Террі Ґілліаму 85 років. Єдиний американець із британської команди «Монті Пайтона» і автор культових стрічок «Бразилія», «Страх і відраза в Лас-Вегасі», «Імаджинаріум доктора Парнаса» та «12 мавп» міг би вже піти на пенсію. Тим більше, він давно розсварився з більшістю продюсерів. До дня народження класика Олексій Росовецький розповідає, як невтомний сатирик досі шукає фінансування та прагне знімати.
Террі Ґілліам ніби прожив два мистецькі життя. Одне — як комік колективу «Монті Пайтон», що назавжди перевернув уявлення про смішне та крінжове на екрані, друге — як режисер, що створював химерні, майже сюрреалістичні світи американського інді-кіно. І там, і там він обирав не найочевидніший шлях. Коли решта «пайтонів», блискучі випускники Кембриджа й Оксфорда, сміялися з кострубатої мови Террі, вихідця з Міннеаполіса, він почав знімати анімацію, у якій розповідав про найважливіше майже без слів.
У Голлівуді йому теж було непросто стати своїм. Сьогодні боси Netflix без вагань можуть витратити десятки мільйонів на божевільний проєкт на кшталт «Бразилії». А Ґілліам отримав свій фільм 1984 року великою ціною — про це розповідає книжка з промовистою назвою «Битва за "Бразилію"». Із одіозним продюсером Гарві Вайнштейном він у буквальному сенсі бився на зйомках «Братів Ґрімм», намагаючись почорнити зуби Метту Деймону й Гіту Леджеру та прикрасити їхні голлівудські фізіономії накладними носами. Тоді цей номер не пройшов, але з таким підходом не дивно, що Ґілліам став рекордсменом за кількістю закритих і нереалізованих проєктів.
Загалом Ґілліам — приклад кроскультурного феномену: американський художник знайшов себе в рутинній, здавалося б, роботі на ТБ у Лондоні. Але Ґілліам потрапив на британське BBC, де свого часу працював майстер кітчу Кен Рассел — напевно, найближчий до Ґілліама режисер і візуально, і за духом.
Ґілліам завжди лишався художником у прямому сенсі — як і всі режисери, що пройшли шлях від мольберта до камери. Варто побачити обличчя Террі в документалці зі зйомок «Бразилії», коли він скаржиться на те, як важко перенести «картинку» у своїй голові на екран. Як і Федеріко Фелліні, він починав карикатуристом, і це відчувається в кадрах, наповнених гротеском. Здається, режисер екранізує свої кошмари та найдивніші сновидіння, як у «Імаджинаріумі доктора Парнаса», де реальність остаточно капітулює перед фантазією.
Оскільки сниться Ґілліаму втрачена краса світу, у своєму кіно він послідовно песимістичний. Від стрічки до стрічки режисер показує крах будь-яких проєктів майбутнього: або це некомфортний світ тотального контролю та гіпербюрократії, або він розпадається, як свідомість наркомана в «Країні припливів» і «Страху й відразі в Лас-Вегасі».
Його антиутопії віддзеркалюють епоху наче в кривому дзеркалі: і світ Холодної війни вісімдесятих, і неоліберальні дев’яності, і «цифрову самотність» нульових. У передостанній на сьогодні роботі, «Теорема Зеро», режисер остаточно проголосив: існування нашого світу — це результат божественної помилки. Показово, що цей висновок він робить у відверто самопародійному фільмі, знятому за сценарієм-фанфіком.
Герої Ґілліама — зламані невдахи, мрійники, чиї фантазії все ж є єдиним порятунком у цьому божевільному, божевільному світі. Реальність його фільмів жорстока цілком конкретно: починаючи з державної бюрократії, що нагадує інквізицію, й закінчуючи гопниками, які заради розваги підпалюють бездомних. У таких умовах інфантильність виявляється єдиною дієвою формою спротиву.
Спадщину Ґілліама неможливо порівняти з беззубою сучасною сатирою на кшталт «Не дивіться вгору» Адама Маккея або гнітюче політкоректними роботами Рубена Естлунда («Трикутник смутку»). Єдиний режисер, чиї саркастичні погляди на світ певною мірою наслідують Ґілліама, — Йоргос Лантімос. У «Буґонії» він прирікає людство на смерть як шкідливих паразитів на тілі Землі. Але людство вже було приречене ще в гілліамських «12 мавпах».
Вважалося, що останнім фільмом режисера стане «Карнавал Кінця світу» (Carnival at the End of Days) — «образлива біблійна комедія», за визначенням самого автора. За сюжетом, Бог знищує людство, а Сатана — рятує. Ролі написані для давніх соратників режисера Джонні Деппа й Джеффа Бріджеса, до яких мали приєднатися Адам Драйвер і Джейсон Момоа. Але проєкт, який сам Ґілліам уже вважав майже запущеним у виробництво, за повідомленнями ЗМІ, «швидше за все не відбудеться». Звична для Ґілліама історія.
Ще одним фільмом, який Ґілліам хоче зняти перед смертю, він називає свій старий проєкт «Дефективний детектив» (The Defective Detective), сценарій до якого написали ще 2003 року. «Йдеться про нью-йоркського поліцейського середнього віку… у нього нервовий розлад, і він потрапляє в дитячий світ фантазії, де правила зовсім не такі, як на вулицях Нью-Йорка», — розповідав режисер на BBC Radio London у 2023 році. Отже, або Сатана, або фрустрований нью-йоркський коп — подивимося, які фантасмагоричні сновидіння Ґілліам ще встигне втілити.
