«Дау» у Венеції: за що критикують скандальні фільми Іллі Хржановського?

«Дау» — серія з 14 фільмів про будні співробітників Інституту теоретичної фізіки — поєднувала в собі ідею художнього кіно з документальним методом фільмування та умовами реаліті-шоу.

Учасники «Дау» погодилися стрибнути в портал до радянського минулого: протягом трьох років непрофесійні актори жили в Інституті — побудованому на території харківського басейну «Динамо» академмістечку розміром як два футбольні поля, — носили одяг за кроєм радянських часів, їли відповідну часові їжу, працювали на типових для тутешньої академії і силових структур посадах та отримували зарплату в рублях.

Завдання імерсивного проєкту полягало в тому, щоб його учасники так вжилися в оболонку homo soveticus, що перестали відігравати ролі, поки команда операторів фільмувала їхні будні (хоча сценарій і загальний задум фільмів все-таки існували). Головні ідеї «Дау» — тиск тоталітарної машини, механізми примусу, доноси та відчуття гострого сусідського ліктя товариша майора. Відповідний і ряд сцен: допити силовиками академіків, зґвалтування пляшкою завідувачки столової, вбивство свині неонацистами та експерименти науковців над немовлятами.

Утім, критику «Дау» в 2020 році викликали не самі сцени, а можливі умови, у яких їх знімали. Хржановського звинувачили в неетичності, у зловживанні становищем керівника проєкту і деспотичності — рисі, яку, серед іншого, й мали досліджувати його фільми.

Зловживання повноваженнями

За дев’ять років до виходу «Дау» про режисерські методи Хржановського одним із перших написав репортер GQ Міхаїл Ідов. Потрапивши в Інститут, Ідов мав відігравати роль журналіста, носити костюм радянського автора та користуватися вокабуляром минулого століття — усі, хто потрапляв на територію, мали залишити звички сучасної людини за її межами.

У статті Ідов писав, що грань між роллю та реальним станом речей швидко стерлася. За його словами, Хржановський, який вивчав радянські репресивні механізми, сам побудував один із них. Режисер поводився деспотично, психологічно тиснув на учасників проєкту, а його асистенти перейняли моделі поведінки радянської людини, яку мали досліджувати, — доносили на Ідова режисерові, якщо журналіст ставив не ті питання.

Те саме підмітив продюсер Едді Дік, який допомагав із промоцією «Дау» в Британії. «До своїх співробітників він ставився як до слуг, а до нього всі ставилися як до принца. Якщо він казав, що надворі дощить, то всі вірили [навіть якщо це не так]».

У фільмі «Дау. Дегенерація» є сцена, де академік-пристосуванець Олексій Триванов, користуючись посадою директора Інституту, зваблював колег і секретарок. За словами Ідова, цим грішив і Хржановський.

«Юлія, струнка, красива випускниця престижної режисерської майстерні, яку привезли до Харкова на співбесіду на одну з, здавалося б, безмежних посад “помічника режисера” Хржановського. Вони проговорили ще дві години, до 3-ї години ночі, цього разу наодинці. Розпитування швидко перейшло з мистецтва на секс. “Коли ти втратила цноту? Чи можеш ти підійти до хлопця в клубі та переспати з ним, не дізнавшись нічого, крім його імені? Чи серед твоїх друзів є повії?”», — писав Ідов, опитавши дівчину, яка намагалася потрапити до команди «Дау».

«Коли Хржановському хтось подобається —найчастіше молода жінка — він одразу пропонує їй гроші та посаду, яка звучить важливою», — продовжував журналіст.

Насилля на знімальному майданчику

Під час прем’єри «Дау» на Берлінале група російських кінокритиків направила листа до дирекції кінофестивалю, в якому йшлося про неетичність сцени з фільму «Дау. Наташа» — там очільницю буфету Наташу Бережну гвалтує пляшкою співробітник спецслужб Володимир Ажиппо. Пізніше сама непрофесійна акторка казала, що сцена була постановною.

Однак у фільмах Хржановського є і неігрові сцени насильства. Так, у «Дау. Дегенерація» неонацист Максим «Тесак» Марцинкевич убиває свиню на камеру. Режисер відреагував на критику так: «Цю свиню мені шкода не більше, ніж решту всіх тварин, яких щодня вбивають. Власне, забивання свині та інші епізоди — це демонстрація таких ідейних механізмів, які ми показували у фільмі». В інтерв’ю Ксенії Собчак він додав: «Доля свині у тому, щоб бути вбитою. Так улаштований світ, у якому живуть ці свині. Вони живуть у світі, в якому їх вирощують та вбивають. Немає іншого світу для свині».

Французьке видання Le Monde стверджує, що Марцинкевич не обмежувався свинею. За даними газети, неонацисти з оточення «Тесака» фізично докучали американському артистові Ендрю Ондрейчаку, який брав участь в «Дау». Проте він відмовився надати виданню коментар, пославшись на те, що досі травмований досвідом зйомок.

Альбіна Ковальова, кастинг-директор проєкту, писала: «“Дау”, можливо, і мав на меті засудити радянський тоталітаризм, але частина мене хвилюється: керуючи такою точною копією режиму протягом тривалого часу, Хржановський міг сам стати деспотом і перейняти поведінку, яка перейшла межу від вигаданого насильства до реального».

Використання сиріт

У «Дау: Дегенерація» є епізод, де радянські вчені проводять експерименти над немовлятами. Для нього Хржановський задіяв дітей із харківського будинку для сиріт, посилаючись на те, що вони мають потрібну енергетику: «Я хотів взяти дітей, які вже зараз, на початковому старті перебувають у сумному становищі, адже з ними сталася драма, травма: їх покинули. Вони несуть на собі печатку печалі — це інша аура, інша енергія, яка була потрібна "Дегенерації"».

У квітні 2020 року Микола Кулеба, на той час уповноважений з прав дітей, звернувся до поліції, стверджуючи, що участь у зйомках могла завдати немовлятам психологічної травми. Прокуратура Харківської області відкрила кримінальне провадження за статтями про катування та поширення творів, що пропагують насильство. Однак справу закрили за відсутності складу злочину.

Невідомо, чи справді зйомки завдали травми немовлятам, але атмосфера під час фільмування здалася травмувальною колишній кастинговій директорці Альбіні Ковальовій. У матеріалі для The Telegraph вона пише: «Деякі матеріали, які я переглянула, і деталі, які дізналася з інтерв’ю, не давали мені заснути. Після перегляду сцени з експериментами над немовлятами, яких привезли з дитячого будинку, у мене стався нервовий зрив. Хржановський наполягав, що з немовлятами не поводилися жорстоко і що моя чутливість була лише відображенням мого внутрішнього стану, оскільки я була молодою матір’ю. Проте я відчувала, що мною жорстоко маніпулювали».

Фінансування виробництва

«Дау» був мегаломанським проєктом. Для його реалізації збудували цілий радянський інститут в мініатюрі, де мешканці могли жити місяцями; у кастингу взяли участь майже 400 тисяч людей; у фільмах зіграло 300 акторів; під керівництвом оператора Юргена Юргеса, улюбленця режисерів Міхаеля Ханеке і Віма Вендерса, було відзнято 700 годин відео — проєкт розтягнувся більше ніж на 10 років і потребував грошей.

Головним спонсором проєкту Хржановського став Сергій Адоньєв — бізнесмен, близький до путінської еліти, який перебуває під санкціями США та України. Адоньєв пожертвував на задум Хржановського €25 мільйонів. У статті The Guardian один із критиків, що побажав залишитися анонімом, сказав: «Я переконаний, що причина, чому проєкт так довго триває, не має нічого спільного з творчими міркуваннями — він дає Хржановському змогу вести розкішний і тиранічний спосіб життя, керуючи десятками, якщо не сотнями, людей за гроші російського олігарха».