Лолі Лабуро наснилося, що вона фотографує власний труп. Прокинувшись, вона зателефонувала подрузі. «Зробімо таке фото», — сказала та.
— Я — аргентинка, а в Аргентині ми віримо в астрологію. Мій знак зодіаку — Близнюки, і, гадаю, він дуже добре описує мене як особистість. Я допитлива за вдачею та постійно прагну змін, постійно перебуваю в русі. Нині я працюю фотографкою, креативною директоркою і ще створюю цифровий контент. А до цього моєю роботою були стайлінг, продакшен, монтаж і не тільки. На мою думку, що більше різних речей ти вмієш робити, то краще. Так ти вчишся спостерігати, вбираєш у себе корисне й відкидаєш те, що тобі не близьке. Звісно, неможливо в усьому досягти успіху, але ніколи не знаєш, де тобі знадобиться та чи інша навичка.
Крім різних професій, я також обожнюю вчитися всього на світі. Я весь час проходжу курси, які мене цікавлять або просто привертають мою увагу, навіть якщо не планую професійно за це взятися. Наприклад, тепер я вчуся шовкодруку, перукарського мистецтва і виготовлення масок. А ще захоплююся стрільбою з лука та пілатесом. Усе це — частина дослідження і може стати джерелом натхнення. Для мене це так само важливо, як і ходити в музеї, читати книги чи дивитися фільми.
Можна сказати, що я завантажую у свою голову безліч різних образів та референсів і потім, у потрібний момент, моя підсвідомість видає мені бажаний результат. Чи то кольорову палітру для наступного проєкту, чи правильний відтінок — все це в моїй голові. Я дуже покладаюся на інтуїцію, але вона не виникає нізвідки, вона будується постійним набуттям досвіду.
Я завантажую у свою голову безліч різних образів та референсів і потім, у потрібний момент, моя підсвідомість видає мені бажаний результат
Сни мають велике значення у моїй роботі. Бо світ снів проходить крізь мене абсолютно незбагненним чином і формує мою творчість. Півтора року тому я була в іншій країні та дуже нервувалася через роботу. Якось вночі мені наснився сон, ніби я фотографую власне мертве тіло — молодшу версію себе — у зеленій сукні. Уві сні мій асистент виставляв світло і казав мені, що мій труп виходить якимось пересвіченим. Я прокинулася глибоко враженою і наляканою. Відправила голосове повідомлення своїй найкращій подрузі (вона психологиня й продюсерка), розповіла їй про цей сон, а вона відповіла: «Ну що ж, зробімо таке фото». Так ми й вчинили, хоча трохи змінили ідею, щоб вона стала більш особистою. Навіть надрукували титри до цих фотографій у форматі траурної газети.
Якщо говорити про проєкт, який має для мене найбільше значення, то це, мабуть, робота над музичним кліпом для Kid Marki. Тоді мені вдалося втілити в життя одну зі своїх диких ідей, і я дуже задоволена результатом. Все почалося з того, що у 17 років я пережила травматичну операцію на щелепі, яка лишила по собі глибокі емоційні шрами. Відтоді у мене є певна обсесія ротами й зубами. Маю на увазі не ідеальні білі зуби — вони мені видаються фальшивими і невиразними, — а справжні зуби зі своїми недоліками, що розповідають історію людини.
Тож якось я була у стоматолога і побачила там диван у формі рота. Це вразило мене. Я почала крутити цю ідею — рот як меблі, рот як місце, де може розміститися людина. Це все лишалося у формі фантазії, аж доки до мене не звернулися з пропозицією стати креативною директоркою музичного проєкту з маленьким бюджетом. Я погодилася на двох умовах. По-перше, я мала отримати повну творчу свободу, по-друге, весь бюджет піде на моє божевільне бачення. Врешті я не отримала грошей за цю роботу, але я пишаюся проєктом і візуальними образами, які ми створили.
У проєкті я використовувала штучний інтелект, щоб «докрутити» ідею. Так само і в інших проєктах, ШІ іноді стає моїм інструментом для кращого втілення задуму. Гадаю, він може як зробити роботу фотографів кращою, так і навпаки. Експериментуючи зі штучним інтелектом, молоді митці можуть знайти своє бачення і голос, навіть якщо вони не мають навичок для творчого самовираження. Але водночас сьогодні великі компанії використовують цей самий інструмент, щоб копіювати чужі роботи, і це погано. Тож, як і в усьому, потрібно провести певну межу і зрозуміти, де ШІ є прийнятним і може призвести до чогось прекрасного, а де починається «сіра зона». При цьому, гадаю, ми не маємо забувати про світ офлайн.
Потрібно провести певну межу і зрозуміти, де ШІ є прийнятним і може призвести до чогось прекрасного, а де починається «сіра зона»
Я думаю, що фізичний прояв мистецтва лишається надзвичайно важливим. Мистецтво, яке справді мене вражає, — це те, що я бачу наживо: у галереях, але краще — на вулицях.
Для мене фотографія — це спосіб зробити вагу повсякденного життя трошки легшою. Я завжди була надзвичайно чутливою — і в хорошому, і в поганому сенсі. Через свою гіперчутливість я дуже сильно проживаю емоції та відчуваю все набагато інтенсивніше, ніж інші. Якщо ви скажете мені, що переживаєте щось болісне — наприклад, серйозну хворобу чи горе, — я, швидше за все, так глибоко це відчую, що спробую повністю перевтілитися у вас, поставити собі ті самі запитання, які ставите ви, зрозуміти емоції, які можуть вас накривати. Все це дуже виснажує моє тіло та психіку. Я багато працюю із цим, намагаюся навчитися краще слухати і розуміти себе. Саме так я прийшла до мистецтва і фотографії. Вони дають мені можливість висловити емоції, які вирують у мені. Це мій прихисток і моя розрада. Завдяки фотографії я почуваюся цілісною.
