Війна в мініатюрі: зруйнований Нікополь у діорамах Єсенії Сердюк
У перші дні повномасштабного вторгнення Єсенія Сердюк фотографувала понівечені квартири у рідному Нікополі. Пізніше вона відтворювала їх у мініатюрах — маленьких моделях великої втрати.
— У перші дні вторгнення я фотографувала понівечені війною квартири, і тільки пізніше, вже в Англії, з'явилася ідея створювати мініатюри за цими знімками й моїми спогадами.
У 2024 році я почала створювати перші мініатюри — про зруйновані будинки у Нікополі, про особисту травму, про історії людей та вплив війни на їхні життя. У певному сенсі це було терапією — я позбавлялася всього, що було в моїй голові, та відтворювала це в реальних об'єктах.
Створення мініатюри займає від кількох годин до кількох місяців. Наприклад, у мене є серія мініатюр 10 на 10 сантиметрів, кожну з яких я робила приблизно 7–8 годин. А остання робота — 10-метрова інсталяція зруйнованого житла під назвою «Крізь руїни» — потребувала близько трьох місяців. Переважно я використовую картон, пластик, пінопласт і будь-які наявні засоби, а саму модель створюю «з голови», іноді спираючись на фотографії конкретних місць чи історії людей.
Наприклад, у мене є робота «П'ять секунд, щоб вижити». Це модель підвалу, де ми жили з батьками, частини нашого будинку та фосфорних бомб у небі. Мої роботи доволі деталізовані — тому в інсталяції «Крізь руїни» ми створили аудіосупровід, де я описую окремі деталі, а відвідувачі беруть ліхтарики й самостійно шукають їх усередині інсталяції.
Хоч я працюю зі складною темою, все одно намагаюся додати до своїх робіт і позитивні моменти. Я пам'ятаю своє місто до війни — воно було моїм домом, місцем дитячих спогадів. Тож в інсталяції «Крізь руїни» можна побачити фотографії довоєнного Нікополя всередині квартир. Так, мої роботи — про найгірші моменти життя. Але вони все ж про життя.
