22 березня 2024 року росія влаштувала чергову масовану ракетну атаку на українські міста. Однією з головних цілей окупантів стала ДніпроГЕС у Запоріжжі. Ураження дуже значні – об'єкт було виведено з ладу.
Зібрали кілька ціхавих фактів про історію будівництва цього унікального об'єкту. А також про попередні підриви станції, які здійснили радянські та німецькі війська під час Другої Світової війни.
Ідея будівництва греблі на Дніпрі виникла ще в ХVІІІ столітті. У часи правління Катерини ІІ річку розглядали як перспективну транспортну артерію для постачання товарів до Криму. Але реалізувати план заважали відомі дніпрові пороги. У 1778 році Старо-Кайдацький поріг та Ненаситець навіть спробували підірвати пороховими зарядами. Але пороги не піддались, і наскрізне судноплавство по Дніпру так і не запустили.
У 1905 році з'явився проєкт будівництва греблі з гідроелектростанціями на тому самому місці, де зараз стоїть ДніпроГЕС. Однак реалізувати його завадила Перша світова війна.
У 1920 році до ідеї повернулися. В СРСР прийняли план ГОЕЛРО, який передбачав виробництво дешевої електроенергії для індустріалізації. Плотина ДніпроГЕС мала з'єднати залізницею металургійні заводи, які будували в Запоріжжі, з сировинною базою Донбасу і Криворіжжя. Також таким чином планували вирішити проблему судноплавності Дніпра і питання зрошення степових земель.
Згідно з проєктом професора Івана Александрова, об'єкт вирішили збудувати неподалік від острова Хортиця, на ділянці з назвою "Вовче горло".
Дніпровська гідроелектростанція – найстаріша ГЕС, побудована на річці Дніпро. На момент будівництва вона була ще й найбільшою у Європі.
Довжина греблі ДніпроГЕС греблі складає 760 метрів, а висота — 60 метрів. Гребля складається з 49 опор, які з'єднані монолітним залізобетонним мостом. У тілі бетонної греблі проходить тунель, необхідний технічному персоналу для спостереження за станом споруди.
До 1939 року в експлуатацію ввели всі дев`ять гідроагрегатів ДніпроГЕС. Їхня загальна потужність становила 560 тис. кВт.
Будівництво ДніпроГЕС офіційно розпочали 15 березня 1927 року. Земляні роботи стартували в районі селища Кічкас, куди прибували робітники з усіх куточків Радянського Союзу.
У травні на Дніпробуді працювало 2000 людей, у червні – 6000, а у листопаді – вже 127000.
Робітників наймали на біржах праці, серед відставних військових та селян. При цьому працю ув'язнених не використовували.
Через брак технічних засобів спочатку більшість робіт на будівництві виконували вручну. Але згодом Дніпробуд став одним з найбільш технічно забезпечених будівництв у СРСР. На будівництві працювали механічні майстерні, лісопильня, завод із виробництва бетону, компресорні станції, було транспортне господарство.
Будівництво греблі відбувалося через два острови в руслі річки Дніпро й велося одночасно як з лівого, так і з правого берега. А внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Одну з ключових ролей у будівництві ДніпроГЕС зіграв Х'ю Купер, американський військовий інженер, який консультував радянських спеціалістів. Він працював на будівництві гідроелектростанцій на Міссісіпі і Ніагарі і мав унікальний досвід, якого не було ні в Радянському Союзі, ні в Європі.
Команда фахівців Х'ю Купера, зокрема, запропонувала прокласти греблею залізницю. Втім, спершу побудували лише гілку для руху трамваю, який ходив по греблі до війни.
Ще один цікавий факт – саме у США на замовлення Радянського Союзу були побудовані турбіни для майбутньої гідроелектростанції. Зокрема, 8 турбін поставила американська компанія "Ньюпорт Ньюс", ще одну, точну копію американської, виробили у СРСР. Також п`ять генераторів ДніпроГЕС поставила американська компанія "Дженерал Електрік".
З Німеччини поставляли каменедробарки і електрообладнання для тимчасової підстанції, яка забезпечувала енергопостачання в період будівництва. З Чехії – металоконструкції.
Під час Другої світової війни ДніпрГЕС сильно постраждала. У 1941-му під час відступу Червона армія підірвала греблю і знищила машинну залу.
Про підрив греблі було відомо завчасно. Вибухівку заклали у її “тіло” за кілька днів. Історія донесла прізвища конкретних виконавців – фахівців з підривної справи Петрова і Епова.
Історики стверджують, що наказ на знищення Дніпрогесу віддав особисто Йосип Сталін, а вибухівку доставили літаками з Москви. За словами кандидата історичних наук Владислава Морока, підрив ДніпроГЕС був спецоперацією НКВС.
“Документально доведено: наказ на знищення ДніпроГЕСу віддав особисто Йосип Сталін. Для здійснення вибуху у греблі було закладено 20 тонн якісної вибухівки... Але час початку операції підривники взяли на себе і прорахувались. Війська “Вермахту” навіть і не збирались захоплювати Запоріжжя, до якого вони увійшли на два місяці пізніше”, – каже він.
Місцеве населення ніхто не попереджав про майбутній вибух. Історики сперечаються про кількість жертв трагедії – за деякими підрахунками могло загинути від 20 до 100 тисяч людей. Серед них – жителі Запоріжжя та його околиць, біженці із сусідніх регіонів та радянські солдати, які не встигли покинути місто.
Аби приховати наслідки трагедії, радянська влада сформувала міф про те, що ДніпроГЕС зруйнували нацисти. Таку позицію відстоювали представники СРСР і на Нюрнберзькому процесі.
Захопивши Запоріжжя, німці частково змогли запустити ДніпроГЕС у дію. Нове обладнання довелося везти з Німеччини. Улітку 1942 року електростанція знову запрацювала. А відступаючи наприкінці 1943 року, німецькі війська висадили в повітря машинний зал, пульт управління, все електрогосподарство та аванкамерний міст. Але повністю знищити греблю їм не вдалося. Напередодні вибуху радянські сапери і розвідники пошкодили частину дротів, які йшли до детонаторів.
У 1944 році ДніпроГЕС знову почали відбудовувати. Відновлення станції почалося з прокладення між зруйнованими биками навісних мостів. Швидко було зведено тимчасову захисну дамбу. Впродовж 1944-45 років було відновлено міст через шлюз. А влітку 1945 року свого довоєнного вигляду набув аванкамерний міст.
На відновлювальні роботи відправили будівельників і колгоспників — в основному жінок. Усього у відбудові ДніпроГЕСу було задіяно близько 50 тисяч осіб.
3 березня 1947 року відновлений перший гідроагрегат станції дав промисловий струм, а вже через три роки – 26 червня 1950 року було введено в експлуатацію останній, дев’ятий агрегат.
У матеріалі використано інформацію: Укрінформ, Радіо Свобода, Укргідроенерго, Бабель. Фото: УНІАН, Landesarchive, akbash.zp.ua, Укрінформ, Типичное Запорожье.