У Києві та Київській області останні п’ять років відкривають кафе та пекарні, де працюють люди з ментальною інвалідністю. Вони дають першу роботу цим людям і можливість соціалізуватись, а ще створювати незвичайне печиво, піцу і хліб із любов’ю до справи.
Розповідаємо про чотири таких заклади.
Адреса: Київ, наразі не працюють для відвідувачів
Instagram
Good Bread from Good People – київська інклюзивна пекарня, яка дає роботу людям з ментальними порушеннями вже понад п’ять років. Наразі пекарня випікає хліб для ЗСУ та прифронтових регіонів і поки не приймає замовлення. Головна мета, яку закладав у проєкт засновник Владислав Малащенко – допомогти людям із ментальною інвалідністю соціалізуватися.
Директор з комунікацій Good Bread from Good People Олена Мартиненко розповіла БЖ про те, як влаштована робота пекарні.
В Good Bread from Good People наразі працюють 23 людини з ментальною інвалідністю. Вони не працевлаштовані за правилами трудового законодавства, проте отримують грошову винагороду.
Складнощі є, як і з будь-якими людьми, адже потрібен час на навчання та адаптацію. Також вони працюють із супроводжуючим, на одного супроводжуючого - три людини. Завдання супроводжуючого - навчити, допомогти та бути поруч з людиною, слідкувати, хто як справляється і або підганяти, або давати більше часу на відпочинок.
Абсолютно кожна людина може виконувати якусь роботу.
Хтось може лише класти хліб в упаковку, хтось може стояти на сухому чи вологому замісі, формувати тісто – у них різні можливості, як і у всіх людей. Наша задача просто зрозуміти цей потенціал.
Роботодавцям треба бути морально та фінансово готовими до того, що роботу, яку виконують 23 людини, зазвичай може робити 5 професіоналів, які до того ж не потребують жодного супроводження. Тож потрібно буде забезпечувати фінансово більшу кількість людей. Тому з самого початку варто замислитись, чи буде проєкт рентабельним та чи зможе себе фінансово підтримувати.
Абсолютно на всіх працівників робота впливає позитивно, інакше вони у нас не були б. Ми слідкуємо, якщо у них змінюється психологічний стан, це вже сигнал, що потрібно щось змінювати.
Кожній людині потрібна ця трудова терапія. Історій, як робота змінювала життя працівників багато. У нас є Катя, яка закінчила кулінарний коледж. Вона кондитер, але на роботу її ніхто не брав. Роботодавці розуміли, що на неї потрібно витратити більше часу. Коли Катя прийшла в пекарню, вона боялась зробити зайвий крок. Але тепер, як вона сама говорить, стала впевненішою в собі. Вона не боїться вже зробити щось не так, адже все можна виправити. І вона є успішним прикладом того, що просто потрібно повірити в людину та її сили.
Також у нас є Міша, який був кур’єром на самому початку створення пекарні. Потім він пішов на іншу роботу, але його скоротили після початку війни, і Міша повернувся до нас. Міша боявся щось не так зробити, навіть діставати хліб із форм. А потім завдяки роботі із супроводжуючим виріс до старшого пекаря, людини, яка контролює абсолютно всі процеси. Це і є справжня історія успіху, коли людина з кур’єра виросла до старшого пекаря і може робити будь-що на виробництві хліба.
Різниця між людьми, які працюють у нас і тими, які не зайняті роботою, особливо людьми з інтернатів, величезна. Наші працівники мають плани, бачення, у них є свій ритм, коло знайомств – і це те, чого не вистачає усім людям з інвалідністю або з психіатричними діагнозами. Вони ніде не залучені і через це відчувають брак власних сил й не вірять, що здатні на щось.
Адреса: просп. Степана Бандери, 26в (у будівлі ТЦ Metro)
Instagram
Sunshine Café працює в Києві в ТЦ Metro біля метро «Почайна». Його відкрила Аліна Живаго, мама доньки Насті із синдромом Дауна.
“Перше – це було питання, куди йти донечці після навчання, адже ніхто не хотів брати таких людей на практику. Єдина компанія, на той час, яка надавала можливість практикуватись людям з інвалідністю, це “Ашан”, всі інші відмовлялися”, – згадує Аліна.
Прикладом, який надихнув на відкриття закладу, стало французьке кафе Café Joyeux. У вересні 2022 року після перепон через Covid і повномасштабне вторгнення, Аліні все ж вдалось відкрити кафе, де готують піцу і дають першу роботу людям з інтелектуальними порушеннями.
Про роботу Sunshine Café розповіла БЖ засновниця Аліна Живаго.
Коли я писала бізнес-план по кафе, то думала, що там працюватимуть лише люди з синдромом Дауна, але потім побачила цифри, скільки такої молоді сидить по домівках, і вирішила, що люди з будь-якими інтелектуальними порушеннями зможуть працювати у нашому закладі.
Довоєнна статистика свідчила, що в Україні народжується більше 400 людей з синдромом Дауна на рік і наразі у нас в країні проживає більше 15000 повнолітніх людей з синдромом Дауна. З них лише вісім працевлаштовані. Інші сидять по домівках.
Для нашого кафе не доводилось нікого шукати. В училищі, де навчалась донька на кухаря, в її підгрупі всі студенти були з інвалідністю. Тож перші семеро працівників були одногрупниками Насті.
Працівники усі різні. Перші два місяця у них був випробувальний термін, за який ми визначались, у кого що краще вдається.
Четверо, більш сильні, працюють позмінно помічниками кухаря – два дні працюють по 4 години і далі – один вихідний.
Ще троє працівників роблять, що можуть: поливають квіти, протирають столи, підмітають та миють підлогу, ставлять штампи на одноразовий посуд, нарізають щось. Слабші працівники виходять на роботу два-три рази на тиждень по три години.
Ще у нас є два кухаря – шеф і головний піцейола, які працюють з ними на зміні, я також знаходжусь з ними постійно.
Ми плануємо запустити мережу таких закладів по Україні, тому зараз відпрацьовуємо різні варіанти. Наприклад, ліпити пельмені, робити печиво, щоб вони завжди були при справі.
Хлопці та дівчата всі задоволені і з радістю йдуть на роботу. А сильніших працівників взагалі неможливо вигнати з роботи, у них дуже багато ентузіазму. Батьки іноді дзвонять і питають: “Де моя дитина?”. А вони все не зупиняються і хочуть зробити щось додатково.
Вони так само мають право працювати, бути у суспільстві. І суспільство має познайомитися з ними, зрозуміти, що це не хворі, не страшні люди, що вони такі самі, як і ми всі, просто з певними особливостями.
Ми всі різні, але всі – рівні.
Не бійтеся, бо ці люди хочуть і можуть працювати. Головне знайти для них саме ту роботу, яку вони можуть робити, і навчити їх це робити, адже кожна людина щось вміє краще, а щось гірше.
Поки в Україні працевлаштуванням людей з інвалідністю займаються або самі люди з інвалідністю, або їхні батьки чи родичі.
Хочеться, щоб наш бізнес ставав більш європейським, відповідальним, співчутливим. Щоб люди брали на себе відповідальність, працевлаштовували людей з інвалідністю і заробляли собі плюсики в карму.
Такі люди не мають сидіти по домівках. Тому я мрію відпрацювати цю модель на першому кафе і створити мережу закладів в усіх областях України, тим паче, що нас погодилась підтримувати “Мetro Україна”.
Адреса: Бровари, вулиця Ярослава Мудрого, 2 (Cafe 21.3),
Бровари, вул. Леоніда Каденюка, 8 (“Голландська пекарня 21.3”)
Українсько-голландське подружжя Аренди та Андрія Василенків виховує четверо дітей, один з яких народився з синдромом Дауна. Саме тому, залучивши партнера у 2018 році пара відкрила пекарню, а потім й інклюзивне кафе, де стажуються учні «Центру соціально-трудової адаптації для молоді з синдромом Дауна, аутизмом та порушенням інтелектуального розвитку».
25% від прибутку пекарні передають на створення та підтримку робочих місць для людей із вадами інтелектуального розвитку.
Ми поспілкувались зі співзасновником благодійної організації «Перспектива 21.3» та інклюзивного Cafe 21.3 й “Голландської пекарні 21.3” Андрієм Василенком про особливості роботи з людьми з ментальними порушеннями.
Студенти нашого центру не можуть працювати повноцінно 8 годин 5 днів на тиждень. Це і недоцільно, і для них занадто важко.
Робота – це як одна із частин їхнього навчання. З 20 студентів восьмеро працюють у кав’ярні, решта – періодично стажуються у пекарні.
Ми не називаємо це роботою, адже вони зараз більше набираються досвіду, щоб у майбутньому мати змогу працювати.
Вони отримують винагороду, але це умовна зарплата. Частині з них як людям з інвалідністю документально складно оформити працевлаштування, тобто офіційно вони не працевлаштовані.
Стажування триває від 2 до 4 годин, це індивідуально. Якщо ви прийдете у кав’ярню, то у першій половині дня побачите, як працюють наші студенти.
У співпраці з містом студенти займаються прибиранням території, сортуванням на гуманітарному складі. Намагаємось давати різні типи активностей.
Раніше учні стажувались в Urban Space 500, Radisson, Goodman, Steakhouse, проте війна внесла свої корективи. Добре, що наші кафе і пекарня не закрились – через це була можливість і далі забезпечувати їх роботою.
Зараз роботи в пекарні та кафе достатньо для всіх студентів, але сподіваємось, що перемога відкриє нові можливості.
У нас є студенти, яким легше спілкуватися з клієнтами, а є з більш аутичними проявами – їм простіше займатися миттям посуду на кухні або прибиранням.
Вони можуть виконувати будь-який тип роботи, який не потребує особливих інтелектуальних зусиль: складання товарів, сортування, переупаковка, прибирання.
Важливо, щоб це було зрозуміло, з обмеженою кількістю операцій й обмеженою кількістю нестандартних ситуацій.
В межах програми ми намагаємось, щоб кожен спробував себе у різних сферах, але більшою мірою це робота офіціантів, помічники кухарів і робота на барі, де вони готують напої, прибирають та миють посуд.
Якийсь час ми працювали у збиток. Якщо говорити про пекарню, то нам частково допомагає волонтерська робота: багато продукції випікаємо і надаємо іншим волонтерським організаціям, а вони вже відправляють на фронт чи роздають людям, які потребують цього. У нас поки що є на це бюджет завдяки донатам.
Кафе ж має мінімальний заробіток, проте нам цього достатньо, бо воно в принципі створювалось не для генерування прибутків.
Імовірно, жоден з наших студентів не зможе працювати у майбутньому самостійно. Проте ми бачимо, як робота впливає на них. У них зростає самооцінка, розвиваються навички.
Є студенти, які не вміли читати й писати раніше. Зараз у них з’явилась мотивація. Навіть попри те, що їм по 19-20 років, вони вчаться, і в них вже є певні результати – зрушення по мові, поведінці, вони стають більш врівноваженими та самостійними.
Від батьків багато позитивних відгуків: їхні діти відчули себе щасливими, і у них з’явилась ще одна сім’я – це колеги, з якими вони працюють, постійні відвідувачі кафе, яких вони знають по іменах.
У них з’явився сенс існування і відчуття своєї потрібності – це найважливіше.
Треба думати про професійний супровід для таких людей. Їм потрібна час від часу підтримка, допомога та вчасна корекція.
Може бути нестандартна ситуація, наприклад, переписки у вайбері до 12 ночі – є таке нав’язливе спілкування. Воно коригується, якщо з цим працювати, пояснювати батькам.
Бажано, щоб був спеціаліст, який може пояснити, що доцільно, а що ні. Це робить співпрацю приємною і довготривалою.
Є приклади, коли спершу колектив чудово сприймав нових колег, а потім починались непорозуміння та образи – зрештою співпраця закінчувалась і від цього програвали усі.
Адреса: Фастів, Київська обл. вул. Шевченка 25а
Facebook
Ініціатором відкриття закладу “Коржик”, де зможуть працювати люди з ментальною інвалідністю, була греко-католицька громада. Кафе відкрили під час війни на початку квітня 2023 року. Тут випікають і продають печиво та тістечка, а також готують каву та чай.
У “Коржику” працює кондитер із синдромом Дауна Микита Дунаєв. Хлопець здобув освіту кухаря-кондитера у професійно-технічному училищі, але знайти роботу за спеціальністю не міг. Його підтримала греко-католицька громада, яка завдяки гранту від Української освітньої платформи та краундфандингу на платформі «Велика ідея» змогла відкрити соціальне кафе. Перед відкриттям члени громади консультувались із ГО “Перспектива 21.3”.
Священик та куратор проєкту “Коржик” Віталій Марцинюк розповів БЖ про те, як влаштована робота закладу.
Наш кондитер Микита цікавиться багатьма рецептами, виписує їх в зошит, і потім ми пробуємо це випікати. Він працює у супроводі ще двох кондитерів.
Алгоритми дій подає Микиті інший кулінар, але хлопець все робить власними руками. Печиво виходить одне більше, інше – менше. Може, воно не таке презентабельне зовні, проте він все це готує із великою любов’ю. Ми називаємо його випічку печивом добра.
Микита працює з понеділка по п’ятницю по одній годині. Він офіційно працевлаштований та отримує зарплату. У закладі ще є скринька для пожертв. З цієї скриньки також даємо для нього та його родини пожертву.
Робота дуже позитивно вплинула на нього. Микита більше посміхається. Коли він сидів постійно вдома, мама не могла ходити на роботу, а зараз він реалізує себе і робить це гарно. Він вкладає в роботу душу і серце. Мама каже, що коли він вранці встає, то постійно питає, чи настала година, коли йому треба йти на роботу.
Він дуже любить бути серед людей, спілкуватись з відвідувачами.
У нас є другий поверх приміщення, яке ми орендуємо, ми хотіли б розширити наш заклад і залучати й інших людей з ментальною інвалідністю, адже наше середовище розвиває їх і дає спеціалізацію.
Ми писали декілька грантів, сподіваємось, що вдасться залучити підтримку, можливо, добрі люди захочуть інвестувати в наш проєкт. “Майстерня печива” відкрилась 7 квітня, тому як такого прибутку поки не маємо. Сподіваємось на добрих людей. Але ми і не в мінусі, виходимо приблизно в нуль після виплати зарплати кондитерам та Микиті. Отак церква через творчість йде до загального добробуту.
Підтримати заклад можна, замовивши печиво. Відправки здійснюють по Україні і за кордон.