БЖ запускає цикл матеріалів, в якому пропонує дослідникам архітектури, дизайнерам та архітекторам розповісти про їхній район — його візитні картки та його болі. Перший випуск присвячений Виноградарю — найкомфортнішому в Києві масиву-недобудові.
Скульптури біля дитсадочка №518
У мене лишились яскраві спогади про те, як, гуляючи з мамою, ми гралися навколо кольорових скульптур Любові Муравйової, де я, ніби в лабіринті, бігав і ховався. Як мене зачаровували високі, могутні й водночас ніжні образи скульптури «Весна» біля магазину «Континент».
Якось на старому фото я побачив скульптурну композицію Муравйової «Казка» в дитсадку № 518. Зображення на світлині радикально відрізнялося від того, що було наживо після реставрації — поверхню з глазурі ніжних пастельних відтінків укрили шарами дешевої фарби ядучих кольорів. Я зробив простеньку презентацію і надіслав погано оформленого листа до адміністрації району з проханням привести скульптури до належного вигляду. На диво, відповідь надійшла: відповіли, що скульптурами не займатимуться.
Я й подумав: чого чекати, зроблю все сам. Поговорив з директоркою дитсадка — чудова жінка! — і попросив дозволу чистити скульптури. Згодом вони стали такими, як були — відкрилася оригінальна глазур. Це абстрактні скульптури. Одні своїми кулями нагадують прибульців. Інші, з трикутниками і малесенькими сходами, — казковий замок. Такими їх створили навмисно: скульптури водночас є ігровим майданчиком, і діти, лазячи по ним, мають самі додумувати, що це таке.
Житлові масиви вулиці Порика, 15, проспекту Гонгадзе, 32-А та проспекту Європейського Союзу, 92
Там, де були піщаники, за радянських часів вирішили побудувати масив. 1968 року це доручили Едуарду Більському, який разом з попзіркою архітектури Авраамом Мілецьким уже створив Палац дітей та юнацтва на Арсенальній і Центральний автовокзал на Деміївській. Для Більського це було втіленням мрії — створити Місто Сонця — так він за мотивами твору Томмазо Кампанелли називав Виноградар. Йому це майже вдалося.
Будинки масиву не всюди вишикувані в ряди. Вони можуть бути напівкруглими, змійкою, буквою Г — так, як краще він стане на конкретний рельєф землі. На мапі масиву можна побачити довжелезні будинки криволінійної форми на вул. Порика, 15, пр. Гонгадзе, 32-А, пр. Європейського Союзу, 92. Це так звані будинки-екрани. Довжиною і формою вони, як крилом, закривають інші будинки позаду від протягів і шуму доріг.
Можна помітити, що громадські заклади часто мають напівкруглу форму, яка дещо нагадує форму крила. Це такий собі автограф Едуарда Більського — за ними можна впізнати його проєкти. Такі крила він використовував на кутах будівлі, аби «пом’якшити» поворот, зробити простір між будинками м’яким, плавним і природним. Більського критикували за них, бо на такі варіанти йшло більше цегли.
Оскільки Більський створював Місто Сонця, то кольорова гама будинків тут — від коричневого до золотого. Зараз це не так помітно, бо вицвіла фарба. До речі, Виноградар і Оболонь стали першими кольоровими масивами. Ранні Русанівку і Березняки фарбували в біле.
На мою думку, з-поміж житлових масивів — Оболоні, Троєщини, Теремків — Виноградар найбільше наблизився до звання найкомфортнішого для людей масиву Києва. Зазвичай масиви проєктували так: декілька мікрорайонів з певною кількістю будинків, один-два дитсадки, школа, ще одна будівля, де розташовувався гастроном і заклади побутового обслуговування: ательє, ремонт взуття і годинників, аптека. На Виноградарі все зроблено дещо інакше. Прямо попід будинками влаштовано маленькі овочеві магазини. На більш жвавому перетині доріг буде більший гастроном, стоятимуть бібліотека, художня школа, аптека, перукарня.
Щось наближене намагалися створити на Троєщині. На Оболоні цього не вдалося — не завершили озеленення масиву, там порожньо і немає де посидіти під час прогулянок. Теремки взагалі мають невдалу забудову.
Палац культури
Це головний недобуд Виноградаря. Він розташований між проспектом Гонгадзе і вулицею Порика. За першими проєктами, навколо нього мала бути збудована дворівнева транспортна розв'язка, поруч станція метро, Палац піонерів та басейни. Потім планування змінили і лишився лише Палац. Споруда мала би бути точкою тяжіння масиву і це виражається в її складній архітектурі.
Палац вирізняється дуже складною формою, яка зверху нагадує квітку. Каркас будівлі прямокутний, а всі її цегляні секції і стіни мають форму еліпсів і півкругів. У Палаці мала би бути основна зала на 600 місць, друга — на 200, дитячий кінотеатр на 60 осіб, лекторій, танцювальний майданчик, ігрові кімнати.
У кожній залі передбачався окремий вихід на вулицю, тому вона могла функціонувати окремо. Це видно навіть по нинішніх руїнах. 1982 року проєкт отримав перше місце в архітектурному конкурсі. Більському за це вручили премію в 22 тисячі карбованців [близько $60 000 по поточному курсу — прим. ред.].
Почали зводити — і в гру вступив колишній партнер Авраам Мілецький. Мілецький поскаржився голові Держбуду УРСР. Той викликав Більського до себе й каже: «У наш час не можна будувати криволінійні споруди Як ви можете рекламувати таку будівлю як приклад для всієї України?». Роботи зупинили.
Два роки Більский добивався відновлення. Йому порадили перепрофілювати Палац на багатофункціональний комплекс — це допомогло. 1988 року будівництво продовжили, було зроблено 60%. Але вже настала перебудова — і величезні проблеми з фінансуванням. 1993 року спроби закінчити Палац припинилися. Якби не два втрачені роки — бо тоді ще були гроші, — проєкт завершили б.
Cерія скульптур Любові Муравйової
На стінах садочку № 518 із «Казкою» Муравйова додала ще дві казкові композиції: «Дюймовочку» та «Буратіно». Вона вмонтувала в стіну керамічні квіти і фігурки героїв казок. Роботи були вдалими, тому Муравйовій доручили оздобити наступний садочок, № 556.
Тут розташована робота «Морське царство» — величезні коралі, мушлі, кальмари, вкриті яскравими поливами. Подібно до «Казки», вони були зроблені як ігровий майданчик, де серед мушель і щупальців можна повзати й ховатися. 1979 року всі 4 композиції дитсадків посіли перше місце в «Конкурсі зі створення найкращої художньої роботи для естетичного середовища міста Києва».
Жодна її робота не містила символіку й не мала типових сюжетів. Усе було присвячено природі, жінкам, мріям, снам і дітям. Стиль Мурайової ідеально поєднується з ідеєю Міста Сонця. Авторка говорила, що хоче, аби прекрасне супроводжувало людей в їхніх побутових справах і «додавало трохи лірики в індустріальне середовище».
На сьогодні з 12 робіт збереглося 9. Одна з найбільш фантазійних, «Разом крізь полум’я», зникла ще в 1993 році. На керамічному полум’ї була фігура дитини й коня з міді, яку вкрали і здали в пункт приймання кольорового металу. Ще дві роботи розбили задля будівництва ЖК, що так і стоїть недобудованим. Пощастило скульптурі «Врятуємо світ від ядерної зими», поруч з якою стоїть ще один недобуд — ЖК «Виноградний». Її не розбили — навпаки, загорнули в дерев’яний короб на час будівництва. Комплекс збанкрутував, а скульптура так і лишилася в коробі за парканом.
Зараз ці скульптури мало хто розуміє. Але я люблю. Тому після очищення «Казки», куди я залучив своїх друзів, ми взялися за інші роботи Муравйової. А от з чим ми самостійно не можемо впоратися — це скульптура «Весна», вона найбільша. «Весна» свого часу теж посіла перше місце в конкурсі. Тільки на цей раз її визнали кращою роботою не в Києві, а в усьому СРСР. Це романтична робота, де зображено три жінки, що вособлюють природу. Їхні три фігури — як три колони, а зверху пасма їхнього волосся переростають в крони дерев і об’єднуються. Досі не знаходиться жодного інвестора, хто міг би профінансувати реставрацію, — а вона буде дуже складною.
Коли ми працювали над скульптурою Муравйової «Ніч на Івана Купала», сталася доленосна зустріч. До нас підійшла жінка, яка виявилася подругою родини Муравйової. Вона дала нам контакт. Муравйова мешкає в США, і ми зв’язалися з нею. Любов Йосипівна хворіє, але записала нам відео з подякою за таку роботу. Вона й не сподівалася, що колись її витвори знову будуть комусь потрібними. Тим паче юним людям.
Рекреаційна зона біля Синього та Блакитного озер
На землі Виноградаря здавна займалися садівництвом — власне, звідси й назва. Ще в середині XIX століття саксонський садовод Вільгельм Крістер заснував тут підприємство «Садівництво та насіннєве господарство „В. Крістер“». Це були великі сади.
Виноградар, на відміну від тієї ж Оболоні чи Русанівки, планували не навколо магістралей як головних осей. Орієнтиром був ландшафт і водойми — Синє і Блакитне озера, навколо яких і будували. Така собі природоцентрична архітектура.
На Виноградарі спроєктували незліченну кількість рекреаційних зон: тихих місць із лавочками, від яких на сьогодні лишилися тільки ніші й парапети.
Ще з 90-х, коли в тихих зонах почали «відпочивати» п’яні, гучні й часто небезпечні компанії, — лавочки демонтували для спокою мешканців. Тривожні часи позаду, тепер у спокійному районі багато матусь із дітьми, але місця для сидіння переважно так і не повернули.
Найбільший біль для виноградарців — висихаюче Синє озеро. Воно реліктове, колись було частиною великого водного басейну. Час від часу воно повністю всихає, залишаючи по собі мушлі й розтріскане дно. На картах XIX століття водойма набагато більша. Але коли почалася масова забудова, озеро перестало наповнюватись необхідними об’ємами грунтових вод — їх перекрив бетон. У 70-80-х води ще вистачало, аби планувати створення водно-спортивної зони. Але коли на Виноградарі з’явилися недобуд «Виноградний» і Варшавський квартал — озеро стало стрімко всихати.
Кафе «Чернігів»
Виноградарю можна присвоїти два звання. Перше — найкомфортніший масив, друге — масив із найбільшою концентрацією монументальних творів.
Велику будівлю колишнього кафе «Чернігів» 1982 року «подарувала» Києву Чернігівська область до 1500-річчя столиці. Тоді всі області зробили в Києві по одному кафе. Художник Олександр Мельник створив для «Чернігова» мозаїку «Давньоруські музики» за сюжетом фресок XI століття в Софії Київській. Футуристичні інтер’єри, як і саме кафе, не збереглися.
Навпроти «Чернігова» на одноповерхових будівлях магазинів Григорій Корінь зробив 6 великих флористичних рельєфів. Кияни можуть знати Кореня за карбуваннями на кінотеатрі «Київська Русь» і частиною мозаїк на станції метро «Золоті ворота». Милуюся щоразу, як їду повз ці величезні квіти, але шкода, що власники пофарбували їх хто в бежевий, хто в чорний. Хоча камінна текстура їм пасує найкраще.
Школа № 3
Співавтор Кореня по «Золотим воротам» Володимир Федько оздобив на Виноградарі школу № 3. На фасаді він зробив велике карбування, де долоні дітей тягнуться догори, як на уроці в класі. Дуже хвилююся за його долю, оскільки ще дві роботи вже знищені. Це були керамічні 5-метрові стели. Одна, під назвою «Освіта», прямокутна за формою, була всіяна формулами, зображенням історичних сюжетів і цитатами. Друга складалася з куль зі знаками Зодіаку і називалася «Всесвіт».
Із часом саме зі «Всесвіту» почали потроху відпадати фрагменти — бо діти залазили на стелу. 2021 року у школи з’явилися гроші на ремонт і обидві стели розбили тракторами. Там, де стояла «Освіта», облаштували паркан, а на місці «Всесвіту» поставили флагшток для державного прапора. Громадське обурення було шаленим і школа пообіцяла відновити стели. Навряд чи вона це зробить, але принаймні школа досі зберігає розбиті залишки.
Перукарня «Ізіда»
Поруч з навчальним закладом розташоване приміщення перукарні «Ізіда». Раніше там була зала сімейних свят, де проводили застілля. На фасаді Олександр Міловзоров, автор оздоблення станцій метро «Олімпійська» і «Тараса Шевченка», зробив рельєф «Весілля». Із зображенням молодят, їхніх родичів і гостей з музичними інструментами. Я бачив ескіз Міловзорова. Олександр Петрович із притаманним йому почуттям гумору зобразив в руках гостей подарунки: машину, будинок, ящик «міцного» і навіть холодильник «Дніпро» в повному розмірі.
Я обожнюю роботи Міловзорова, я зробив пропозицію своїй дружині Ксюші біля «Весілля». Тепер я би хотів виконати мрію Олександра Петровича — почистити рельєф від фарби. Якийсь таємничий художник розмалював фігури і квіти різнокольоровою фарбою. Можливо, хотів зробити одноманітні фігури з шамоту яскравішими, і видаються вони не такими поганими, на відміну від загального кольору будівлі. Але я все ж за те, аби зберігати оригінальний задум митців.
ЖК «Варшавський»
Нова забудова житлового комплексу «Варшавський» — це концентрація всіх недоліків сучасних ЖК. Будинки розташовані так, що між ними утворюється погане аеродинамічне середовище: дуже вітряно, повітря прискорюється між будинками. Навколо них закриті дворики — не можна вільно пройти крізь забудову до Куренівки.
«Варшавський» будують прямо на місці колишніх садів. За генпланом міста 70-80-х років там теж планували забудову. Але лише на 10% садів — решта й далі мала використовуватися для вирощування фруктів. Тепер цих садів немає.
Коли ЖК добудують, тут хоча б з’явиться метро. Взагалі, прокляття Виноградаря — багато чого не встигли. Метро провести не встигли, критий ринок зробити не встигли, Палац — не встигли. Без метро сюди дуже довго добиратися. Навіть коли його добудують, станція буде біля «Варшавського», це щонайменше 15 хвилин пішки до серця району. Але вже хоч щось.
