На початку повномасштабного вторгнення Марія Ектова почала малювати Київ— звичного і впізнаваного, утім, таким, яким ви його ще не бачили.
— У 24 роки мені здалося, що варто навчитися малювати. Раніше я займалася цим лише в школі. Вчителька зверхньо тицяла пальцем у мої дитячі шедеври та казала: «Нє порть бумагу». Так творчість стала на паузу. Далі були універи з технічною або зовсім не дотичною до мистецтва освітою.
Вже у дорослому віці я повернулася до цього питання — з максимально серйозними намірами, скачавши багатообіцяючу книжку під назвою «Ви зможете малювати за 30 днів». Пікассо ця книжка з мене, звісно, не зробила, та саме з неї почався мій творчий шлях.
Далі було багато незграбних малюнків у блокнотах, навчання графічним редакторам за роликами YouTube. Згодом я придбала iPad і, через спроби та помилки, вимальовувала свій стиль. Ніколи не намагалася свідомо це зробити — все відбувалось нативно. У цілому на мене просто впливало все те, що я бачила і що перетравлював мій мозок.
Перші малюнки саме Києва я зробила на початку повномасштабного вторгнення. Тоді я була змушена виїхати до Хмельницького, де почувалася дуже дискомфортно, сумувала за Києвом. Із цього настрою й народилися перші замальовки міста.
Я вважаю Київ своїм домом, хоча сама родом із Дніпра. Мій ідеальний день тут — це прогулянка ботанічним садом імені Гришка, після — шаурма з Nunu та пробіжка по улюбленій Русанівці або Трухановому.
Мені складно описати Київ якимось одним словом. Це радше сукупність дуже конкретних речей: каштани, старі фасади, схили, знайомі двори, Золоті ворота. При цьому Київ може бути дуже красивим і водночас дуже недосконалим. Тут поєднуються модна Рейтарська з оверпрайс-фільтром та безхатьки, які відпочивають на лавках на бульварі Лесі Українки, органічно вписуючись у ландшафт міста. Тут поєднуються модна Рейтарська з оверпрайс-фільтром та безхатьки, які відпочивають на лавках.
Відтоді як я почала малювати місто у 2022 році, бачу багато змін. На жаль, переважно вони пов'язані з війною. У Києві залишається все менше місць, не понівечених обстрілами. І, хоча всі ми, мешканці міста, відчуваємо та помічаємо ці зміни, я не фіксую руйнування на своїх малюнках.
Спочатку я малювала суто архітектуру. Однак із часом зрозуміла, що це доволі нудно, і, щоб оживити картинку, почала додавати туди людей і собак. Звучить банально, однак на такі твори цікавіше дивитися, бо в них є якийсь сюжет і деталі, які хочеться розглядати.
На одній із перших замальовок я зобразила ЦУМ. Взагалі ця локація не була цікава саме мені, її жартома запропонувала моя подруга, тому я зробила цей малюнок як подарунок для неї. Але після публікації в Instagram саме ця ілюстрація прикрасила першу коробку цукерок від Milk Bar.
Більшість замальовок я роблю з фотографій. Тривалість процесу залежить від моєї завантаженості, емоційного ресурсу та настрою. Інколи малюю одну ілюстрацію тиждень, а інколи вона може народитися за одну безсонну ніч.
Мені хотілося б, щоб люди, дивлячись на мої ілюстрації, впізнавали улюблені місця і відчували ностальгію. Щоб виникало це приємне відчуття: «О, я знаю це місце!» — і згадувались якісь власні історії, люди чи моменти, пов’язані з ним. Хочеться не просто показувати Київ, а нагадувати людям, за що вони його люблять. А якщо вони ніколи тут не були — хочеться закохати у місто.
