В селі Усівка Згурівської громади, що на Київщині, у кінці травня планують завершити будівництво модульного містечка для переселенців “Всімдім” (Vsimdim). Його від подібних проєктів відрізняє те, що людям надають не лише житло, але і пропонують роботу. Саме бажання працювати на користь громади і повертатись до самостійного життя – і є визначальним фактором для стартової програми.
Ми поспілкувались із співзасновницею проєкту Тетяною Каменевою про те, як стартап для усамітнених подорожей змінив формат через війну і перетворився на програму комплексної адаптації для родин ВПО.
До проєкту я працювала у напрямку благодійності у різних комерційних компаніях, у тому числі на “Куражі”. Також у мене був ресторан “Сніг на голову” – це харківський заклад, де працюють люди з ментальною інвалідністю: аутизмом, синдромом Дауна. Наразі він не працює.
Співзасновник Кирило Ярко займається виробництвом промислового обладнання. У нього великий досвід керування компаніями – і ми наш підприємницький та благодійний досвід об’єднали, щоб створити “Всімдім”.
Ми планували робити будинки для відпочинку – це була велика мрія Кирила, адже він багато років мандрував на кемпері.
Існує цілий рух tiny house, коли маленькі будинки встановлюють десь на природі, у лісі, для усамітненого відпочинку наодинці або із близькою людиною.
Ми тільки починали робити цей стартап і почалася повномасштабна війна – до нас на виробництво прилетіла ракета. Ми тоді думали, чим можемо бути корисними для країни, та як використати свої знання.
У нашій команді була архітекторка Саша Нікітенко, яка працювала в Харківській школі архітектури і робила дослідження щодо розселення ВПО.
Німецький фонд GIZ звернувся до Харківської школи архітектури з питанням, як розселити модульні містечка, які були після 2014 року побудовані в семи містах України. Це такі контейнери, які часто ставлять на будівництві для охорони. З них зробили поселення бозна-де, далеко від інфраструктури, з туалетами на вулиці та спільними кухнями. Часто – це поселення, де немає змоги самостійно навіть увімкнути чайник. Їжу туди привозили.
Так сталося, що у цих контейнерах, у яких термін придатності три роки, і які мали слугувати екстреним тимчасовим житлом, люди жили по 7-8 років. GIZ звернувся із питанням, що робити та як їх розселити.
Харківська школа архітектури зробила дослідження, і виявилось, що рішення немає. Ті, що є – дороговартісні та нерелевантні. Тому що будувати нову інфраструктуру навколо контейнерних містечок, які повинні вже бути знищені, нераціонально.
І от люди за 8 років не поїхали, не знайшли роботу, були покинуті сам на сам зі своєю проблемою.
Звісно, що відбулась радикалізація, озлоблення, вони не хотіли звідти виїжджати.
Рішення не було, і ми думали, як виправити всі ці помилки. Зрештою переробили наш проєкт, зробили його більш ергономічним та зручним: в будиночках є свій туалет, власна кухня. Оскільки з самого початку передбачалось, що це будуть будиночки для готельного відпочинку, вони вийшли, дійсно, дуже гарні.
Це утеплені будинки, які підходять для проживання увесь рік. За допомогою використаних матеріалів взимку у них тепло, а влітку завдяки світловідштовхувальним матеріалам – там буде прохолодно і приємно, все це продумано.
Площа – 12 на 9 квадратних метрів. Будиночки виготовляють в Києві, деякі деталі – у Харкові. Ми все виготовляємо самі: меблі, всі інженерні системи – завдяки цьому в нас є можливість економити на виробництві.
Дизайн створювала Маша Целік і Саша Нікітенко. Ми разом з ними враховували досвід розміщення ВПО в світі та шукали найкраще рішення такого тимчасового житла, працювали над ергономікою, щоб це було зручно, щоб там були місця для зберігання речей.
Для нас важливо було, щоб це ще й візуально було красиво.
Щоб людина заходила і відчувала, що вона у гідному просторі, де використані якісні матеріали, якісна сантехніка, зручні матраци тощо.
У нас з командою є критерій, коли кажемо, що і самі жили б у таких.
Спершу ми думали просто надавати ці будинки людям, які втратили житло, але чим більше заглиблювались у проблему, досліджували болі ВПО, тим більше розуміли, що саме житло – це не допомога, яким би гарним воно не було, адже люди втратили набагато більше, ніж просто дах над головою. Тому ми створили комплексну програму адаптації та інтеграції у нове середовище.
Якщо покроково: ми шукаємо ОТГ в Україні, де є робочі місця і які готові приймати й інтегрувати переселенців. Ми не перекладаємо на них відповідальність, але в них повинно бути бажання і ресурс – це неперевантажені школи, або перевантажені, але готові з цим щось робити; і робочі місця.
Ми аналізуємо вакансії та шукаємо ВПО, які підходять за фахом, і вони отримують тимчасове житло в цьому поселенні, робоче місце і впродовж 6-12 місяців – психологічну підтримку.
Критерії відбору: це родини з трьох-чотирьох осіб з дітьми, які мають бажання працювати. Важлива умова – щоб вони переїхали з місць, де відбувались бойові дії, або де досі вони відбуваються, з окупованих місць, або з прифронтових міст, куди людина просто боїться повертатись. Усього – чотири родини. Втім, сподіваємось, що це не останнє наше поселення, і ми зможемо розселити якомога більше родин.
Ми вже готуємося до встановлення першого поселення в Згурівській громаді в селі Усівка. Дуже вражені тим, наскільки громада відкрита, наскільки щиро вони прагнуть допомагати переселенцям. Вони дуже добре розуміють цю ідею саме ефективної допомоги. Вони самі зв’язали нас з усіма роботодавцями, презентували їм проєкт, надали дуже гарну ділянку, самі вирішили всі питання інфраструктури, як людям доїхати.
Зараз ми там встановлюємо локально-очисні споруди, проводимо електромережу і далі – встановлюємо самі будиночки, вони вже готові. Наразі ми відкрили анкетування і шукаємо родини, які стануть першими мешканцями у цьому поселенні. Необхідно, щоб люди відповідали фаху (під вільні вакансії громади – БЖ), це трохи ускладнює пошуки, але знову ж мета не просто заселити, а допомогти адаптуватися родинам.
Громада надала нам класні вакансії з конкурентоспроможною зарплатнею. Так ми можемо бути корисними і громаді, закрити їхні вакансії, щоб це для всіх був win-win. Щоб громада була рада приймати переселенців і сприймала їх не як тягар, а як людей, які можуть створювати щось класне, нести нові ідеї та робити щось разом із мешканцями.
Звичайно, що участь повністю безкоштовна, єдине, що залишається для родини – це сплата комунальних, звісно, вже після того, як вони будуть працевлаштовані.
Плануємо, що в кінці травня вже буде повністю облаштоване перше поселення.
Проєкт досить затратний – це робота спеціалістів і самі будинки. В цілому облаштувати поселення коштує близько 100 тисяч доларів – це чотири будинки та господарчий блок з пральними, сушильними машинами й місце для спільного перебування, де родини можуть збиратися разом на сумісну терапію, діти – малювати. Тобто у кожного є свій простір, але є ще і спільний, де вони можуть проводити час разом.
Фінансують проєкт приватні донори та комерційні компанії – у нас є досвід в комерційному фандрейзингу, коли ми йдемо до компаній зі схожими на наші цінностями.
Також ми подаємось на гранти від європейських та американських фондів, адже наш проєкт є сталим.
Наразі поселення фінансуються приватними донорами, і ще на один будинок ми збираємо гроші фандрайзингом просто серед українців, які мають змогу допомогти тим, хто потребує допомоги. Збираємо 720 тисяч гривень.
Держава сильна настільки, наскільки сильним є в ній найслабкіший – нам дуже подобається ця думка, і ми хочемо об’єднувати людей і вирощувати цю культуру благодійності не з жалю, а зі співчуття і бажання зробити кращим простір довкола тебе.
Ми створювали зі спеціалістами програму адаптації та інтеграції, шукали релевантний досвід у світі, але насправді подібного досвіду не існує, адже це найбільша міграційна внутрішня та зовнішня кризи з часів Другої світової війни.
Загалом програма адаптації складається з того, що родини зустрічаються з психологом, діти – окремо працюють на загальних заняттях, займаються арт-терапією.
Це не глибоке пропрацювання травм, підіймання складних тем, швидше навички самодопомоги, розуміння своїх почуттів, робота з втратами, робота з травмами війни, допомога у проходженні адаптаційного періоду на роботі.
Також будуть відбуватись спільні заходи для родин ВПО та родин з громади, щоб вони могли швидше інтегруватися.
Результат для нас – це працевлаштовані родини, які залишились у громаді, або, можливо, і не залишились, але самі орендують житло і шукають нову роботу; це самостійна українська родина, яка не потребує допомоги будь-яких фондів.
Ми плануємо на першому поселенні виміряти результати, як себе почуває родина від точки А в точці Б, подивитися, як все працює. Плануємо брати багато зворотного зв’язку від родин та спеціалістів і далі множити цю концепцію Україною, якщо вона виявиться дієвою, у що ми дуже віримо. Ми бачимо себе помічниками держави у цьому питанні, адже наразі державні органи зосереджують всю увагу питанню озброєння та нашій перемозі, це на першому місці.
Фото: надані героями