Стен.
У його «Дівчині, яка їсть устриці» героїня солить чи перчить устрицю, при цьому дивлячись прямо на глядача, але найбільше увагу привертає її усмішка — яка на щось натякає і щось приховує. Більшість інтерпретаторів вважають, що ця картина просякнута еротизмом, а дехто припускає, що внутрішній заможний інтер’єр може бути не оселею дівчини, а борделем.
Стен взагалі полюбляв алегорії та метафори — устриці фігурують щонайменше ще на двох його картинах. У «Легко прийшло, легко пішло» та «Інтер'єрі з чоловіком, який пропонує жінці устрицю» молюск теж слугує символом жаги, грайливості та таїнства пристрасті — останнє особливо важливо, враховуючи, що мушля часто приховує перлину.
Молюск слугує символом жаги, грайливості та таїнства пристрасті — останнє особливо важливо, враховуючи, що мушля часто приховує перлину.
В Євангелії від Матвія є притча про дорогоцінну перлину, заради якої купець продає все, що має, щоб придбати її — такою ж прихованою та таємничою здається й жіноча сексуальність героїв Стена.
Устриця по-феміністськи
Зовсім іншого, феміністичного і на той час підривного змісту набула картина бельгійця Джеймса Енсора. У «Тій, що їсть устриці» Енсор зобразив свою сестру Мітче за столом, заставленим квітами, посудом і вином. Мітче наодинці насолоджується устрицями у світлому, ошатному інтер'єрі — і саме це викликало скандал у художньому середовищі.
Картина була відхилена на виставках в Антверпені та Брюсселі: у XIX столітті зображення молодої жінки, яка самостійно насолоджується устрицями й вином, вважали надто сміливим. Устриці мали репутацію афродизіака, а жіноче задоволення без присутності чоловіка здавалося неприпустимим. Чи вкладав Енсор у картину такий зміст, достеменно невідомо. Інколи устриця — це просто устриця.
Партнер матеріалу
Власний імпорт «Сільпо» — гастрономічний трендсеттер, що привозить найцікавіші продукти з усього світу.
