Malkorrheeay onakoul ve pirrro: ось 7 виконавців, які співають вигаданими мовами

Гільдеґарда Бінгенська та її «невідома мова»

У XII столітті Гільдеґарда Бінгенська, бенедиктинська абатиса й композиторка, створила Lingua Ignota — невідому мову, яка складалася із «litterae ignotae» — алфавіту з 23 «невідомих літер». Один із двох словників Бінгенської налічує 1012 слів, здебільшого іменників, і виглядає як середньовічна модель світу: від Бога й ангелів до людей, рослин, птахів і комах.

Найцікавіше, що Lingua Ignota не залишилася лише як словник. У короткому церковному співі «O orzchis ecclesia» — «О безмірна Церкво!» — Гільдеґарда вплела в латинський текст п’ять слів із цієї мови. Так її лінгвістична вигадка вперше зійшла зі сторінок рукописів і стала частиною музичної композиції.

Magma і планета Kobaïa

Французький гурт Magma, відомий сумішшю прогресивного року, джазу й науково-фантастичних сюжетів, перетворив вигадану мову на каркас цілого всесвіту. Заснована сином джазового піаніста Крістіаном Вандером у 1969 році, Magma прагнула «іншого типу музики» з європейською, а не англосаксонською ідентичністю. Задум склався в повноцінну систему вже на дебютному альбомі «Kobaïa» 1970 року: композиції розповідали про планету Kobaïa, історію землян, які тікають туди від хаосу, спробу створити нове суспільство, конфлікт із новими прибульцями із Землі, власну міфологію і кобаянську мову.

Вандер згадував, що першим словом мови було «Kobaïa». Решта лексики з’являлася поступово в процесі написання музики. Водночас кобаянська не була хаотичним набором складів. Ще 1973 року Melody Maker, одне з головних британських музичних видань того часу, описувало вокал Magma як «чужопланетні склади», а публіка гадала, чи чула німецьку, давньослов’янську чи взагалі щось неземне. Учасники Magma не просто вигадали мову, а й дали назву цілому стилю. Вандер назвав свою музику «zeuhl», і згодом це слово, що кобаянською означає «небесний», стало назвою окремого жанру — суміші прогресивного року, джазу й неокласики з поліфонічним співом і повторюваними, майже маршовими ритмами; мікс, що “мав би звучати як інопланетна рок-опера”, як писало видання Pitchfork.

Talking Heads і дадаїстський хіт без слів

Talking Heads, американський гурт new wave, втнув іншу штуку: взяв текст, написаний «ненормальною» мовою, і перетворив його на пісню. У треку «I Zimbra», що відкриває альбом «Fear of Music» 1979 року, фронтмен Talking Heads Девід Бірн адаптував вірш «Gadji beri bimba» німецького поета Гуго Балля, одного із засновників дадаїзму. Це той випадок, коли будь-яке пояснення зайве, просто прочитайте цей адаптований до музики вірш:

zimzim urullala zimzim urullala zimzim zanzibar zimzalla zam

elifantolim brussala bulomen brussala bulomen tromtata

Сам Балль писав, що завдяки цій мові він хоче «зануритися в найглибшу алхімію слова і навіть відмовитися від слова». Будучи адептом дадаїзму, авангардного мистецького руху, що виник у Європі під час Першої світової війни, Балль прославляв абсурд, ірраціональне та безглузде. У 2021 році Бірн знову виконав «I Zimbra» на шоу Стівена Кольбера, — безглузда пісня, зібрана із фонетичних уламків і дадаїстського абсурду, виявилася живучішою за купу цілком зрозумілих хітів.

Enya і мова Loxian

У 2005 році ірландська співачка й композиторка Enya випустила альбом «Amarantine». Із творами англійською сусідили одразу три треки, написані й виконані вигаданою мовою Loxian. Її створила Рома Раян, давня співавторка артистки. The Guardian описувала локсіанську як «футуристичну мову з далекої планети»: набір коротких ритмічних складів ідеально підходив приспіву. Утім, за ефектністю ховалася повноцінна система з алфавітом і окремою передісторією. За задумом Раян, локсіани живуть у далекій галактиці, спостерігають за зорями і ставлять собі цілком людське запитання: чи є у Всесвіті ще хтось, окрім нас?

Команда Enya вже мала досвід роботи з вигаданими мовами після праці над піснею ельфійською для фільму «Володар перснів». Але локсіанська народилася передусім із музичної потреби: Рома Раян пояснювала, що на деякі мелодії Enya просто «не лягала» англійська. Тому вона придумала мову, в якій звуки ставили саме туди, куди просилася музика. Раян також казала, що написала для себе коротку книжку «Water Shows The Hidden Heart», щоб краще пояснити й саму мову, і пісні, пов’язані з нею.

Loxian не зводилася до декоративного прийому. У буклеті до «Amarantine» тексти цією мовою подали разом з англійським перекладом, а The Guardian навіть наводила побутові локсіанські фрази, щоби показати, що це не просто красивий набір звуків, а система, якою теоретично можна користуватися. Наприклад, «В Ірландії йде дощ» переклали як «Malkorrheeay onakoul ve pirrro», а «Хочеш чаю?» як «Hanee unnin eskan?».

Sigur Rós і мова надії

Ісландці Sigur Rós пішли іншим шляхом. Їхня вигадана мова не має ані міфології, ані повноцінної граматики. Радше це спосіб звільнити голос від сенсу й дати йому працювати нарівні з інструментами. Сам гурт описує Hopelandic, або Vonlenska, як безсловесний вокал.

Назва Vonlenska відсилає до дебютного альбому «Von» 1997 року, де цей прийом з’явився вперше. Ісландське «von» означає «надія», звідси й англійський варіант назви, Hopelandic. Найповніше безсловесна мова розкрилася на альбомі «()» 2002 року. Це єдина платівка Sigur Rós, де фронтмен гурту Йонсі Біргіссон виконує всі пісні на Hopelandic. Усі вісім треків залишилися без назв, а буклети до «()» не мають текстів, лише порожні сторінки для нотаток, асоціацій і малюнків. Hopelandic тут звучить як запрошення слухачеві самому заповнити порожнечу сенсом.

Після «()» Hopelandic нікуди не зникла, але вже не охоплювала альбом цілком. На «Með suð í eyrum við spilum endalaust» 2008 року один трек виконаний без слів, один проспівується Hopelandic, один англійською, решта — ісландською. Для Sigur Rós Hopelandic залишився не правилом, а прийомом, до якого гурт повертається тоді, коли голосу важливіше звучати, ніж пояснювати. І це цінують фанати: «Untitled #8», фінальний трек альбому «()», багато років лишається кульмінацією їхніх концертів.

Cocteau Twins і вокал, який намагався «перекласти» весь світ

У Cocteau Twins, шотландського гурту з постпанкової хвилі 1980-х, не було повноцінної вигаданої мови, хоча фанатам так не здавалося. Вокал Елізабет Фрейзер роками сприймали як щось між англійською і неідентифікованою мовами. На офіційному сайті гурту згадують, що журналісти, фанати й лейбли намагалися розібрати, що саме вона співає, японські видання навіть друкували власні версії почутого, а фани дали мові Елізабет власну назву — фрейзеринг.

Сама Фрейзер казала, що історія написання текстів значно прозаїчніша. Вона брала слова з книжок і словників мовами, яких не знала. Причина не в бажанні напустити туману, а в невпевненості: їй довго бракувало сміливості співати англійською, бо вона не почувалася сильною авторкою. Утім, Фрейзер не співала «нісенітницю» і не імпровізувала навмання, її вокальні партії були продуманими. Саме тому пісні Cocteau Twins звучать так, ніби сенс ось-ось відкриється, але щоразу вислизає в останню мить. Пізніше Фрейзер читала фанатські «розшифровки» своїх пісень, і деякі з них здавалися їй красивішими за те, що вона співала насправді.

Ліза Джеррард і вигадана «мова серця»

У випадку Лізи Джеррард, австралійської співачки і співзасновниці Dead Can Dance, слухачі десятиліттями потрапляли в ту саму пастку: здавалося, що вона співає давньою мовою, яку ніхто не може впізнати. Сама Джеррард називала свій спів «мовою серця» і казала, що це її власна вигадана мова, якою вона користується з 12 років. У дитинстві, за її словами, цей спів був для неї способом говорити з Богом.

Тому її вокал в «Now We Are Free» зі саундтреку до фільму «Гладіатор» звучить не як текст, який треба розібрати слово за словом, а як емоційна сповідь. Брендан Перрі — співзасновник Dead Can Dance і багаторічний творчий партнер Джеррард — пропонував найпростіше пояснення її манери: не «таємнича стародавня мова», а радше «speaking in tongues», тобто «говоріння мовами». За словами Перрі, ці вокальні партії можуть бути навіяні різними мовами, але не мають значень у жодній з них.

Джеррард не раз говорила про дитинство в мультикультурному Мельбурні, де поруч звучали грецькі, турецькі та ірландські мелодії. Пізніше на неї сильно вплинув болгарський спів. Тож її манера звучить так, ніби запозичена з якоїсь неіснуючої старовини, але насправді виросла з конкретного слухового досвіду.