«Оселя зла» — найкраща екранізація відеогри за всю історію
17 вересня в українському кінопрокаті стартували покази горору «Resident Evil: Оселя зла». Критики вже називають стрічку «найкращою екранізацією комп’ютерної гри за всю історію», «одним із найкращих горорів останніх років» і «другим “Шаленим Максом”». Станіслав Тарасенко погоджується — а ще розповідає, чому це ідеальний фільм для тих, хто боїться близькості (і зомбі).
Ігрова франшиза «Resident Evil» — вже вкрита бронзою класика горору виживання, специфічного жанру для любителів підвищити рівень адреналіну й пробиратися темними коридорами, рятуватися від монстрів, відчувати себе беззахисним та обходитися мінімумом патронів.
За сюжетом франшизи жадібна корпорація Umbrella розробляє біозброю, що перетворює людей на потвор, а групка героїв протягом десятиліть гасить за ними одну пожежу за іншою. Лише вірусами всесвіт «Resident Evil» не обмежується — є тут і прадавні паразити, і грибкові суперсвідомості, і пліснява.
До «Resident Evil» складно підступитися — це серія ігор із найбільшою кількістю (часто невдалих) екранізацій в історії кінематографа, якщо, звичайно, не зважати на «Покемонів». Вісім повнометражних екранізацій, анімаційні фільми та серіали і навіть 3D-відеоатракціон за мотивами гри, створений для японських парків розваг. Звісно, найвідомішими екранізаціями залишаються шість горор-бойовиків із Міллою Йовович, у яких головна героїня Еліс — одночасно і клон, і біозброя — боролася зі вченими, монстрами та штучним інтелектом.
Останніми роками екранізаціям «Resident Evil» не щастило: в прокаті провалився фільм «Оселя зла: Раккун-Сіті», який безуспішно спробував повторити сюжет відеоігор, а також восьмисерійний серіал від Netflix, який, навпаки, запропонував глядачам сучасне прочитання оригіналу.
Прихід Зака Креггера до франшизи — найкраще, що могло з нею статися. Креггер — колосальний професіонал жанру жахів, а також великий фанат ігрової серії. Прекрасно розуміючи, що паства фанатів-геймерів пильно стежитиме за кожним його кроком, Креггер застосував єдино правильний спосіб комунікації зі спільнотою — відкритий і чесний діалог, попри очевидний тиск, а іноді навіть і зневажливий тон.
Прихід Зака Креггера до франшизи — найкраще, що могло з нею статися
Протягом усього виробництва стрічки та її промокампанії Креггер особисто відповідав фанатам, що обурювалися через обрану ним стратегію — зняти фільм про персонажа, якого не існувало в іграх. І не прогадав. Креггер, як і будь-який інший розумний режисер, що прагне адекватної екранізації першоджерела, відкинув ідею покрокового повторення оригіналу. Натомість він поставив іншу мету — зробити фільм, який прикидається грою.
Креггер створив імерсивний досвід, кіноігрову атракцію, моновиставу на одного героя, який виживає в умовах зомбі-апокаліпсису. Фільм від першої особи (дробовик тут розтягнутий на дві третини екрана), сюжет, який нагадує інструкцію з виживання, коли герой постійно шукає предмети і патрони, метакоментарі до відеоігор (персонажі буквально їх обговорюють). Під час перегляду фільму руки так і просяться взятися за геймпад, щоб почати керувати героєм на екрані.
Під час перегляду фільму руки так і просяться взятися за геймпад, щоб почати керувати героєм на екрані
При цьому сюжет креггерівської «Оселі зла» вміщається в кілька речень. Недолугому кур’єрові Браяну (Остін Абрамс) довіряють посилку, яку він має якомога швидше доставити у місто Раккун-Сіті. Тим часом його точка призначення вже заражена небезпечним вірусом, який поширився з вини одного з працівників корпорації Umbrella. А ще Браяну невідомо, що він везе антидот від вірусу, без якого людство приречене на вимирання.
Простота сюжету — важлива компонента креггерського методу. Глядач (як і геймер) не має відволікатися від найголовнішого — досвіду виживання. Браян «проходить» сюжет, а не проживає його. «Оселя зла» — свідомо поверхневе, але дуже сенсуальне, орієнтоване на відчуття та рефлекси кіно, яке концентрується на єдиному завданні: захопити глядача небезпекою, залучити його до події, заразити страхом.
Глядач (як і геймер) не має відволікатися від найголовнішого — досвіду виживання
Утім, це не означає, що «Оселя зла» — позбавлений ідей фільм. Креггер у властивій йому манері зняв іронічний горор, у якому чорна комедія поєднується зі скримерами та саспенсом. Глядачам і страшно, і смішно. Світ Креггера — це світ недолугих ідіотів, у який, виключно з їхньої вини, просочилося страшне зло. «Оселя зла», безумовно, — сатирична картина, що висміює безсилля, егоїзм і недалекість людства.
У дусі так званих постгорорів, Креггер керується логікою, що монстри — це концентрований згусток травми, віддзеркалення людських страхів. У стрічці «Бабадуку» монстром був страх жінки перед материнством, у «Сонцестоянні» — побоювання самотності, а у Креггера — неприйняття батьківства. Його Браян свариться по телефону зі своєю вагітною дівчиною, натрапляє на дитину-монстра, пробирається між інфікованими вірусом немовлятами, а головним антагоністом стрічки виступає моторошний мутант, сплетений із тіл чоловіка та жінки, який переслідує героя протягом усієї картини. Здається, це ідеальний горор у часи епідемії самотності, коли ми одночасно жадаємо і боїмося близькості. Принаймні, вона не так жахає, як орда зомбі.
