У листопаді 2020 року на НВО стартувала «Індустрія» — серіал про банківських трейдерів, які об’єднуються та зраджують один одного в плутаному світі фінансів. З року в рік престиж шоу зростав, поки на третьому сезоні воно не сягнуло рівня одного з флагманських проєктів платформи. То чому цей серіал, який мав би бути цікавий лише фінансистам, став хітом?
На перший погляд «Індустрія» може справити враження беззмістовного серіалу, в якому від сезону до сезону не відбувається нічого нового. Точніше, відбувається, — але так, ніби один і той самий сюжет бігає по колу. Здається, це якщо не вада, то принаймні особливість усіх фінансових драм, від «Спадкоємців» до «Мільярдів», де герої роблять одне й те саме — по-шекспірівськи вступають у крихкі союзи, щоб неодмінно зрадити напарника заради грошей та влади.
У центрі «Індустрії» — робочі будні лондонського інвестиційного банку Pierpoint. Молода поросль, випускники економічних коледжів, улаштовуються сюди на піврічне стажування — і весь перший сезон борються за робочі місця (інколи, без перебільшень, ціною власного життя). З молоддю у Pierpoint ніхто не церемониться: робота супроводжується приниженням, експлуатацією і домаганнями, а капіталізм з людським обличчям, в який вони вірили, швидко перетворюється на міф. Набір сюжетів із «Вовка з Волл-стріт» виявляється найточнішим відображенням стану справ у світі «Індустрії»: 1) клієнт завжди правий (що не заважає трейдерам обманювати); 2) залишатися чесним не вийде; 3) провернути угоду без залучення наркотиків, алкоголю і сексу майже неможливо — нібито це поживне середовище для банкіра, який передусім має знати закон джунглів.
Шоуранери «Індустрії» Міккі Даун і Конрад Кей, у минулому й самі працівники інвестиційного банку, не з чужих слів знають про корпоративну культуру великого бізнесу. Саме тому «Індустрія» з її діалогами про акції та облігації, позиції на ринку та фінансові ризики, «шорти» та «лонги» настільки достовірна. Звичайно, більшість глядачів без профільної освіти навряд чи зрозуміє, про що говорять герої, — хоча від цього спостерігати за мовою чисел не менш захопливо. Постає логічне питання — тоді яким чином нішевий серіал, котрий нібито має бути цікавий трьом брокерам і їхнім родинам, вийшов на передову каналу HBO та став конкурувати за глядацьку увагу з «Домом дракона»?
Відповідь проста: за хитромудрою брокерською термінологією і сюжетами про те, як учорашні студенти стежать за зростанням акцій, ховається універсальний драматизм. Герої серіалу Дауна-Кея існують все в тому ж старозаповітному світі людських пристрастей, де фінансовий ринок — лише сцена для шекспірівських сюжетів про швидкоплинні союзи, зради та переділ влади. Королів замінили інвестори, лицарів — брокери, а священний Грааль нині — інсайдерська інформація про ринкові угоди.
У певному сенсі незбагненність «фінансової» оболонки «Індустрії» для непідготовленого глядача навіть грає серіалу на руку. Індекси, цифри, незрозумілі терміни, які хаотично вискакують на моніторах героїв стрічки, здаються настільки віртуальними, що тільки підсилюють наступний подив — навіщо ці люди жертвують своєю психікою заради ефемерних показників? Цифровий капіталізм, як усе віртуальне від міфів та богів, спирається на віру — що надає акціям, про які постійно згадують у серіалі, майже сакрального значення.
.jpg)
В «Індустрії» є декілька центральних героїв, які передають естафету одне одному від серії до серії. Розумна й обдарована Гарпер (Майгала Герролд), що не зупиниться ні перед чим заради просування кар'єрними сходами. Самовпевнена Ясмін (Маріса Абела), яка народилася із золотою ложкою в роті. Роберт (Гаррі Лоуті), що намагається зберегти людське обличчя, хоча все навколо підштовхує його до зворотного.
Фраза про те, що машини та ШІ намагаються уподібнюватися людям тоді як люди щосили намагаються бути схожими на машини, дуже личить героям «Індустрії». Персонажі-автоматони, запрограмовані на ефективність та оптимізацію, здаються абсолютно безсилими в звичайному людському житті: Гарпер не вдається налагодити контакт з братом, а Ясмін не наважується на любовні стосунки з Робертом. І саме ця безглуздість дозволяє побачити в героях «Індустрії» нас самих — кілька мільярдів людей, в чию роботу поступово проникає корпоративна культура.
Запозичуючи найкраще, що є в таких різних серіалах, як «Спадкоємці» й «Ейфорія», «Мільярди» і «Дівчата», серіал Дауна та Кея доволі точно описує сучасність. «Під час золотої лихоманки більше за інших заробили не ті, хто вирушав шукати золото, а ті, хто продавали лопати», — переказується в «Індустрії» відома байка. Так і герої серіалу одержимі цифровою лихоманкою пізнього капіталізму, і всі, як один, у пошуках лопат втрачають себе.
