Наприкінці березня цього року на самому початку вулиці Нагірної на Татарці, у декількох метрах від Свято-Миколаївського храму, стався черговий “приліт” російської ракети.
Внаслідок цього постраждали навколишні будинки, що у тій частині району були збудовані переважно у 1950-х роках. Та є й більш древніші: на самому початку Нагірної, саме там, де відкривається живописний краєвид на Подільський узвіз, зачаїлась старовинна садиба. Її було споруджено понад сто років тому, у 1909 році для колезького асесора та капітана Євгена Черняєва.
Після “прильоту” старовинна будівля на Нагірній, 2 опинилася у центрі уваги київських активістів, а у майбутньому має стати таким собі новим “місцем сили”. Або “капсулою часу”, як іноді називають її волонтери ГО “Справжній Київ”, які взяли цей об’єкт під своєрідну опіку.
Ініціативу “Справжній Київ” заснували послідовники київського краєзнавця, екскурсовода та активіста Сергія Миронова. До повномасштабної війни Сергій займався реставрацією старовинних дверей та був автором блогу про історичні будівлі Києва.
16 листопада 2022 року Миронов загинув під Бахмутом, будучи командиром взводу однієї з бригад ТрО ЗСУ. Його великий фотопортрет прикрашає одну з кімнат садиби на Татарці.
“Це була дуже цілеспрямована людина. Якщо він за що-небудь брався, то не міг це покинути, або неякісно зробити, - розповідає голова ГО “Справжній Київ” Олександр Борович, який товаришував з Мироновим близько вісімнадцяти років, - він завжди був принциповий у всіх питаннях, і брав за все відповідальність. Як розповідали згодом його побратими, будучи вже у лавах ЗСУ, він користувався повагою серед бійців, командував взводом і запам’ятався надзвичайно принциповою людиною”.
Кураторка ГО “Справжній Київ” Неллі Чудна пригадує:
“Мені здається, що у Києві Сергій побував скрізь. Він досліджував місто, йому були цікаві усі важливі об’єкти”.
Якось разом з Павлом Третьяковим, колекціонером старовинних предметів, Сергій потрапив до історичної садиби на Татарці. Вони познайомилися з власником і запропонували свою допомогу у ремонті балки на даху. Тоді це була проблема всієї будівлі, бо вода її руйнувала.
Власником будинку був Микола Валеріанович Тумаркін, інженер-конструктор та винахідник. Цікаво, що 1960 року він перебував у складі групи конструкторів, що створювали записувальний пристрій для космічного корабля “Восток”, на якому Юрій Гагарін вперше у історії людства вирушив у космос.
Одна з дочок Тумаркіна Оксана зараз активно співпрацює з учасниками спільноти, до цього Павло Третьяков був знайомий з одним із його синів.
Після смерті власника будинку у 2021 році минув час, почалася повномасштабна війна, на якій загинув дослідник Миронов. Відлуння війни буквальним чином торкнулося й старовинної садиби на Татарці у березні цього року, і з цього моменту почалася її новітня історія.
“Ми запропонували дочці та сину власника будинку допомогу від нашої громадської організації, - розповідає Олександр Борович, - кажемо: давайте хоча б відремонтуємо вікна. Тоді був початок весни, дощі, будівлю могло серйозно позаливати.
Почали з вікон, потім ще дещо відремонтували, процес пішов. Згодом дійшли спільної угоди, що спробуємо тут все довести до ладу, а вони дадуть нам змогу проводити свої заходи”.
“Коли сюди прилетіла ракета, ми одразу прибігли на місце з дівчинкою з нашої організації, і вже тут зустріли членів нашої команди, які приїхали сюди не домовляючись”, – додає Неллі Чудна.
Спочатку активісти планували засклити вікна, мріяли відновити автентичні двері, але на той момент будинок був закритий для відвідин сторонніх.
“Вся столярна група у ньому – оригінальна, і не хотілося забивати вікна звичайними ДСП-плитами, бо район дуже специфічний, і якщо у будинку довго буде відсутнє вікно, то туди обов’язково хто-небудь влізе. Тому діяти треба було швидко”, – каже Неллі.
Того дня на місце також приїхала своєрідна швидка волонтерська допомога – постійні завсідники сумних київських фіксацій воєнної пори, представники благодійного фонду “Гуртум”. З того моменту “Справжній Київ” та “Гуртум” об’єднали зусилля, і за допомогою волонтерів у будівлі було відремонтовано дах.
До речі, той самий краєвид на Подільський узвіз до цього важко було повноцінно оцінити через те, що за гаражами навпроти садиби було типове закинуте сміттєзвалище, де іноді блукали безхатьки та ввечері перебувати було небезпечно. Завдяки активістам від колишнього бедламу не залишилося й сліду, натомість – зручні й привабливі на вигляд місця для відпочинку.
У день, коли ми зустрічаємося з учасниками спільноти, всередині садиби відбувається “Салон рам” – фактично перша офіційна виставка оновленого простору, яку проводить усім бажаючим відвідувачам колекціонер та учасник “Справжнього Києва” Павло Третьяков.
Всередині кімнати – понад сотня унікальних антикварних рамок з портретами з особистої колекції Третьякова. Статус “арт-центр” не дуже подобається активістам, “культурний простір” звучить краще. Неллі Чудна ділиться:
“Все відбувається одночасно: ми проводимо роботи всередині, і паралельно з ними проходять лекції та виставки. Це є популяризація форм, яких за міфологією наших сусідів у нас ніби немає.
Мені часто трапляються радянські путівники про Київ, видані у 1970-80-ті роки. Судячи з того, що там написано, складається враження, що у Києві до цього проживали папуаси, була Києво-Печерська Лавра та Маріїнський палац, і тільки радянська влада принесла справжню культуру. Чи не звідти ростуть ноги відомого твердження самі знаєте кого про те, що Україну вигадав Ленін? Так от, серед іншого своєю діяльністю ми хочемо продемонструвати, що у нас є власна історія, своя самобутність, і вона починається не у Радянському Союзі”.
Наразі у садибі частково довели до ладу приміщення, де можна проводити заходи. Там планують проводити освітні заходи на теми історії, виставки, експозиції. Незабаром у культурному просторі відкриється експозиція старовинних дверей, деяким з них понад сто років. Далі буде виставка речей з колекції Сергія Миронова, а також проводитимуть лекції.
Щовихідних активісти та всі небайдужі до київської спадщини збираються у садибі, щоб продовжувати наводити в ній лад.
“Нам потрібні руки і бажання щось робити, бо робота у нас різна: від перекопати ділянку саду щоб розчистити територію, до власне реставрації.
Багатьох лякає факт, що вони ніколи цього не робили, - пояснює Чудна, - всі реставрації ми проводимо відкрито, на вулиці. Ми не знімаємо двері, не веземо їх до спеціалістів у майстерні, робимо все на місці, таким чином демонструючи, що кожен, хто має бажання, власними руками може зробити дуже багато. Тобто фактично ми наслідуємо приклад Сергія, який ніколи цим не займався, але прийняв вольове рішення, що треба щось змінювати і починати з себе і вирушив робити. Ми продовжуємо те саме”.
На сьогодні спільнота не має жодних спільних проєктів з владою і ніколи не отримувала від неї допомоги.
“Ще за життя Миронова якісь депутати виходили до нього на зв'язок, але, наскільки мені відомо, він не дуже бажав мати з ними якісь справи. Казав: “Бачу, що людям це нецікаво, вони хочуть піар собі зробити, і все”. Така ж історія і зараз. Але головне – представники влади нам поки не заважають, і це добре, а ми якось разом з людьми які горять цією справою, і без них все зробимо”, – каже Борович.
“Усім знайоме обурення з приводу того, що хтось кладе бруківку замість купівлі дронів. Тому наша початкова позиція була такою: ми максимально віддаляємось від міських програм, - додає Чудна.
“І скажу відверто: нам соромно просити гроші у міста, адже сьогодні і без цього достатньо об’єктів, яким необхідна реставрація або відновлення. Та ж Академія Бойчука, яка постраждала внаслідок ракетного удару. Та й коли не просиш нічого у міста, то і місто у тебе не може запитати. Така автономність нас влаштовує”, – каже активістка.
Фото: Сергій Гулюк, ГО “Справжній Київ”, Xsandriel.